За місяць тисячі крилатих бомб по Україні випустила Росія. Що варто знати?

За жовтень та листопад цього року Повітряно-космічні сили Росії запустили по Україні більше 2000 одиниць крилатих або планерних бомб. ФАБ, КАБ, МПК/УМПК - що це зброї і чому важливо це розуміти. Пояснює експерт з військової авіації Том Купер

За умови, що мої підрахунки майже коректні, протягом жовтня цього року російські Повітряно-космічні сили (ВКС) випустили близько 1 000 планерних бомб по Україні. Це становило близько 30 планерних бомб на день. Принаймні така ж кількість була і в листопаді, коли по двох ділянках фронту, таких як Авдіївка і плацдарми ЗСУ на Дніпрі, було скинуто до десятка планерних бомб на день, по кожній.

Су-34 ВКС в процесі підготовки до чергової місії. Звертає на себе увагу планерна бомба УМПК, встановлена на підкрильцевий жорсткій точці (права частина фото)

Це спричинило принаймні деякі відповідні повідомлення як у російських, так і в українських соціальних мережах. Тим не менш, у мене склалося враження, що вони залишаються дуже мало висвітленим і неправильно зрозумілим фактором у цій війні. І, схоже, існує багато плутанини щодо того, як саме ВКС РФ розгортає їх і що насправді можуть робити російські планерні бомби. Або не можуть. Отже, тут ми спробуємо пояснити те, що відомо на сьогоднішній день.

Почнемо з того, що я не знаю, як ставитися до того, що більшість українських джерел - офіційних і неофіційних - спочатку називають російські планерні бомби "ФАБ", а потім наполегливо продовжують називати їх "КАБ". Я не маю жодного уявлення про українську мову, але здогадуюсь, що обидві абревіатури засновані на російській військовій термінології. А саме:

- ФАБ означає “фугасная авиационная бомба”, тоді як

- КАБ означає те, що росіяни називають “корректируемая авиационная бомба".

Для мене, як для ботаніка, це досить заплутано, тому що, наскільки мені відомо:

a) зброя з позначенням ФАБ - це зброя загального призначення, осколково-фугасна або руйнівна зброя без будь-якого наведення; фактично, "бомби вільного падіння"; в той час як

б) "сімейство" позначень КАБ означає бомби з телевізійним, лазерним і супутниковим наведенням, але не такі, як планерні бомби, кількість яких в Україні постійно зростає вже близько року.

ФАБи

З 1945 року Радянський Союз розробив щонайменше три покоління бомб: М46, М54 і М62. Базуючись на досвіді Другої світової війни, серія М46 (ФАБ-50М-46, ФАБ-100М-46, ФАБ-250М-46 і т.д. аж до ФАБ-3000М-46) була розроблена для застосування з дозвукових літаків, які перебували на озброєнні наприкінці 1940-х років. Серія М-54 була лише трохи кращою в цьому відношенні, але - завдяки тому, що основна частина корпусу FAB-250M-54, FAB-500M-54, FAB-1500M-54 і т.д. була посилена сталевими смугами - її можна було розгортати з реактивних літаків, які могли розганятися до швидкостей близько 1000 км/год.

Чому це важливо? Тому що, будучи встановленими на підкрильцевих опорах бойових літаків, бомби піддаються величезним навантаженням - таким як тепло, викликане тертям, вібрації, викликані шумом і турбулентністю, надлишковий тиск і т.д. - і тому що ніхто не хоче, щоб бомби почали розвалюватися, ще висячи під літаком: подейкують, що це може бути досить смертельно.

Зрештою, для розгортання з надзвукових винищувачів-бомбардувальників Радянський Союз розробив серію М62. ФАБ-250М-62 та ФАБ-500М-62 - найпоширеніші з них. Вони мали набагато товстіший корпус, що дозволяло їм виживати під час польоту, зависаючи на реактивних літаках, які могли розганятися до швидкості понад 1 000 км/год.

Проте, всі ФАБи залишаються некерованими. Тому, вибачте, але використання абревіатури "ФАБ" для позначення російських планерних бомб наших днів м'яко кажучи, "трохи вводить в оману".

