НАТАЛЯ НАГОРНА: ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО ЧОРНОБАЇВКИ (ФОТО, ВІДЕО)

Чорнобаївка чи не найвідоміше місце в країні серед українців. Меми та пісні про Чорнобаївку відомі кожному, але що там відбувається зараз, дізнаємось в репортажі Наталі Нагорної.

Ми заїжджаємо в село на околиці Херсона під звуки обстрілів. Це Чорнобаївка. Скоро буде рік, як село звільнили від російських окупантів. За час, поки тут панували загарбники, дві третини населення виїхали. У день, коли ми приїжджаємо сюди, в селі загинуло двоє цивільних чоловіків.

ІМ’Я ПРОЗИВНЕ

Якби не активні бойові дії Чорнобаївка могла б стати популярним місцем серед туристів, і тоді тутешні гіди, напевно, називали б її «воротами до Херсона». Символ села – великий птах над колонами з написом «Ласкаво просимо до Чорнобаївки».

У деяких населених пунктах Донеччини я бачила жартівливий дорожній вказівник – коли всі стрілки вказують у Чорнобаївку. Такий дорожній вказівник є і тут. 

Центр Чорнобаївки - звісно, ще до великого вторгнення - був зроблений як для гостей. Велике червоне серце і напис латинкою “I ♡ CHORNOBAIVKA” – місцева фотозона. Тут лавочки та смітнички-джентльмени з метеликами - наче піднімають капелюшки і вітають тих, хто кине туди сміття. 

Але артилерійський обстріл дістав і сюди.

«Подивіться, який стратегічний об’єкт розбомбили» - обурюються люди, які чекають на автобус. Тут ходить автобус, працюють магазини, але тиші немає.

МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ «ХЕРСОН»

Спочатку це місце на околиці Чорнобаївки було доступне для журналістів - ми їздили до стратегічного об’єкту, аби подивитися на локацію, на яку десантувалися та вмирали російські окупанти.

Там була пустка. Боєприпаси розкидані по території аеродрому, можна випадково знайти, приміром,  протитанкову міну. У наритих окопах – православні ікони та старі газети. З геть несподіваних знахідок – консервована у трилітрових банках цибуля, яку російські солдати притягли з собою.  

Летовище завішали синьо-жовтими прапорами з різних боків, на стіні намалювали графіті з Валерієм Залужним.

Раніше аеропорт був головним стратегічним об’єктом в селищі - 2021-го його нарешті доробили і почали приймати кілька рейсів. На офіційному сайті міжнародного аеропорту досі висить розклад – літаки прибували та відлітали до Києва, Польщі, Грузії та відразу кілька рейсів до Туреччини. 

Ремонт тягнувся роками, з численними скандалами, але нову хорошу злітну смугу зробити встигли. Проєкт «Велике будівництво» допоміг закатати її у кілька шарів асфальту. 

Тепер напис «Херсон» на будівлі завалений набік на проваленому даху. 

Вперше про Чорнобаївку заговорили на третій день повномасштабної війни – саме туди висаджувався десант окупантів – їм спалили вертольоти і знищили частину живої сили.  На початку березня  в офіційних зведеннях знову заговорили про знищення трьох десятків ворожих вертольотів. Загалом українська влада заявляла про 28 потужних атак на Чорнобаївку.

Очевидно, що якщо росіяни захочуть повторити спробу оточення Херсона, то спробують зробити це саме - вчергове десантуватися у Чорнобаївку. Прямий шлях через річку перерізаний. 

ОСПІВАНА В ПІСНЯХ ТА МЕМАХ

Чорнобаянини  (так правильно називати жителів села) після звільнення здивувалися своїй популярності. Чорнобаївській ковбасі та воді, названим на честь їхнього села.

Про Чорнобаївку знімали кліпи, радісно обіцяючи ворогу Чорнобаївку.

Переспівували світові хіти, як приміром, про “Welcome to the peklo Chornobaivka”.

Деякі пісні завірусилися та отримали мільйонні перегляди, як ось ця.

У перші місяці війни меми про село сипалися пачками. 

Все це смішно рівно до тієї пори, поки ти не починаєш жити в Чорнобаївці. Або просто не заїдеш в Чорнобаївку.

ЧАС СМЕРТІ 01.45

У Чорнобаївці ми бачимо двори, залиті кров’ю.

