ПОЛЬЩА ОБРАЛА ЄВРОПУ. ЧИ ЗМІНЯТЬСЯ СТОСУНКИ З УКРАЇНОЮ?

Безпрецедентна явка в польській історії: навіть на перших вільних виборах з часів Другої Світової, 1989-го року, голосувало на 10% поляків менше. Численних репортерів і спостерігачів вразили люди, які до глибокої ночі стояли в чергах, але не розходилися. Молодь масово вирішила, що вона більше не може дозволити собі стояти “поза політикою”, прийшла - і таки визначила своє майбутнє.

ПЕРЕМОЖЕНІ ПЕРЕМОЖЦІ

Останні вісім років країною керувала популістична “Право і справедливість” на чолі з Ярославом Качинським. Вона і зараз очолює список партій, що проходять до польського сейму, нижньої палати парламенту. 35,38 відсотків або приблизно вісім мільйонів поляків - це сталий результат, стільки ж голосували за неї чотири роки тому. Змінилося те, що на виборчі дільниці прийшли люди, яких минулого разу там не було. Довжелезні черги стояли і в Польщі, і за кордоном. Відтак результату вистачило для першого місця, але не для того, аби мати більшість голосів у сеймі. Бо єдина партія, яка частково розділяє риторику “Права і справедливості” - ультраправа антиукраїнська “Конфедерація” - теж набрала набагато менше, ніж сподівалася, саме через високу явку, що сама визнає. Та навіть разом вони набирають лише 42,5 відсотків, яких не вистачає для парламентської коаліції. 

Польське державне телебачення ввечері в неділю нагадало стару стрічку “Весілля в Малинівці” або ж історичний анекдот про Наполеона Бонапарта, який повертається з вигнання брати Париж. Варто було з’явитися першим екзитполам, ведучі різко змінили тон і припинили нищівну критику головного опозиційного лідера - Дональда Туска. Утім вже з наступного ранку, розмірковуючи про нову коаліцію, TVP висловлює обережний сумнів: чи продовжить вона політику Права і Справедливості, яка між Європою та Сполученими Штатами обрала останні; чи настільки ж рішуче опиратиметься спробам Росії прогнути Європу. Так в програмі Rok Rachon нагадують: військові замовлення, зроблені ще чинним урядом, якому недовго залишилося - нові американські Хаймарси, Абрамси, Апачі - викликали гучні сумніви у воєнних експертів та політиків з блоку Туска, відтак є побоювання, що новий уряд може ці замовлення переглянути. Одразу потому - лякають занадто великою приязню Туска до Німеччини, ресентимент до якої у електорату “Права і справедливості” і політики, і провладні журналісти виховували роками. Мовляв, у німецькому парламенті постійно лунають заклики повернутися до звичного ходу справ з Росією. Цитують при цьому консервативних політиків, які великої ролі в Німеччині не грають, і, навіть визнаючи це, наполягають: бажання Берліна обійнятися з Москвою - просто питання часу.

“Право і справедливість” будувало собі імідж партії, яка ніколи не дасть такому статися, адже брат-близнюк її лідера Ярослава Качинського, тодішній президент Польщі Лєх Качинський загинув у авіакатастрофі під російським Смоленськом. Польське слідство виявило на літаку сліди вибухівки, це підтвердила британська лабораторія, відтак Ярослав Качинський, звинувачуючи в катастрофі Путіна, поклав відповідальність за неї на тодішнього прем”єра Польщі, Туска, який залишився в Варшаві. В чому можна було не сумніватися - “Право і справедливість”, яку б внутрішню політику вони не проводили, жодного пом”якшення риторики в російський бік не допустять, ба навпаки, їхня виборча програма обіцяла перетворити польську армію на одну з найсильніших в Європі, саме це пояснює величезні замовлення у американських збройних компаній. 

Після оприлюднення екзит-полів Ярослав Качинський визнав, що наступну коаліцію може формувати не він, але заявив: при владі чи в опозиції, хай там що, але “зганьбити Польщу не дозволить”. Утім його однопартієць, президент Анджей Дуда вже заявив: за традицією у Польщі мандат на створення уряду отримує політична сила, що перемогла на виборах, і відступати від цієї традиції він не збирається. Кандидатуру голови польського уряду на ухвалення парламенту пропонує саме президент. На перше засідання депутати новообраного сейму мають зібратися протягом місяця. Швидш за все, перед цим президент Дуда запропонує їм затвердити прем’єром чинного голову уряду Матеуша Моравецького. Знаючи наперед, що цього не станеться.