ФАБ-250M-62

КАБи

Так, починаючи з 1980-х років, радянський, а потім і російський оборонний сектор випустив десятки різних конструкцій КАБ. Наприклад, КАБ-500Кр (з телевізійним наведенням), або КАБ-500С (з ГЛОНАСС-наведенням), або КАБ-1500Л (з лазерним наведенням). Але ці бомби принципово відрізняються від крилатих бомб, що використовуються ВКС РФ сьогодні, вони мають окремі секції наведення, які наводяться або за допомогою лазерних маркерів, або за допомогою телевізійних камер, або за допомогою супутникової навігаційної системи ГЛОНАСС. Вони теж досить точні.

Але вони також надзвичайно дорогі. Причина в тому, що Радянський Союз не зміг наслідувати західну модель проектування бомб вільного падіння за модульним принципом: незалежно від того, чи це М46, М54 або М62, всі ФАБи мали приварені до корпусу бомби ребра жорсткості. Це призвело до того, що до них не можна було "просто" прикріпити секції наведення. Тому, розробляючи КАБ, Радянський Союз не знайшов іншого рішення, окрім як створювати абсолютно нові бомби. А з огляду на те, що московські поліцаї (ред.: так автор називає Міноборони РФ) традиційно заклопотані наживою за будь-якої нагоди - див.: корупція, і це незалежно від того, чи за часів СРСР, чи після, - грошей на їх виробництво у значних кількостях не вистачало.

Тим не менш, немає сумнівів, що з часом з'явилася відносно велика кількість КАБів. Сотні з них були розгорнуті радянськими ВПС вже над Афганістаном 1980-х років. Однак протягом 1990-х років їх виробництво практично зупинилося. За винятком експортних поставок, ВКС ніколи не отримували більше кількох десятків літаків кожної моделі. У деяких випадках (див. КАБ-500С з ГЛОНАСС-наведенням) навіть московські поліцаї доходили до того, що "публічно засуджували" зброю як "занадто дорогу" ще до того, як вона була вперше "застосована в бою" (а потім у Сирії в листопаді 2015 року, і то, власне, з піар-цілями).

Так, звісно: з середини 2022 року російська оборонна промисловість працює в три зміни на добу, але я сумніваюся, що в цьому плані багато чого змінилося. У РФ бракує виробничих потужностей для необхідних високих технологій. Тому кількість КАБів залишається обмеженою, а отже, "вибачте, але": як на мене, використання цієї абревіатури в мейнстрімі - і в соціальних мережах теж - "трохи вводить в оману".

3D-рендери керованих бомб сімейства КАБ-1500. Вони набагато більші за ФАБ-250М-62 або ФАБ-500М-62. Два верхніх варіанти сімейства - з лазерним самонаведенням, нижній - з електрооптичним самонаведенням (або "телевізійним самонаведенням"). Лише кілька десятків кожної моделі колись були виготовлені, та й те переважно на експорт.

Ще однією керованою бомбою, яку, за повідомленнями, використали ВКС РФ в Україні, є УПАБ-1500 

Останньою версією цієї ж зброї є УПАБ-1500В. У російських соціальних мережах було показано щонайменше 2-4 приклади, як наприкінці 2022 року в процесі завантаження на Су-34 

Це та наступні відео були оприлюднені Москвою 1 березня 2023 року, і на них - нібито - показано удар УПАБ-1500В по українській позиції в районі Авдіївки

МПК/УМПК

Насправді, більшість російських планерних бомб, застосованих насьогодні проти України, мають скорочені позначення МПК та/або УМПК. Остання розшифровується як "унифицированный набор модулей планирования и коррекции".

Тут я повинен додати, що хоча я впевнений, що абревіатура УМПК використовується в оперативній службі, я не зовсім впевнений, що це стосується абревіатури МПК: я "зловив" її десь в російській інтернет-статті, що описує переобладнання ФАБ-250М-62 в планерні бомби. Можливо, автор просто забув поставити “У” перед “MПK”, або це була помилка. Як завжди, тільки час покаже.

