ЛЮДИ ПОРУЧ З ОСТРОВОМ ЗМІЇНИЙ (Продовження)

Після спецоперації на острові Зміїний у гирлі Дунаю російський винищувач збив український беззбройний рятувальний вертоліт Мі-14. На облавку було 6 людей - авіаційних рятувальників та членів екіпажу. Дивом вдалося вижити Андрію Зіменко. Він поранений та сильно контужений намагається звʼязатися зі своїми. Йому на порятунок рушають боєць морської охорони Михайло та двоє морпіхів - через болото та плавні.

ДРУЖИНА КОМАНДИРА

У майора Юлії Бедзай зранку в крані не виявилось води. Не звикати - доведеться їхати на дачу. Якраз от і чоловік дзвонить - традиційно у цей час, спитати, як минула ніч в Юлі та дітей.

Вони з Ігорем нещодавно бачились в Одесі, і чоловік запевняв «Що зі мною може статися? Я ж у штабі сиджу».

Цього ранку в трубці вона почула добре знайомі завивання аеродромних вітрів. Вона сама багато років вже служить у 10-тій морській авіаційній бригаді і тому знає, які завдання нині у вертольотчиків.

Вони з чоловіком - з Миколаєва, там познайомилися ще у дитинстві. Вже одружені разом переїхали у Крим - Ігоря, пілота вертольота, направили служити у Новофедорівку. Юлія мріяла колись повернутися служити та жити в рідному місті. Повернутися довелося. Це був березень 2014-го. Навколо їхнього будинку в Криму з’явилися так звані «зелені чоловічки без знаків розрізнення». 

Російські окупанти заблокували частину. І допомагають їм окуповувати - сусіди вчителі зі школи, які ще пару днів тому так привітно здоровалися з військовими та їхніми родинами. Того березневого ранку Юлія дуже переживала. Чоловік прийняв рішення - вертольоти потрібно врятувати. Група військових на чолі з Ігорем Бедзаєм вийшла на майданчик, сіла на облавки, в режимі авіамовчанки покинула Крим і попрямувала в Миколаїв. 

У Миколаєві їх оточили свої - треба ж розібратися, хто це без жодного оголошення прибув на аеродром. Але обійшлося. Борти врятували, родина потім виїхала, на батьківщині будували життя наново: дім, дача. 

Близько опівдня у двір дачі заїхала машина, там сиділи юліни подруги, які повідомили: борт No 34, вертоліт Мі-14 впав у районі гирла Дунаю, підбитий російською ракетою. На облавку був її чоловік, пілот першого класу, полковник Ігор Бедзай.

Зазвичай такі новини повідомляє представник військомату за кілька днів, коли вже є тіло, і смерть остаточно підтверджена. Але 10-та бригада Бедзаям була як родина - Юлі мали повідомити відразу, і зробити це повинні були свої. Через короткий час стає відомо - хтось на облавку вижив.

«Я знала, що пілот вижити не може» - не залишала собі надії Юлія Бедзай.

ВАЖКИЙ ШЛЯХ

Михайло знову провалився по пояс у воду. Вони йшли вже кілька годин - він, боєць 18-го загону морської охорони, та ще двоє морпіхів 35-тої бригади. Весь цей час вони намагалися подолати відстань у два кілометри. У руці Михайла була півторалітрова пляшка мінеральної води. Дуже хотілося надпити, але він знав - вже геть поруч, там, звідки піднімається дим та тягне горілим, поранений чоловік. Михайло переживав: а раптом він подумає, що вони не свої, а окупанти? Потрібно якось повідомити йому.

«Дуже тяжкі були крайні 400 метрів, я розумів, що ми вже зовсім поруч. Хвилювався, щоб він не перелякався і не накоїв щось із нами чи з собою. Я йшов, провалюючись по пояс, дуже болотиста місцевість, і треба було повідомити, що ми підходимо, що ми свої, щоби не злякати людину». 

Андрій дочекався своїх рятувальників, лежачи на спині та затуляючись від сонця.

Над ним схилився бородатий чоловік у панамці і поставив поруч пляшку газованки. Андрій сказав, що він Андрій з Миколаєва, а Михайло - що він Михайло з Черкащини. 

«Він прийшов зморений, мокрий, і він знаєте, що мені приніс? Пляшку води, він її не пив, він її мені ніс, це було супер», - розчулено згадував потім авіаційний рятувальник, розповідаючи цю історію. 

А Михайла найбільше вразило те, як Андрій одразу взявся керувати своїм порятунком.

«Каже: бачиш рятувальний човен? Візьми весла, прикрути на взуття. Він дуже впевнено керував, коригував наші дії, справжній рятівник», - досі дивується Михайло.

ЩЕ ОДИН ВИЛІТ

Пілот армійської авіації Артем повернувся після нервового вильоту на Зміїний вже за годину. Спочатку навіть не вірилось - вдалося висадити десант і повернутися. Але відпочити  не довелося.

«Ми дізналися, що один з наших вижив, відразу було рішення його евакуйовувати, хвилини могли вирішувати все».

Складність цього завдання була в тому, що вертоліт не може сісти в болото, тому пілоту доведеться зависнути над місцем катастрофи. При цьому активність ворожої авіації зберігалась.

У цей час начальник Андрія підполковник Дмитро зміг поговорити телефоном з Михайлом, який прийшов рятувати його підлеглого:

“Коли вертоліт вже за ним пішов, я особисто розмовляв з представником загону морської охорони. І пояснював, як попри болото не спричинити Андрію більше травм. А Михайло каже мені:

- Я йому передам.

- Він шо, говорить?

- Так, але він відійшов.

- Він що, ще й ходить? Дайте йому телефон і хай ляже і не рухається.

Дива бувають. Дива бувають, так”.

Андрій попросив у Михайла телефон, аби набрати дружину. Він сказав їй: «Алло, Лара, зі мною все нормально». 

Вона відразу зрозуміла - сталося щось дуже погане.

Артем побачив майданчик, де досі димів вертоліт, спробував спуститися так, аби повітря від лопастей не роздувало місце трагедії, і уламки не летіли в людей навколо. 

Прийшло термінове повідомлення: російські винищувачі знову в повітрі. Забрати тіла часу немає. Потрібно якомога швидше забирати Андрія і летіти. Андрій сам піднявся на борт. Вже там він зняв свій костюм, залишившись в білизні, вийшов до швидкої. Від початку операції на Зміїному минуло менше 9 годин. 

Пілот Артем досі дивується: «Сказав: дякую, хлопці, вийшов сам з вертольоту, в опіках, вийшов сам!»

Потім у госпіталі поруч з Андрієм весь час була його дружина Лариса - годувала його і робила маски для обличчя, щоб від обпеченого не залишилось слідів.

«ГЕРОЙ» РОСІЇ

Ілля Сізов радів. На його грудях блищала зірка героя з триколором, у газеті “Красная звезда” його назвали “Зримым воплощением исключительной храбрости”. 

Ледве стримуючу щасливу посмішку, він хвалився журналістам: «7 мая выполнял полет по противовоздушной обороне, была получена информация, что в районе острова Змеиного происходит высадка десанта противника, выполнил снижение на сверхмалую высоту, снижение на сверхмалой скорости, визуально обнаружил вертолет противника, идентифицировал вертолет МИ -14». 

Розповідаючи про свій подвиг, пілот скромно замовчує, що вертоліт не міг дати йому відсіч, бо не мав зброї на облавку. Не розказує, як не вдалося перемогти рятувальний вертоліт, стріляючи з кулемета. Що весь його героїзм - це пустити здалеку ракету по рятувальниках.

Андрій дивився інтерв’ю Сізова в соцмережах і кривився: «Він нас просто побачив, нам просто не пощастило. Що можна сказати про людину, яка задавила камазом жигулі? Герой!»

ПІСЛЯ ВСЬОГО

На облавку номер 34 загинуло 5 людей.

Ігор Бедзай, полковник, начальник служби безпеки польотів, пілот 1 класу

Михайло Заремба, майор, льотчик-інструктор 1 класу

Сергій Мущицький, капітан, учасник війни, починаючи з 2014 року

Юрій Пиріг, штаб-сержант, фельдшер-рятівник, мобілізований 2014 року

Василь Ільчук, старший сержант, з початку повномасштабного вторгнення в армії

Їхні тіла вдалося забрати та поховати 11 травня 2022 року.

Ігорю Бедзаю посмертно присвоєні звання Герой України та Національна легенда. 

Тепер 10-та бригада морської авіації носить його ім’я. Його дружина Юлія зробила на плечі татуювання - журавель, у якого на крилі номер 34. Як на борту вертольота, в якому загинув її чоловік.

Пілот Ярослав, якому Ігор Бедзай врятував життя, став батьком вдруге. Побратими загиблих, рятувальники армійської авіації брали участь у порятунку людей та тварин під час затоплення Херсона після підриву окупантами Каховської ГЕС. 

Рятувальник Андрій повністю відновився після авіакатастрофи, військово-лікувальна комісія навіть допустила його до стрибків із парашутом.

Він вже їздив у гості до Михайла, який ніс йому через болото пляшку води. На зустріч прихопив пляшку коньяку.

Андрій та Михайло - зустріч після порятанку 

Острів Зміїний звільнили 30 червня 2022 року. Свою втечу російські окупанти назвали «жестом доброї волі».

Перша частина статті за посиланням тут