ВРЯТУВАТИ ДАРТА ВЕЙДЕРА

Мене звуть Зоя. Я росіянка. 24 лютого 22-го року нас усіх придавило чавунним каналізаційним люком. Спочатку ми намагалися виходити на вулиці і кричати "Ні війні", але скоро зрозуміли, що це призводить тільки до запотілих забрал в омонівців і термінів у нас. 6 квітня я зайшла в телеграм-чат, де було кілька повідомлень про допомогу українським біженцям. Відтоді я волонтерка. Нас семеро. Як самураїв. Ми допомагаємо українцям виїжджати з окупованих територій через Росію до Європи. Мене звуть не Зоя. І нас не семеро. Просто мені подобається це ім'я і число. Все інше - правда.

Від розчарування Елька опустила обличчя в долоні. Чудовий план із розміщення Сергія в орендованій квартирі з тріском провалився. Терміново потрібна була доглядальниця в Сімферополі.

Часто родичі та знайомі трішки перебільшують фізичні можливості своїх близьких. Але якщо про бабусю 82 років пишуть, що вона може з легкістю пройти пару кілометрів пішки, то нескладно припустити, що це не зовсім відповідає дійсності. А ось фраза "48-річний чоловік із трохи розкоординованими рухами, який трохи заїкається" звучить цілком правдоподібно. Сусідка Сергія приблизно так описала його у телефонній розмові. Сергій хотів їхати в Україну в хоспіс, бо в нього енцефалопатія. У Елькі визрів у голові чіткий план по днях і відрізках шляху. Але, як завжди, вона хотіла знати більше деталей. І попросила Олену, яка разом із чоловіком допомагала виїжджати людям із Херсонської області через Крим, розповісти про Сергія. 

Звіт Олени лунав бентежно: Сергій майже не ходить самостійно і розмовляє так, що зрозуміти будь-що досить складно. Мабуть, сусідка Сергія так втомилася за ним доглядати, що зобразила його, як нареченого на виданні - аби швидше забрали.

Не відриваючись від роботи, де її застигло повідомлення Олени, Елька знайшла доглядальницю. Колишня наркоманка Катя тепер була палкою вірянкою і під час першої телефонної розмови спробувала навернути Ельку в протестантство. Елька ж, яка у вільний від волонтерства час вивчала історію мистецтв, вірила тільки в античних богів і красу. Тоді Катя навернула весь свій запал на Сергія. Фізично він був не надто моторним, проте, димів, як парова машина часів промислової революції. Катя заборонила йому курити у квартирі й наказала молитися про якнайшвидше позбавлення згубної звички. Але все ж погодилася виводити на балкон, хоч і не частіше, ніж раз на п'ять хвилин.

Поки Сергій під керівництвом Каті палив на балконі сімферопольської квартири, Елька обдумувала новий план. Те, що спочатку виглядало як просте вивезення майже здорової людини, виявилося чимось абсолютно неконтрольованим. Незрозумілим був точний діагноз Сергія - сусідка сказала, що всі медичні документи спалила лікарка з поліклініки. Українські волонтери, з якими консультувалися щодо розміщення Сергія в хоспісі, дали пораду: не варто везти в хоспіс людину, у якої немає рідних в Україні. А в Сергія не залишилося ані рідних, ані друзів.

У розпачі Елька попросила доглядальницю пошукати хоч якісь документи у речах. Як не дивно, все знайшлося. І тут з'ясувалося, що у Сергія вже давно гідроцефалія. Він навіть колись їздив до Києва на обстеження, і йому рекомендували зробити операцію. Чому він її не став робити, Сергій не міг відповісти. Саме тому, що не зробив своєчасно операцію. У нього в мізках накопичилася критична кількість рідини, і він втратив можливість нормально рухатися та розмовляти.

