Ататюрк в Діснейленді: як історична драма перетворилась на політичний фарс

У Туреччині вже декілька тижнів не вщухає скандал навколо відмови компанії Дісней випустити на своїй стрімінговій онлайн-платформі міні-серіал про життя та історичну спадщину засновника Турецької Республіки Мустафи Кемаля Ататюрка.

Фільм, який був приурочений до 100-річчя республіки та мав пролити світло на невідомі сторінки її історії, натомість висвітлив цілий клубок проблем у її сучасних реаліях – від ролі вірменської діаспори в США у нормалізації відносин Анкари з Єреваном і Вашингтоном до переосмислення ролі Ататюрка серед політичних еліт в самій Туреччині.

Про те, як і чому це сталося, – далі.

«Величне століття» 

29 жовтня 2023 року Туреччина відзначатиме сторіччя із дня заснування Республіки. Дата символічна для багатьох – і для кожного по-своєму. 

Для кемалістів, ярих прихильників Мустафи Кемаля і нинішньої опозиції на чолі з Республіканською народною партією (СНР), століття Республіки – привід ще раз згадати про непересічну роль Ататюрка у створенні сучасної світської держави на руїнах Османської імперії та ісламського халіфату. 

Для представників правлячих еліт – можливість відзвітувати про досягнення держави за перші сто років її існування, двадцять із яких пройшли під знаком Партії справедливості та розвитку і її незмінного лідера – Реджепа Таїпа Ердогана. 

На минулих президентських виборах, що пройшли у травні цього року, основою передвиборчої кампанії Ердогана стала програма «Століття Туреччини». Її головний меседж – амбіції вивести країну у «вищу лігу» світових держав 21 століття, досягнути нового рівня розвитку у всіх ключових сферах. Водночас, поміж рядків легко читається й інша паралель: на другому столітті існування республіки запорукою її успіхів є постать «нового Ататюрка» - Реджепа Таїпа Ердогана.

Серед святкових заходів, приурочених до 29 жовтня, мав вийти на широкі екрани і шестисерійний фільм про життя «батька турецької нації» Мустафи Кемаля, з Еммою Уотсон та Арасом Булутом Ійнемлі у головних ролях (більш відомого українським глядачам як шехзаде Баязид, син Сулеймана Пишного та Роксолани, із серіалу «Величне століття»). 

Відзнятий у партнерстві компанії Дісней та турецького каналу FOX TV, серіал мав не тільки демонструватися в Туреччині, але й стати доступним для ширшої аудиторії на міжнародній стрімінговій платформі Дісней+, таким чином «популяризуючи» постать Ататюрка в світі. 

Скандал розгорівся після того, як представники американської кіностудії заявили, що фільм вийде в прокат лише у турецьких кінотеатрах та на турецькому каналі FOX TV. Офіційного коментаря від компанії ще не було. Але, за словами її представників, скасування виходу серіалу про Ататюрка на платформі Дісней+ пов’язано з прагненням зробити фільм доступним для ширшої телевізійної аудиторії в самій Туреччині, а також  новою продакшн-політикою компанії, запровадженою з липня цього року (напередодні було скасовано ще декілька релізів спільного виробництва з іноземними партнерами, в тому числі турецькими).

Втім, ці наміри викликали хвилю обурення у турецької сторони, яка називає скасування міжнародної трансляції політично вмотивованим рішенням та проявом неповаги до всього турецького народу.    

Темні сторінки імперії чи неповага до республіки? 

За інформацією турецьких ЗМІ, рішення було прийнято студією Дісней після відповідного звернення Вірменського Національного Комітету Америки (ANCA) — найбільшої та найвпливовішої організації вірменської діаспори в США, яка активно займається громадською та лобістською діяльністю. У своєму листі ANCA нібито закликали компанію Дісней не транслювати серіал, що героїзує Ататюрка – засновника сучасної Турецької Республіки, якого вони вважають «диктатором та злочинцем, пов'язаним із геноцидом».

В американській компанії такі чутки відкидають, але турецькі експерти переконані, що причина саме в цьому. Окрім історичних суперечок навколо статусу подій 1915 року, нинішня ситуація має безпосереднє відношення і до поточного стану вірменсько-турецьких відносин. Вперше за багато років процес нормалізації між Єреваном і Анкарою має всі шанси на успіх на тлі врегулювання карабахського питання, послаблення російської підтримки Вірменії та прагнення Анкари покращити відносини із західними партнерами. Не секрет, що вірменська діаспора традиційно займає набагато жорсткішу позицію і виступає проти примирення уряду Пашиняна з Туреччиною. Тож, в нинішній ситуації Ататюрк є лише «заручником» політичних амбіцій вірменського лоббі у США,  яке намагається будь що зірвати процес нормалізації відносин Анкари з Єреваном та Вашингтоном, вважають турецькі оглядачі.

В цьому ж контексті турки закидають ANCA і співпрацю з грецькими лобістами у спільних спробах заблокувати процес передачі Туреччині F-16 та модернізаційні пакети до них, що активізувався в американському Конгресі після згоди Ердогана відкрити Швеції дорогу до членства в НАТО. Голова Комітету Сенату з міжнародних відносин Роберт Менендез, від якого великою мірою залежить рішення по F-16, входить до вірменського кокусу (групи підтримки) у Сенаті, неодноразово виступав співавтором резолюцій по визнанню подій 1915 року геноцидом проти вірмен, а в 2020 році одружився на американській вірменці Надін Арсланян. Тож, за виразом одного з турецьких журналістів, блокування серіалу про Ататюрка на американській цифровій платформі і блокування F-16 в американському конгресі слід розглядати як ланки одного ланцюга, а точніше «мережі вірменського впливу» у США.  

«Два батька» однієї нації

Не менш цікавою була і реакція на події серед політичних сил Туреччини. 

Першими на захист «спадщини Ататюрка» очікувано виступили його ідейні нащадки – опозиціонери з Республіканського народної партії (заснованої ще самим Ататюрком) та Хорошої партії кемалістів-націоналістів.  

Втім, не залишилась осторонь і правляча Партія справедливості та розвитку. Її речник Омер Челік заявив, що така поведінка з боку Дісней+ є неповагою до цінностей Турецької Республіки та всього турецького народу. Він також звинуватив вірменські лоббі-групи у США у «спотворенні історичних подій в політичних цілях» та у спробі перешкодити нормалізації відносин між Туреччиною та Вірменією.

Тим часом відомий турецький журналіст Джандан Толга Ишик заявив, що міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан і голова розвідки Ібрагім Калин особисто втрутилися у ситуацію, враховуючи її політичний контекст та чутливість питання для турецького суспільства. 

Окрім об’єднання зусиль у відстоюванні національної гордості, останні події стали ще одним прикладом значної зміни у риториці правлячої партії – від «заперечення» спадщини Ататюрка до «ототожнення» з нею. 

На порозі другого століття існування республіки пошана до засновника сучасної Туреччини, Мустафи Кемаля Ататюрка, замінюється новою доктриною, зосередженою на ролі чинного президента – сильного лідера і батька нації. 

Нове століття має стати «століттям Туреччини», а Ердоган – її новим Ататюрком.