Обстріл чули здалеку і заїхали якраз під звук сирени швидкої. Ми їхали сюди, бо знали, що вночі в Чорнобаївці загинув чоловік. Ми знаходимо його двір і бачимо родичів – жінка в чорній хустині підмітає і плаче. Її звати Катерина, загиблий був її братом. Його звали Віктором і влітку, каже жінка, відзначали його 70-річчя. Віктор жив у хаті сам.

«Він такий хазяїн в мене був. Я кажу, давай я тобі прийду приготую, а він сам і наварить, і нажарить. Сам жив, бог йому діток не дав»  -  ми намагаємось упросити Катерину не мучити себе цією розповіддю, але вона продовжує – розповідає, що це вже другий загиблий в їхній родині. Під час окупації росіяни просто на вулиці застрелили її онука. 23-річний парубок йшов по вулиці, росіяни поцілили йому в голову. Брат Віктор завжди втішав Катерину, а тепер і сам загинув. 

«Я його вчора тільки бачила, і він казав: Катерино, бережи себе, ховайтеся, як неспокойна ніч, я всьо врємя плачу, і він мене уговарює, не плач, а тут отаке ще горе опять».

Його тіло знайшов Євген, вийшов вранці після обстрілу подивитися, чи вціліли сусідні хати. Зайшов до Віктора, який був йому двоюрідним братом. Знайшов біля погребу. Осколки від градів влучили в голову, Віктор не встиг застрибнути в укриття.

Євген каже: «Вбило останнім снарядом. О 1:45». Місцеві жителі іноді схожі на лікарів з кіно. Вони можуть озвучити точний час смерті.

ДРУГИЙ ЗАГИБЛИЙ

Поки ми спілкуємося з родиною Віктора, дізнаємось: та швидка, сирену якої ми чули, вивозила пораненого півгодини тому. Ми йдемо до цієї хати. Під ногами у дворі дзеленчить розбите скло. Через вибиту шибку з нами говорить жінка, кума чоловіка, якого поранило півгодини тому. Вона вже знає – він помер у швидкій.

«Ми чекали лікарню,  сказали, у Херсоні лікарня під обстрілами, не їде, приїхали військові і везли туди».

Його звали Василь Петрович, йому був 71 рік. Під час обстрілу він вийшов дати кістки собаці.

«Він виносив їжу собаці і в дерево був приліт.  Під ребром правим рана глибока  - 10 на 10 сантиметрів» -  продовжує Валентина Іванівна.

Біля собачої будки свіжа кров, стоять шльопанці і лежить просочена кров’ю ковдра. У будці сидить перелякана собака, пес забився і не виходить.

ДІТИ ЧОРНОБАЇВКИ

Може здатися, що в Чорнобаївці живуть тільки старші люди. Але за кілька будинків до тих, де відмивають кров і прибирають уламки, троє дітей обривають листя для кіз.  Це Максим та Вова – вони двійнята, навчаються в 5-му класі - та їхня старша сестра, 11-класниця Даша. У них чотири кози і вони  наповнюють тази листочками.

Розповідають, під час денного обстрілу з артилерії просто заскочили в хату, під час нічного з градів – хлопчики побігли в кімнату до батьків, Даша лишилась «спокійно лежати в ліжку». Всі троє не виглядають наляканими. 

Їхня мама Марина дозволяє нам поспілкуватися з дітьми і розказує: «Ми тільки нещодавно повернулись, виїжджали, і от буквально три тижні як повернулись, ми сподіваємось, що наші ЗСУ нас захистять».

Даша хвалиться – вчиться в школі онлайн, і вчителі навіть під час обстрілів  пояснюють складні теми. Хлопчики граються з собакою Нікою. Спаніелька скавучить, вночі її будку підкинуло та розвернуло.

У дворі є погреб, але Марина каже, під час обстрілів туди не ходять.

«Туди йдеш, береш із собою хрестик, якщо потім не хочеш витрачатися на могилку – швидко і дешево, ніхто не готувався до війни, ми вирвались на свободу, купили дім, прийшли "визволителі" і визволили від всіх надій, і зруйнували всі мрії».

Вікна у їхньому будинку вибиті ще з початку повномасштабного вторгнення. Тоді Марина з дітьми два тижні жила в бомбосховищі. 

Я питаю, чи не хочуть вони виїхати:

- Знову їхати? Ні, більше ми тікати не будемо…

- Але у вас троє дітей…

- Четверо, ще один вдома спить манюсінькій…

Мама чотирьох дітей категорична – їхній дім має їх захистити. Вони вирішили залишатися у Чорнобаївці.