ЩО ОБРАЛИ ПОЛЯКИ

Такого ж шаленого притоку людей на виборчі дільниці багато оглядачів, серед яких була і авторка цієї статті, очікували торік в Угорщині, але там дива не сталося, навпаки, чинний прем”єр-популіст Віктор Орбан, головний україноненависник і російський друг всередині Євросоюзу, навіть зміцнив свої позиції. Завдяки риториці і поведінці “Права і справедливості” в західноєвропейській пресі встиг закарбуватися вислів “орбанізація Польщі”. Це викликало неабияку тривогу, бо обидві країни, категорично незгодні одна з одною щодо погляду на членство України в ЄС та НАТО і щодо антиросійських санкцій, чудово знаходили спільну мову, як тільки доходило до протистояння європейським спробам примусити країни коритися загальним правовим нормам. Небажання проводити судову реформу в Польщі призвело до затяжного конфлікту з Брюсселем, “Право і справедливість” практично тими ж словами, що і Орбан в себе вдома, заявляло, що захищає національні інтереси Польщі й нікому не дозволить занадто сильно втручатися у внутрішні справи. 

2020-го року в Польщі, підігруючи релігійному електорату, ухвалили закон, що забороняє жінкам робити аборти. Це викликало бурхливі протести всередині країни і критику з боку ЄС, до якої владна партія і не думала прислухатися. В тому ж році польська регіональна влада в місцях, де “Право і справедливість” користувалися великою популярністю, почала влаштовувати в себе в регіонах зони “вільні від ЛГБТ”. Це змусило ЄС спершу погрожувати переглядом дотаційних коштів у відповідні регіони, а торік - Єврокомісія подала на Польщу та Угорщину до суду з вимогою скасувати дискримінаційні закони. Це - відповідь на питання, чому на виборах було так багато молоді та й узагалі - людей, які звично пропускають парламентські волевиявлення. Секуляризація країни, себто відділення держави від церкви, і повернення до європейського вектору розвитку була у виборчих програмах усіх трьох партій, які зараз збираються формувати проєвропейську коаліцію.

Утім навчити Польщу за добу, чи навіть за рік, “жити по новому”, як обіцяли на передвиборчих виступах опозиційні лідери - буде вкрай важко. Адже наведені вище слова лідера “Права і справедливості” Ярослава Качинського говорять про те, що новій владі всіляко заважатимуть перекреслювати досягнення попередників. Президент Анджей Дуда з “Права і справедливості” має право вето, для його подолання потрібно дві третини голосів сейму - такої більшості у нової коаліції навряд чи набереться. В руках чиновників з колишньої партії влади залишається Національний банк і Конституційний суд. А ще - в трьох партій, які збираються створювати коаліцію - правоцентристів з команди Туска, умовно християнських демократів з “Третього шляху” і соціал-демократів з “Лівиці” - різні погляди на те, як власне має виглядати це нове польське життя. Без будь-якої з цих партій коаліція розвалиться, “Право і справедливість”, очевидно, розраховує зараз саме на такий варіант. До прикладу можна взяти скандальний вердикт Конституційного суду Польщі про аборти: якщо ”Громадянська коаліція” Туска виступає просто за його скасування, “Лівиця” хоче ще більше змінити законодавство, аби доступ до переривання вагітності був абсолютно безперешкодним, а виборці “Третього шляху” взагалі вважають чинну позицію Польщі по абортам правильною.

Адже попереду, вже навесні, нові вибори: до місцевих органів влади, і боротьба за місця там фактично починається вже зараз. Польське суспільство розколоте так, як ніколи, й навряд чи примирення настане за кілька місяців. Утім так само, як чвари можливі всередині коаліції ліберальних демократів, не все певні, що “Право і справедливість” переживе поразку й не розвалиться через суперечки між різними групами впливу.

Що точно може зробити нова влада на умовно короткій дистанції - це домогтися покращення стосунків із Євросоюзом та отримання мільярдів євродопомоги, заважати їй у цьому занадто бурхливо - самовбивча для “Партії і справедливості” тактика. Куди менше надії на те, що, принаймні за короткий термін, вдасться перезавантажити ситуацію з державним польським телебаченням, яке - як власне, і в Угорщині, - давно перетворилося на пропагандистський механізм, який навіть не намагається вдавати, що зберігає нейтралітет і баланс думок. Воно просто може змінити вектор пропаганди.