І ось тоді Елька зрозуміла, що не потрібен їм хоспіс, а потрібне лікування. І найкраще для цього місце - Норвегія. У Норвегії не лише чудова медицина. Там є ще й опція супровідного проживання, що цілком необхідно у випадку Сергія. Одному йому просто не впоратися.

Знайшовши відповідь на питання “куди їхати?”, Елька відчула, що повертається у життя. Але тепер треба було зрозуміти, як довезти Сергія до Норвегії. Літак у його стані навіть не розглядався - через височезний внутрішньочерепний тиск. Єдиний варіант дістатися Норвегії без літака, який був під силу “пацієнту”, - пором з Естонії. Але в Естонію напряму Сергія не пустили б через вади у документах. І коли вже здавалося, що виходу немає, сталося диво. Елька знайшла волонтерський автобус із Варшави до Осло. Причому на цьому маршруті лишався тільки один, останній, рейс. Другим дивом було вмовити європейських волонтерів забронювати Сергію місце.

До автобуса лишалося чимало часу. Аби Сергій міг дочекатися виїзду, у Сімферополі організували спеціальний збір коштів. Весь цей час він не зовсім розумів, куди його повезуть. А Елька, дівчинка вдвічі молодша за свого підопічного, винаймала йому житло, оплачувала доглядальницю, замовляла їжу.

Якоїсь миті вона згадала, що у Сергія з собою тільки кнопковий мобільник, що працює на останньому подиху. Вона спитала, чи зможе він опанувати сенсорний телефон. Відповів, що доведеться. Коли нарешті Сергій виїхав до Польщі, волонтери дали йому новий мобільний та показали, як ним користуватися.

У Варшаві Сергій пробув добу, а ще трохи більше ніж за день був в Осло. Всупереч побоюванням Ельки, телефон він опанував за дві секунди і з розподільного центру в Норвегії відзвітував голосовим повідомленням, що у нього все нормально. В інших обставинах й іншу людину, можливо, налякав би цей голос Дарта Вейдера, який вимовляє щось незрозуміле. Але Елька вже навчилася розуміти промову Сергія, звикла до його міжгалактичного тембру і дуже зраділа тому, що він так швидко освоїв ще один спосіб взаємодії.

Наступна подія теж могла здатися лячною, але Елька і в ній знайшла успіх. На черговий дзвінок телефон Сергія відповів чужим голосом. То був його новий знайомий Олег. Він потрапив у той самий розподільний центр і взяв над Сергієм шефство. Тепер Ельці регулярно надсилали репортажі про те, як ці двоє снідають, як грають у шахи з літнім сусідом по центру, як їдять малину з куща, як ходять у салон Харлей Девідсон подивитися на мотоцикли.

Не менше, ніж із дозвіллям, Олег допоміг Сергію у спілкуванні з лікарями та соцпрацівниками. Лікарям він показав усі медичні виписки Сергія. Коли ж прийшли соцпрацівники, вони побачили не важкого інваліда, а трохи дивного рокера: змученого чоловіка з довгим волоссям у татуюваннях. На запитання, чи він може самостійно їсти, готувати, приймати душ, Сергій скромно відповів, що може все. Соцпрацівники здивувалися, навіщо ж такій людині супровідне проживання? Тоді Олег запропонував Сергію показати, як він усе це робитиме. Як тільки той підвівся зі стільця, все стало на свої місця.

Спілкування з релігійною доглядальницею Катею все ж таки не пройшло для Ельки даремно. У телефонній розмові з Олегом вона сказала, що Там йому зарахується, як він допоміг Сергію. Зарахується обов'язково. Олег відповів, що він у житті зробив дуже багато поганого і тепер намагається хоч якось це загладити.

Шляхи Сергія та Олега після цього розійшлися. Їх відправили до різних місць. Але історію Сергія ще не закінчено. Він каже, що вдома, звичайно, краще, але обіцяє посилено лікуватися. І Елька дуже сподівається, що довгий шлях він пройшов не дарма, а сплетіння чудових збігів не було випадковим.