Республіканці готові покласти Україну під ялинку Путіну

Наразі на кону для України - понад 60 мільярдів доларів допомоги від США. Американська розвідка розсекречує звіт, згідно з яким Росія переконана, що виграє від військової патової ситуації, яка підриває західну підтримку української армії.

Jacquelyn Martin / AP file

Приїхавши до Києва минулого травня сенатор від республіканської партії Ліндсі Грем пройшовся Михайлівською площею і на фоні спаленої російської техніки повторив слова, сказані ще наприкінці 2021-го року: якщо Сполучені Штати не допоможуть Україні перемогти, Китай неодмінно нападе на Тайвань.

За півтора роки потому Грем радить Зеленському подякувати спікеру Палати представників Конгресу вже за те, що допомога Україні взагалі включена в пакет. І не соромиться переказувати це журналістам. Хоча до того ж пакету, який застряг на розгляді Конгресу США, включена допомога Тайваню, за безпеку якого він так переймався.

Це нехтування заявленими геополітичними інтересами на користь передвиборної лихоманки, в яку з кожним тижнем інтенсивніше провалюються обидві американські партії, не дивує нікого, хто стежив за передумовами імпічменту попереднього, сорок п'ятого президента Сполучених Штатів. Тоді, вступивши у передвиборчі перегони, Трамп настільки бажав дістати компромат на суперника, що його оточення зробило усе можливе, аби донести до українців просту формулу: американська військова допомога і візит Зеленського до Білого дому напряму залежать від того, чи знайде (або переконливо вигадає) українська прокуратура щось максимально потворне, що зіпсує Джо Байдену рейтинг.

Всю осінь федеральні телеканали Сполучених Штатів транслювали слухання і знайомили Америку зі складними слов'янськими прізвищами. Пересічний глядач (за Трампа він був чи за його усунення від влади) виніс зі слухань дві тези: “Україна - важливий партнер Сполучених Штатів” і “Україна страшенно корумпована”. І певною мірою це навіть було нам на користь: принаймні більшість американців навчилася відрізняти Україну від Росії.

Коли ще наприкінці весни 2022 року в маргінальних колах американських праворадикалів почали активно просувати найбезглуздіші проросійські фейки, а найрадикальніші конгресмени стали - хоч і безрезультатно - намагатися вставляти палки в колеса регулярним траншам допомоги, які затверджувала Палата представників - стало зрозуміло, що цей крихітний камінець згодом ризикує викликати велику лавину. Так і сталося. Зараз, згідно з останніми опитуваннями дослідницького центру П’ю, вже половина республіканського електорату вважає, що Сполучені Штати витрачають на Україну забагато коштів. І Росія не витратила на це ламаної копійки.

«Ось, у чому проблема, - заявив Зеленському Ліндсі Грем, - справа геть не у вас», - і почав на пальцях пояснювати українському президентові, що йдеться про міграційну політику. Вона входить до того ж законопроекту, який передбачає виділення допомоги трьом американським союзникам, які її потребують в різних точках світу: Ізраїлю, Тайваню і Україні.

Перші двоє, на відміну від України, яку ще Буш-старший похмуро звинувачував у радикальному націоналізмі за кілька місяців до проголошення незалежності, десятиліттями покладаються на американську підтримку, але зараз і їх, без зайвих сумнівів, поставили на партійні терези.

6 грудня лідер демократичної більшості в сенаті Чак Шумер запропонував Республіканській партії: напишіть поправку для законопроекту, ми її розглянемо. Цю пропозицію республіканці відкинули. Унеможлививши звичну капітолійську торгівлю поступками. Їх не влаштовує законопроект Байдена, вони сигналізують, що бажають повернутися до свого (який повністю змінює систему прийому біженців, категорично неприйнятний для демократів, а відтак ніколи не пройде в сенаті).

Рік тому в цьому ж Конгресі Зеленському стоячи аплодували, наче герою. То був інший, не передвиборний рік. Тепер деякі республіканці вголос обурюються його приїзду: мовляв, від власного президента вони не чують потрібних відповідей, а чужого до них за якимось грецем водять.

