ЦЕ НЕ ВАЖЛИВО, ЩО ВИ - СОБАКА

Мене звуть Зоя. Я росіянка. 24 лютого 22-го року нас усіх придавило чавунним каналізаційним люком. Спочатку ми намагалися виходити на вулиці і кричати "Ні війні", але скоро зрозуміли, що це призводить тільки до запотілих забрал в омонівців і термінів у нас. 6 квітня я зайшла в телеграм-чат, де було кілька повідомлень про допомогу українським біженцям. Відтоді я волонтерка. Нас 7 осіб. Як самураїв. Ми допомагаємо українцям виїжджати з окупованих територій через Росію до Європи. Мене звуть не Зоя. І нас не 7. Просто мені подобається це ім'я і число. Все інше - правда.

- Рей, Рей, все добре. Усе добре. Не бійся. Залазь, не бійся. Зараз поїдемо до лікаря, - присівши навпочіпки, Дана кликала великого худорлявого пса. Рей гарчав і не підпускав до себе дівчину. Але вона добре знала собак і розуміла, що це не агресія, а біль. Рей змарнів так, що ледве нагадував німецьку вівчарку. У нього були моторошні пролежні і гнійні рани.

Надію Сергіївну, з якою Рей жив у селі на лівому березі Дніпра, нещодавно відвезли. Сусіди знайшли її на четвертий день після інсульту. Весь цей час і вона, і Рей були без води та їжі. 

Син Надії Сергіївни з дружиною поїхали в перші дні війни "пересидіти кілька тижнів у безпеці, поки все не скінчиться". Умовити маму поїхати з ними не вдалося. У результаті два тижні розтягнулися на півтора року. Води й електрики в селі не було. Надія Сергіївна з Реєм виживали як могли: носили відрами воду з дальньої колонки, їли, що доведеться. Так вони прожили понад рік. Потім стався вибух на Каховській ГЕС. Затоплення після вибуху не пошкодило будинок і двір. Але шкода не завжди буває негайною і прямою.

Вісімдесятирічну жінку у вересні розбив інсульт. Сусіди повідомили синові у Києві про нещастя з мамою. Він знайшов волонтерів, які організували її вивезення. Надія Сергіївна була в такому важкому стані, що було зовсім не до собаки - довезти б людину. 

Пес близько місяця провів у сусідів Надії Сергіївни. Ймовірно, він сидів на короткому ланцюгу без особливої можливості рухатися і практично нічого не їв. Дана першою побачила його в такому страшному стані - змарнілого, в болячках і гної, наляканого. Вона одразу зрозуміла, що до виїзду в Україну собаку треба підлікувати. Інакше Рей не добереться до кордону.

Дана на своїй машині регулярно вивозила тварин і маломобільних людей із зони затоплення. Завжди намагалася максимально заповнити великий, але все ж таки легковик. До появи Рея список пасажирів був вже досить довгим: жінка і дівчина з пораненням у ногу, три коти, три невеликі песики. І тут ще - Рей, великий собака з непередбачуваною поведінкою. Якимось дивом - утім, як під час кожного виїзду - Дані вдалося вирішити це завдання. Уся компанія в цілості дісталася до Ростова. Там машину, що пройшла тисячі кілометрів бездоріжжям, довелося ремонтувати. А вивезенням Рея в Україну разом з Даною та іншими волонтерами стала займатися Ніка. 

У Ростові Ніка насилу знайшла ветеринарний стаціонар, у який погодилися прийняти собаку без щеплень і паспорта. Рей спочатку поводився агресивно, не давав оглядати рани. Мабуть, йому було дуже боляче. Його поголили, повністю обстежили: він важив двадцять кілограмів за норми 30-40, був весь в укусах комах і виразках. Показники крові виявилися напрочуд непоганими, найважчим було нагноєння паранальних залоз.

Два тижні Рея лікували і відгодовували в клініці. За цей час він набрав кілька кілограмів, очистився від паразитів, отримав курс антибіотиків, гнійні рани майже загоїлися. Ще тиждень він пробув на перетримці, щоб рани повністю затягнулися.

Господарі Рея постійно були на зв'язку, відправляли собаці голосові та відеоповідомлення. Спочатку Рей майже не реагував на них, але з поліпшенням фізичного стану почали проявлятися і його справжній характер, і любов до господарів. Рей виявився добрим і розумним псом. Щойно йому стало трохи краще і з'явилися сили на невеликі прогулянки, він почав гратися і навіть виконувати команди, які чудово пам'ятав, незважаючи на жахи останніх півтора року. Пізніше виявилося, що Рей прекрасно переносить дорогу в автомобілі, тому що з господарями вони багато подорожували машиною по країні.

Весь цей час за Рея переживали сотні людей у волонтерських чатах. На його лікування моментально збирали гроші. Коли зрозуміли, що худому псу буде холодно в осінньому Бєлгороді, швидко купили для нього комбінезон.

До закінчення перетримки Ніка знайшла для Рея попутника, 18-річного підлітка, який мав їхати в Україну через гуманітарний коридор у Бєлгородській області. Господарі приїхали до кордону, щоб зустріти Рея, але підлітка, на жаль, не пропустили митники, і їм довелося повертатися через півкраїни назад, щоб чекати нової оказії. Хлопчик поїхав іншим маршрутом, а для Рея протягом кількох днів знайшли нових попутників: його погодилася вести складним пішим переходом завдовжки близько двох кілометрів мати з п'ятьма дітьми. Цього разу все вийшло.

Мовчазний і вихований пес немов збожеволів, коли зустрівся з господарями. Без зупинки гавкав, скиглив, стрибав навколо господарів і на них. Господарі, люди вже не дуже молоді, не стрибали і не гавкали, тільки плакали від щастя.

Рей повертається до звичайного життя, набирає вагу. Надія Сергіївна теж одужує. Вона вдома у доньки і в дуже бойовому настрої. Ще недавно практично повністю знерухомлена, зараз вона вже сидить, їсть сама однією рукою, іншою рукою трохи ворушить, частково говорить, читає. А Рей подовгу гуляє з господарями і цікавиться іншими собаками. Настрій, кажуть, теж бойовий, але доброзичливий.