ПРИДНІСТРОВСЬКЕ ЗАНЕПОКОЄННЯ

Чи чекати анексії Росією частини Молдови у вигляді приєднання невизнаної республіки? 

 

Про рішення зібрати у Тирасполі з'їзд депутатів невизнаної Придністровської республіки її самопроголошений лідер Вадим Красносельський оголосив тиждень тому. Причиною в повідомленні на сайті парламенту називають “занепокоєння тиском з боку Молдови”.

З нового року в Молдові почав діяти новий митний кодекс, де відсутні пільги для придністровських компаній, які раніше не платили мито – а відтак, хоч це і парадоксально, були у вигіднішому становищі, ніж молдовські. Це сьомий загальний зʼїзд за всю історію існування старанно облаштованого Росією під час розвалу Радянського союзу анклаву, за зразком якого Кремль почав облаштовувати на рівному місці інші новоутворення – спершу в Грузії, потім в Україні. Зазвичай на таких зібраннях ухвалюють важливі рішення – наприклад, в 1991 році так ухвалили герб і прапор невизнаного Придністровʼя, в 1995 – конституцію.

Останній раз придністровські депутати збиралися в 2006 році: тоді Молдова вимагала оформлювати усі вантажі на своїй митниці. Україна, з якої до ПМР ішли майже всі вантажі, погодилася, і припинила займатися вантажами, які не мали молдовської печатки. Тоді в Тирасполі звинуватили Київ і Кишинів у економічній блокаді. І – звернулися до Державної Думи РФ із проханнями визнати незалежність анклаву.

Того ж року провели ще й референдум, на якому 97% усіх, хто брав у ньому участь, проголосували за приєднання до Росії. Юридично результати цього голосування не визнав ніхто в світі, навіть сама Росія – адже досі їй це було не вигідно.

Зараз Придністровʼя виживає лише завдяки безкоштовному російському газу, але транзитний контракт “Газпрому” з Україною добігає кінця у грудні. На купівлю газу на біржі чи у євротрейдерів у Придністровʼя немає ані грошей, ані ліцензій. Відтак це може стати потужним тригером реінтеграції в Молдову. Або ж приводом для відчайдушної спроби все ж приєднатися до Москви будь-якою ціною. 

Красносельський тримає інтригу до останнього: про мету раптових загальних зборів жоден з придністровських посадовців досі анічичирк. Тому в експертному середовищі, а далі аналітичними центрами, а далі статтями – починають блукати різноманітні версії. Так 22 лютого американський Інститут вивчення війни попередив про можливе проведення нового референдуму про приєднання до Росії задля розхитування гібридної російської операції против Молдови. Але вже 26 лютого він же заперечив можливість того, що придністровські депутати попросяться на руки до Путіна, мовляв – зʼїзд зосередиться на суто економічних питаннях.

Колишній придністровський чиновник Геннадій Чорба, який до 2015 року займався місцевою пресою, а потім почав критикувати місцеву владу, відсидів трохи більше року за ґратами і перебрався в Кишинів, одним з перших повʼязав термінові загальні збори з посланням Путіна Федеральному зібранню Державної думи РФ, яке заплановане на наступний день після них, себто на завтра. “Ймовірніше за все, – написав Чорба, – з Москви прийшла команда провести цей зʼїзд, на якому мають озвучити прохання громадян, які живуть на лівому березі Дністра, до Росії прийняти Придністровʼя до складу РФ, а 29 лютого Путін оголосить про це в своєму зверненні, і Федеральні Збори в пришвидшеному режимі вирішать задовольнити це прохання. Звідси і нещодавня заява міністра закордонних справ Росії Лаврова про те, що Москва не залишить своїх громадян, які живуть у Придністровʼї, в біді. Адже саме з цією метою свого часу Росія роздавала громадянство.”

В Молдові новину сприйняли флегматично. Бюро з реінтеграції 22 лютого заявило: “немає приводів вважати, що становище в регіоні може погіршитися”. І додало, що переконане: “Тираспіль усвідомлює наслідки необміркованих кроків”.

В неділю голова ГУР України Буданов теж сказав на камери: чутки не підтверджуються, “28 числа ніхто приєднуватися до Російської Федерації не збирається. І після теж”. Руку на молдовсько-придністровському пульсі тримає державний департамент Сполучених Штатів: заступник держсекретаря Крістофер Сміт в понеділок переговорив з посадовцями в Кишиневі, а вчора приїхав до Тирасполя, де йому радо поскаржилися на “блокаду”. Цілком ймовірно, що все це розхитування ситуації – елемент російського газлайтингу на початку важливого для Молдови року: проєвропейська президентка Санду має пережити перевибори, а на народ чекає референдум про приєднання до Європейського союзу.

Однак Путін уже неодноразово доводив, що в ситуації з очевидними виграшними рішеннями може ухвалювати програшне, послуговуючись не загальнолюдською логікою, і навіть не realpolitik, а власним, відірваним від реальності сприйняттям моменту.

Слова “Київ за три дні” стали історичним афоризмом. А бажання Путіна зупинити розширення НАТО призвело до того, що завдяки двом досі нейтральним країнам, які прожогом кинулися до євроатлантичного альянсу після російського повномасштабного нападу на Україну, Балтійське море стало фактично внутрішнім озером НАТО.

На що точно не варто було б сподіватися придністровським депутатам і особливо бізнесменам - це на те, що в своїх розрахунках Путін зважить на їхні інтереси. Здавалося б, досвід попередніх анклавів міг би чомусь і навчити.


Prev

Жити в Миколаєві

Next

Спляча красуня прокидається...


Додати коментар