МІГРАНТСЬКИЙ КОШМАР І ВИКЛЮЧЕННЯ З НЬОГО

В 2015 році Євросоюз пережив міграційну кризу - гуманітарну катастрофу, викликану масовим напливом мігрантів з охоплених війнами країн Африки та Близького сходу. Такої кількості біженців Європа не бачила з часів Другої світової. Так само, як і Орбан угорців, Моравецький налаштовував поляків проти мігрантів задовго до того, як бодай якась реальна небезпека дійшла до кордонів країни, тим більше, що цікавили біженців, які на старих, геть не пристосованих до цього човнах, з ризиком для життя долали Середземне море - передовсім держави Західної Європи, де більш розвинена соціальна допомога. Численні заклики Брюсселя спільно, на рівні Євросоюзу вирішувати проблеми з розселенням біженців, які продовжують прибувати морем - зіткнулися із жорстким опором Угорщини та Польщі.

Варшава до останнього була переконана, що достатньо просто казати Брюсселю “ні”, аж раптом 2021-го року самопроголошений президент Білорусі Лукашенко цинічно перетворив знедолених людей на інструмент шантажу. Він штучно створив коридори, збільшивши кількість рейсів до Туреччини і держав Близького Сходу - звідки до Мінська почали прибувати ті, кому вистачало квитків на літак. З Мінська біженців організовано переправляли до білоруського кордону з Польщею та Литвою - і залишали там напризволяще. Незвичні до місцевих зим люди хворіли й вмирали від переохолодження і щодня штурмували кордон. Це змусило Польщу звести на кордоні бетонну стіну й помітно збільшити кількість військових та техніки. На прикладі цих мігрантів “Праву і справедливості” стало ще простіше доводити своїм виборцям, наскільки важливо нікого зайвого до крани не пускати, а відтак голосувати за єдину партію, що здатна протистояти Євросоюзу, який вже розробив проект про спільні квоти щодо розселення. Спільно з Угорщиною Польща зірвала спільну декларацію неформального саміту Європейської політичної спільноти, який пройшов у іспанському Мадриді - бо відмовилася від формулювання про готовність разом розв'язувати мігрантську кризу. І навіть заявила про це вголос - на тому ж саміті.

Тим більш зворушливою для багатьох українців стала реакція офіційної Варшави на повномасштабну російську війну, коли для українських біженців із цього вкрай негативного ставлення до чужинців, яке щоденно роздмухувала державна преса, зробили виняток; зараз у Польщі живе приблизно півтора мільйони наших співгромадян і хай там що, за цей прихисток “Праву і справедливості” ми можемо тільки дякувати. Єдина відверто антиукраїнська партія, що пройшла до польського сейму - праворадикальна “Конфедерація” - зробила скасування допомоги українцям одним з наріжних пунктів своєї передвиборчої програми. Кількість поляків, які за неї проголосували, наочно демонструє, що польське суспільство на ці обіцянки не купилося, а відтак переважною більшістю розуміє, чому солідарність з Україною зараз - це питання національної безпеки самої Польщі. 

Одночасно з виборами Партія “Право і справедливість” влаштувала і маніпулятивний референдум, покликаний нагадати виборцям, чому за неї варто голосувати. Третє питанням в ньому звучало так: “чи підтримуєте Ви ліквідацію загородження на кордоні між Республікою Польща та Республікою Білорусь?” Четверте питання мало ще краще формулювання: “чи підтримуєте Ви допуск тисяч нелегальних мігрантів з Близького Сходу та Африки в рамках механізму примусового переселення, нав’язаного європейською бюрократією?” Чи брати бюлетені референдуму, які поширювали на виборчих дільницях - було справою добровільною. І він провалився, лише сорок відсотків поляків погодилися брати в цьому опитуванні участь, тобто, за місцевим законодавством, результати референдуму не є обов'язковими.   

ЧОГО ЧЕКАТИ КИЄВУ?