У порівнянні з КАБами, МПК/УМПК - набагато менша і простіша зброя, заснована на бомбах ФАБ-250М-62 і ФАБ-500М-62.

Зараз багато хто описує МПК/УМПК як своєрідний "російський кулон" до розробленого США сімейства бомб з GPS-наведенням JDAM.

Насправді це не так: максимум, такі порівняння лише частково відповідають дійсності.

Принципова відмінність полягає в тому, що МПК/УМПК не є керованими. Насьогодні вже точно відомо, що вони не мають систем наведення. Єдина суттєва відмінність між, наприклад, ФАБ-250М-62 або ФАБ-500М-62 і МПК/УМПК - це додавання відносно грубої "коробки", яка відкидає крила при випусканні зброї. Результатом є "чисті" планері бомби: ніяких "високоточних керованих бомб".

УМПК, встановлена на жорсткій точці під лівим крилом Су-34. Примітно, що "коробка" з відкидними крилами знаходиться в нижній частині корпусу бомби. Це дозволяє встановлювати зброю на штатні бомбові кріплення, зверху на корпусі бомби. В свою чергу, це означає, що при випуску, на початку польоту, бомба повертається на 180 градусів навколо своєї поздовжньої осі. Також на цій фотографії добре видно два додаткових ребра, прикручені до кільця, що з'єднує оригінальні ребра. 

Американська JDAM (і всі можливі європейські, турецькі та південнокорейські варіанти, які наразі доступні) має не лише GPS-приймач, але й модуль, прикріплений до задньої частини корпусу бомби, що містить секцію наведення. Остання включає в себе систему механічного керування: її ребра можуть під час польоту повертати бомбу, за необхідності коректуючи її траєкторію. Саме це - здатність маневрувати за необхідності - робить JDAM такою високоточною (а отже, ефективною) зброєю, і це незалежно від того, чи має вона спеціальне призначення:

- GBU-38: JDAM з 250-кілограмовою боєголовкою від бомби загального призначення Mk.82;

- GBU-32: JDAM з боєголовкою вагою 454 кг від бомби загального призначення Mk.83;

- GBU-31: JDAM з 907-кілограмовою боєголовкою від бомби загального призначення Mk.84.

- Або будь-який з наступних варіантів, таких як GBU-53 з 50-кілограмовою боєголовкою бомби малого діаметру (також відомої як Storm Breaker і здатної вражати рухомі цілі в умовах пилу і поганої погоди).

Порівняння базових конструкцій американських/західних і радянських бомб. Верхня половина цієї ілюстрації показує, як один і той же корпус бомби - в даному випадку американської Mk.82 - може бути оснащений різними підривниками і/або комплектами наведення (ліворуч), а також різними ребрами, в залежності від оперативних вимог. Навпаки, в бомбах радянського/російського виробництва - як ФАБ-500М-62 в даному випадку - всі частини зварені разом. Вони не мають модульної конструкції. Саме тому перетворення їх на планерні бомби є проблемою: ідея перетворення їх на високоточні керовані бомби втілюється насамперед за межами Російської Федерації (наприклад, у Північній Кореї).

Однак в системі Путіна ніколи не було серйозних спроб створити промисловість, здатну виробляти високі технології, необхідні для створення порівнянних комплектів наведення. Не те, щоб не вистачало ідей, але не було зацікавленості на політичному рівні, а отже і фінансування для отримання ноу-хау, інструментів і обладнання, а отже, і можливостей для розробки подібної зброї. Озираючись назад - виходячи з того, як Путінг вів свої війни протягом останніх 20 років - це було просто непотрібно. До 2014 року Москва імпортувала масу таких технологій - наприклад, системи наведення, необхідні для її керованої зброї - з України.