Замість літака українська делегація неначе потрапила в машину часу і перелетіла до 2019-го, змушена тримати рівне обличчя і максимально відсторонятися від спроб затягнути її у внутрішні дискусії. Як і тоді, у неї не було іншого вибору, аніж покладатися на здоровий глузд американських партнерів.

Проблема в тому, що багато партнерів Сполучених Штатів за останні роки зрозуміли, що не варто покладатися на їхній здоровий глузд. Наприклад, сирійські курди, на яких спиралися Сполучені Штати, доки сподівалися зсунути диктатора Башара Асада: один наказ Дональда Трампа 2019 року залишив їх там напризволяще. Наприклад, країни Транстихоокеанського партнерства - Трамп вийшов з нього, ні з ким особливо не порадившись. Наприклад, держави НАТО, яким Америка вустами свого демократично обраного республіканського президента з 2017 року почала погрожувати, що може просто взяти и вийти з Альянсу. 

Зараз на кону для України - понад 60 мільярдів доларів допомоги, і американська розвідка, точно як восени 2021-го, розсекречує звіт, згідно з яким Росія переконана, що виграє від військової патової ситуації, яка підриває західну підтримку української армії.

Більше того, Росія, за оцінкою спецслужб Сполучених Штатів, збирається наступати, незважаючи на свої втрати. Про це на камери заявляє Адріена Вотсон, речниця Ради національної безпеки. І водночас вона наголошує, що з жовтня під Авдіївкою росіяни втратили 13 тисяч людей і понад 220 одиниць бойової техніки.

Оглядачі видання Politico Александр Вард і Лара Селігман зазначають, що публікуючи ці розвіддані, адміністрація Байдена вдається до вже звичного прийому: у такий самий спосіб ще перед російським повномасштабним вторгненням вони на камери розголошували російські воєнні плани, а потім - таємні угоди Кремля з Іраном та Північною Кореєю про постачання зброї і боєприпасів. Щоправда ані в першому, ані в другому випадку ця публічність не призвела до бажаної мети. Росія не зупинилася. А зараз видається, що нинішніх аргументів розвідки замало, аби зупинити амбіції республіканців.

Одні грають на камери, не переймаючись конкретними законами чи домовленостями. Головне для них виглядати справжніми консерваторами, бо саме такі - подобаються сьогодні електорату. Тому вони демонстративно вимагають неможливих речей. Деякі доходять до того, аби серйозно говорити, що час домовленостей пройшов, і тепер демократи змушені без жодних поправок зголоситися на вимоги республіканців, бо саме такою є ціна виділення іншим країнам коштів.

Хтось, як фанатка різноманітних теорій змов Марджорі Тейлор Грін, вже після початку російської повномасштабної війни виступали на заходах, де всерйоз скандували ім'я Путіна.

Інші, як от нинішній спікер Палати представників Конгресу Майк Джонсон, перші місяці війни підтримували Україну, але потім вирішили, що політично вигідніше зайняти протилежну позицію. Відтак на зустрічі з Зеленським, повідомляє кореспондентка New York Times у Білому домі Карун Демірджян, окремі конгресмени вимагали від президента України доповісти, як саме він збирається перемогти Росію в наступному році - як умову для надання подальшої допомоги.

Цього він робити передбачувано не став. Парадоксальна ситуація: більшість республіканської партії все ще хоче допомогти Україні, але це незручно робити вголос. Бо розхитування електорату, яким роками займаються Трамп і його найвідданіше політичне оточення - приносить свої плоди. Чимдалі більше виборців правого спектру переконані, що вони самі на війні - за свій звичний спосіб життя. 

Звертаючись начебто до Зеленського, а насправді геть не до нього, президент Сполучених Штатів заявив, що конгресмени мають ухвалити фінансування України до того, як роз’їдуться на свята, інакше вони зроблять Путіну величезний різдвяний подарунок. 

За розкладом американського Конгресу, до цього залишилося два дні.