Навесні цього року Польща, як і Угорщина, стала вимагати обмеження імпорту українського зерна, і дотисла Євросоюз до розпорядження про тимчасову заборону. Воно тривало до вересня, варто було заборону скасувати - уряд Польщі запровадив, всупереч європейському концепту єдиного ринку, власні односторонні обмеження на українську агропродукцію, так само зробила і Угорщина. Було очевидно, що для “Права і справедливості” ця зернова політика не лише передвиборна тактика: вони, по-перше, збиралися надовго залишатися при владі, по-друге, демонстрували Україні, за якими правилами їй готові допомагати вступити до ЄС. Однак слухати польські вимоги Київ не став і звернувся одночасно до Брюсселя і до Світової організації торгівлі. Це обурило і польського президента, і польський уряд. Як і виступ Зеленського з трибуни ООН, де - не називаючи Польщу Польщею - він прозоро натякнув, що деякі країни допомагають Росії добиватися свого. За ці слова Анджей Дуда, ледве вийшовши з зали генасамблеї, порівняв Україну з людиною, що тоне й інстинктивно намагається тягнути на дно ще й свого рятувальника, себто Польщу. Утім образив виступ українського президента не лише партію влади, на те, що помилкою було виносити двосторонню суперечку на рівень виступу перед всіма державами світу, скаржилися і оглядачі, прихильні до опозиції. З якою тепер Україні треба налагоджувати нові стосунки, бо тепер саме від доброї волі нового кабінету міністрів залежатиме, зокрема, допомога українським біженцям. Її навряд чи скасують, це може викликати осуд Євросоюзу, з яким новому кабінету треба, навпаки, миритися, але можуть, приміром, зменшити чи змінити умови надання.

Утім не варто чекати, що в сфері торгівлі зерном на Україну з польського боку чекає “тепла ванна”, адже до партій, які зараз об”єднуватимуться в коаліцію, входять польські зернотрейдери. Заяви нового уряду скоріш за все не набагато пом’якшаться, але напругу, що тримається з вересня між Києвом і Варшавою, є всі шанси владнати шляхом компромісу. Ще одна потенційна неприємність для України виникне, якщо бажання мати міцну коаліцію змусить Туска запросити до неї антиукраїнську “Конфедерацію”, а отже - віддати їй якийсь портфель і в чомусь дослухатися до її вимог. 

Цілком можливо, що “Право і справедливість” продовжить обстоювати українське членство в ЄС та НАТО і з лави опозиції, критикуючи опонентів за те, що вони не приділяють цьому достатньої уваги, бо антиросійська риторика - це її багаторічна незмінна складова. Але інша, куди менш приємна для нас вірогідність - що пішовши від влади, “Право і справедливість” розігруватиме карту “української невдячності”, якої вже неодноразово торкалася протягом останнього місяця напружених стосунків. Відтак, будівництво дружби з новим урядом не повинно заважати Києву намагатися зберегти її з політиками, що перейшли в опозицію. Інакше є ризик втратити Польщу як послідовного адвоката української євроінтеграції в цілому.

ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ДО ВЛАДИ

Сьогодні Дональд Туск закликав президента “вирішувати швидко”, а з Європарламенту президента Дуду закликали “поважати європейський вибір” поляків. Однак Войцех Пшибильський, голова аналітичної групи “Res Publica Foundation”, зазначає, що це непросте завдання: зняти країну з рейок “неліберальної демократії”. Зокрема і через зазначене вище небажання “Права і справедливості” віддавати владу. Отже, сценарій найближчих днів зрозумілий: Дуда внесе до нового сейму кандидатуру Моравецького, який тримає обличчя і заявляє в соцмережі про перемогу. Весь час до голосування його однопартійці витратять на (з імовірністю 99% марне) переконання новообраних депутатів до них пристати, адже угоду про парламентську коаліцію за польським законодавством не треба підписувати на папері, достатньо просто проголосувати так, як треба.

Коли ж Моравецькому, як усі очікують, забракне голосів - право висувати кандидата у прем”єри перейде до сейму, ймовірніше за все ним стане Дональд Туск - досвідчений політик, який вже очолював польський уряд. За малоймовірного сценарію, коли йому не вистачить голосів - третього кандидата знову запропонує президент. Провал цього голосування означає дострокові вибори. Однак цього Польщі і її сусідам не варто чекати, навряд чи політики з проєвропейських партій захочуть так марнувати важко здобуту перемогу. 

Святкувати зміну політичного курсу Польщі і потужні внутрішні реформи, як це вже роблять окремі політики в Європарламенті - зарано. На це піде не один рік, якщо, звісно, новій коаліції вдастся залишитися при владі достатньо довго. А окрім вигаданих “Правом і справедливістю” ворогів в Брюсселі та Берліні, у Польщі є й справжній, в Кремлі. І нагоди втрутитися всіма доступними гібридними засобами, ще більше дестабілізуючи розколоте суспільство, він точно не пропустить.