Су-24М ВПС Судану, що випускає пару літаків ФАБ-250M-62, модифікованих шляхом встановлення, як повідомляється, північнокорейських комплектів наведення і планерних крил, як показано "в дії" під час війни в Ємені 2016 року

Тепер, незалежно від того, наскільки кволим і неорганізованим був український опір у 2014 році, його все одно було достатньо, щоб в результаті поліцаї в Москві втратили зв'язок з близько 50 великими українськими підприємствами, задіяними у виробництві керованої зброї для російських збройних сил, - замість того, щоб встановити над ними контроль. А оскільки в Російській Федерації не було аналогічної галузі, країна виявилася позбавленою можливості виробляти секції наведення для зброї, порівнянної з JDAM.

Лише після провалу спроби швидкого захоплення України в лютому 2022 року, коли стало очевидно, що ця війна не закінчиться за лічені тижні, і коли українці увімкнули свою протиповітряну оборону, ВКС РФ раптово опинилися на межі повної непотрібності: тільки їхні Су-25 і ударні вертольоти залишилися здатними діяти над полем бою. Та й те вони могли це робити лише на критично малих висотах (10-20 метрів).

Для порівняння, незважаючи на те, що протягом останніх 30 років всі важкі типи російських винищувачів-бомбардувальників, які рекламувалися як "оснащені високоточними боєприпасами", - див: Су-30, Су-34, Су-35, тощо - фактично не мали жодного з них, оскільки запаси такого озброєння у ВКС РФ завжди були мінімальними, а зараз його виробництво стало майже неможливим. Особливо кількість наявних КАБ була занадто малою для інтенсивних бойових дій, що тривали місяцями, а потім і роками. Кількість автономних керованих ракет - таких як Х-29 і Х-58, наприклад, - була дещо більшою, але все одно недостатньою для їх застосування у великій кількості проти звичайних цілей уздовж лінії фронту: ВКС РФ потребували тисяч керованих авіабомб.

Московськім поліцаям терміново потрібне було інше рішення - і вони запропонували те, що я б назвав "типово російським рішенням". Ні, не тому, що я "патологічно ненавиджу Росію", як деякі інтернет-психоаналітики не можуть зупинитись здогадуватися, а через кілька холодних фактів.

Це "типове російське рішення" було поєднанням доступних технологій, пристосованих для подолання оборони противника за допомогою досить "примітивних" рішень.

Першочерговою метою застосування планерних бомб МПК/УМПК була не "точність", а збільшення ефективної дальності польоту, щоб літаки-носії могли випускати таку зброю з-за меж зони, охопленої ППО противника. Другим було те, що нова зброя не потребує модифікації систем літака, який її застосовує (тобто сумісність з усіма бойовими літаками, що перебувають на озброєнні), тощо.

Результатом стала сира зброя, що складається з набору крил, прикріплених до існуючих літаків ФАБ-250M-62 і ФАБ-500M-62 таким чином, щоб вони могли планерувати на більшій дальності. Така зброя може застосовуватися літаками Су-30, Су-34 і Су-35 з дальності, недосяжної для української ППО.

В результаті з'явилися два дуже схожі комплекти:

-МПК: використовується для перетворення ФАБ-250М-62 на планерні бомби, і

-УМПК: використовується для переобладнання ФАБ-500M-62 на планерні бомби.

Набагато важливішим є той факт, що ані МПК, ані УМПК не мають системи наведення. Таким чином, зброя не може змінювати свій курс після того, як вона була випущена. Таким чином, вирішальне значення для її розгортання має точна навігація літака-носія. У цьому плані росіяни де-факто повернулися до своїх СВП-24 і подібних навігаційно-ударних систем з підтримкою ГЛОНАСС, які тим часом встановлюються на масі їх винищувачів-бомбардувальників. 

Чому саме так? Це просте рішення, і хоча воно не забезпечує такої точності, як широко розрекламовані "московськими поліцаями” і всіма фанатами Пудінгу за кордоном, воно краще за все, що вони мали раніше.

Ці приставні крила з комплектів МПК/УМПК забезпечили велику кількість "передового" озброєння для парку винищувачів-бомбардувальників ВКС РФ "Сухой", дозволивши останньому застосовувати їх на дальностях понад 60 км - а отже, як правило, поза межами досяжності українських засобів ППО. Саме про це - способи розгортання МПК/УМПК та тактику їх застосування - йтиметься у наступній частині.

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням.