Як Ататюрк у смартфоні переміг Ердогана в телевізорі

Перемога турецької опозиції. Чому найбільша поразка Ердогана за всю його політичну кар'єру не стала сенсацією для тих, хто стежить за тенденціями останніх десяти років, пише Осман Пашаєв

Від респектабельного британського "The Economist" до телеграм-каналів короткого терміну зберігання - усі покладають сенсаційний програш Ердогана на турецьких місцевих виборах на його провальну економічну політику: високу інфляцію (близько 100% третій рік поспіль), зростання безробіття (більше ніж 22%) та тяжкі наслідки землетрусу в лютому 2023-го (більше ніж 50 тисяч загиблих).

Але цей програш не став сенсацією для тих, хто стежить за тенденціями останніх десяти років.

Протести в Гезі парку влітку 2013-го року стали поворотним моментом для турецького суспільства. Ердоган і його партія Справедливості та Розвитку перестали сприйматися як реформаторська сила, а сам лідер з відкритого світові  політика дедалі частіше став проявляти консерватизм і відмовлятися від своїх же рішень в минулому. Наприклад, Стамбульську конвенцію про захист від домашнього насильства та гендерну рівноправність Ердоган підписав особисто 2011-го - і сам же вийшов із міжнародного договору. За його правління у 2003-му в Стамбулі легально пройшов перший гей-парад - за його ж правління їх заборонили у 2015-му. З моменту першого обрання він почав процес "зближення з курдами" - і сам завершив його 2014-го.

Економіка Туреччини демонструвала ознаки рецесії з 2014-го. Лише неортодоксальна грошова політика, що базувалася на штучному утриманні низьких відсотків за кредитами, забезпечувала економічне зростання, за яке платили дефіцитом зовнішньоторговельного балансу і ослабленням ліри.

У 2021-му рвонуло. Ліра не просто перестала планово слабшати, а буквально впала, ставши однією з найслабших валют світу нарівні з аргентинським песо.

Проте ні дво-тризначна інфляція, ні катастрофічні наслідки землетрусу на сході країни не завадили Ердогану втретє виграти президентські вибори і отримати більшість у парламенті.

Далі буде багато чисел.

Але для пояснення ситуації доведеться їх використовувати.

Партія Справедливості та Розвитку Ердогана отримала на місцевих виборах 2024 року 16 млн 400 тисяч голосів. Рік тому на парламентських виборах ПСР отримала 19 млн 400 тисяч голосів, а на місцевих виборах 2019-го - 20 млн 500 тисяч. Втрати - понад 4 млн голосів за 5 років, з них 3 млн загубилися за останній рік.

Республіканська Народна партія створена Ататюрком на місцевих виборах 2019-го отримала близько 14 млн голосів, торік її парламентський список набрав 13 млн 800 тисяч, а кілька днів тому РНП рвонула до позначки 17 млн 400 тисяч. І начебто 4 млн голосів, втрачених владою, і 3,5 млн набутих опозицією, дають відповідь на запитання: 3,5-4 млн виборців, незадоволених холодильником, пішли і замість ПСР проголосували за РНП.

Але це так не працює. Тому що між прихильниками цих двох сил практично неможливе перетікання голосів - надто різні ідеологічні платформи та історія формування ядра кожної з сил. Точніше, такі переходи можливі лише в середовищі інтелектуалів, артистів або великого бізнесу, які сукупно становлять сто тисяч виборців і можуть створювати медіа-шум і "громадську думку", але не впливають на результат голосування.

10%, які тікали від багаторічного чемпіона, і 10%, які добігли до сьогоднішнього переможця виборів, - це різні 10% і з решти 20 млн виборців. З них від 5 до 10 млн не доходять до дільниць, близько 7 млн є націоналістами, 5 млн виборців голосують за курдську партію, а 3 млн - ультрарелігійні, для яких Ердоган занадто ліберальний. Ті, що залишилися, експериментують між комуністами, різними екзотичними лібералами та віртуальними партіями, яких на кожних турецьких виборах не менше двох десятків, і сукупно таких виборців - мільйон.

На перше місце у 2024 році вийшов виборець, який проігнорував усіх, - можливо, ви вже читали про рекордно низьку явку? Так от, у Туреччині ця "ницість" становить 78%. Для порівняння - торік усі захоплювалися рекордно високою (з 1989 року) явкою в Польщі - 72%. Звісно, порівняно з минулорічним першим туром президентських виборів у Туреччині явка впала. Туреччина - єдина демократія, де на конкурентних виборах на дільниці приходить понад 80%. Вище тільки в Північній Кореї та кадирівській Чечні.

Рік тому явка становила майже 88%. На місцевих виборах 2019-го - 84,7%.

Справді, нинішні муніципальні вибори можна назвати апатичними. Кількість виборців збільшилася на 4,5 млн осіб за 5 років, а кількість тих, хто проголосував, залишилася на позначці 48 мільйонів.

Аналіз явки по регіонах і голоси, отримані дрібними партіями на місцевих виборах, показують, як ататюркісти та ісламісти помінялися місцями в політичній турнірній таблиці.

Майже півтора мільйона голосів Ердогана пішли джокеру цих виборів - Новій партії Добробуту (Yeniden Refah partisi). Колись давно молодий Ердоган, який виріс під крилом професора-ісламіста Неджметтіна Ербакана, повів у свого вчителя весь актив, створивши 2001-го ПСР, яка за 10 місяців виграла вибори і протягом 21 року більше жодного разу не програла. Ербакан від удару не оговтався. Перший ісламський прем'єр-міністр республіканської Туреччини, від партії Добробуту якого Ердоган став мером Стамбула 1994 року, після вчинку Ердогана так жодного разу й не подолав 10%-вий прохідний бар'єр до парламенту. Найкращим результатом Ербакана до самої його смерті 2011-го року були місцеві вибори 2004-го - 5%.

Тепер з Ердоганом так чинить син покійного професора - Фатіх Ербакан. Спочатку 2018-го він відколов від партії Щастя (останній політпроєкт батька) частину активу і створив Партію Нового Добробуту. Після жорстких торгів з Ердоганом торік увійшов у політичний блок із партією Ердогана на парламентських виборах в обмін на підтримку на президентських. Несподівано отримав 3% голосів і зрозумів, що 5 депутатських крісел - надто низька ціна за підтримку. Через особливості турецької виборчої системи дрібні партії блокуються з більшими союзниками. Але система д'Онта при цьому розподіляє голоси так, що популярніша партія блоку отримує непропорційно більше місць, ніж її дрібний партнер. За 600 депутатів у Меджлісі 3% це 18 місць. Але 3% самостійного походу це 0 місць. Ось така гра: "нафта в обмін на продовольство", тобто подолання бар'єру в обмін на донорство.

Вирішивши цього разу грати самостійно, Фатіх Ербакан не прогадав. 6% по країні. Бронзовий призер забігу. Виграш у двох провінціях і десятках районів - і сигнал інвесторам, виборцям та решті непрохідних партій-ісламістів: вкладати потрібно в Новий Добробут. Тепер уперше знижений з 10% до 7% прохідний бар'єр можна буде подолати без Ердогана. Ці голоси здатні дробити результат Ердогана зараз, але через 4 роки на президентських виборах вони не дістануться його опонентам у разі другого туру. Зараз для прихильників Нового Добробуту Ердоган надто західний, Туреччина надто світська, Газа недостатньо захищена, а вакцини надто рептилоїдні. За вибору "республіканець чи ісламіст" вони підуть тому, на кого вкаже нинішній президент, якщо дотримається обіцянки, що це його останні вибори.

Ще мільйон голосів втратили молодші партнери Ердогана - Партія Націоналістичного Руху. Прямо на результат партії Ердогана це не впливає. Але на президентських виборах відніме голоси саме в чинного президента.

І ще два з половиною мільйони виборців самої ПСР не прийшли на дільниці, і їхню поведінку через 4 роки неможливо спрогнозувати.

А ось 3,5 мільйона голосів Республіканської народної партії утворилися завдяки негласній коаліції між двома електоратами: поміркованих націоналістів із Хорошої партії та курдів. Зібрати ці партії під єдиною політичною парасолькою неможливо. Перший шанс створити уряд без Ердогана у такої гіпотетичної коаліції був у 2015-му. Республіканці, турецькі націоналісти (які тоді ще не розкололися на ПНД і Хороших) і курди разом набрали 59%, а переможець виборів Ердоган - 40%. Республіканці пропонували різні моделі об'єднання проти Ердогана, але для націоналістів курдська партія - червона подвійна суцільна. Довелося йти на дострокові вибори. У проміжку відбулися великі криваві теракти, і на хвилі запиту на стабільність партія Ердогана отримала 49%, що дало їй майже 60% крісел у Меджлісі та можливість самостійно сформувати уряд.

На минулорічних виборах помірковані націоналісти увійшли в блок із РНП за неформальної підтримки курдів. Через програш коаліція розвалилася.

Цього разу ататюркісти нікого не стали вмовляти об'єднуватися. Усі їхні колишні партнери брали участь у перегонах самостійно, а РНП несподівано змогла переконати 1,5 мільйона виборців Доброї партії і 2 мільйони курдських прихильників віддати голоси своїм кандидатам. Але головне в цьому результаті те, що здебільшого і націоналісти, і курди, які віддали голоси партії Ататюрка, - це нові виборці з тих 4,5 млн осіб, які досягли повноліття після 2019-го року. Французька соціологічна компанія IPSOS у 2018 провела глибинне дослідження на виході з виборчих дільниць

і порівняла результати зі своїми попередніми. Виявилося, що щороку в Туреччині додається близько мільйона нових виборців. Найпопулярніша ідеологія серед молоді - помірно світський (без атеїстичних крайнощів) націоналізм (турецький або курдський), але при цьому з опозиційним поглядом на нинішню владу. Помірковані націоналісти з Хорошої партії сприйняли це як керівництво до дії. І 5 років формула працювала. Хороша партія в опитуваннях 2022 року виходила на 15% і третє місце. Але цього разу її пірует молодий виборець не оцінив. Головним інгредієнтом була "опозиційність до влади", а ставши опозицією до опозиції, вона стала сприйматися як спойлер Ердогана.

У результаті партія Ататюрка і стала тією силою, де поміркований турецький і курдський націоналізм, світськість і опозиційність змогли об'єднатися в одному флаконі.

Холодильник у Туреччині не переміг телевізор. Ці два прилади працюють незалежно один від одного. Здебільшого виборці обох головних політсил залишилися вірними своїм партіям. Просто підріс виборець, який не бачив нічого, крім Ердогана, який править приблизно стільки ж, скільки у світі править широкосмуговий інтернет. Туреччина надто відкрита світу країна, і молодому Мехмету з Денізлі важко впарити те, що заходить молодому Вані в Смоленську. У Туреччині інтернет-покоління перемогло телекартинку. Щорічні 30 млн іноземних туристів у Туреччині та 7 млн турків у Європі дають змогу молодому турку порівнювати картинки в телевізорі, в інтернеті та в офлайні. З огляду на демографічне зростання в країні, цей виборець щороку додає в загальну скарбничку близько 2% голосів, з яких 0,8% дістаються владі, а - 1,2% опозиції. Різниця 0,4% на рік на користь опонентів Ердогана додасть до 2028 року 2% його потенційному супернику. Через 4 роки долю Туреччини дійсно може вирішити випадковість - ми ж пам'ятаємо, що останню президентську битву Ердоган виграв із рахунком 52% на 48%.

PS: Окремо варто згадати про результат турецьких путінців. Партія Догу Перінчека під назвою Ватан (Батьківщина) ідеологічно коливається між китайським комунізмом і крайнім націоналізмом Ірану. 99 років тому така ідеологія називалася націонал-соціалізмом. Партія набрала 42 тисячі голосів або 0,09%, вигравши крісла в трьох сільрадах із 50 тисяч.