Брат політвʼязня і одеський політик

Інтервʼю з Февзі Мамутовим про ув'язненого у Криму брата Алі, ситуацію в Одесі та чутки про наступ росіян на місто

Інтервʼю з депутатом Одеської ОДА, головою ГО “Кримські татари Одещини” і молодшим братом політичного вʼязня Алі Мамутова, якого три тижні тому окупанти викрали, безпідставно звинуватили у тероризмі та ув'язнили. 5 березня у Криму російські силовики провели масові обшуки в домівках кримськотатарських активістів. Десятьох кримців було викрадено і згодом звинувачено як учасників “Хізб ут-Тахрір”. Це релігійна організація, яку в Росії 2015-го року оголосили терористичною, щоб мати привід для масових репресій проти кримських татар. У справі “Хізб ут-Тахрір” ув'язнено вже більше ста кримців.

Руслан Халапов, ведучий “Cemaat.Live”: Розкажіть, будь ласка якою людиною є ваш брат, Алі Мамутов, в яких умовах його утримують, і як він переживає ув'язнення?

Февзі Мамутов: Я сподіваюсь, колись ми побачимо його на свободі і побачимо, що це за людина. Дійсно гідний старший брат, який є непересічним сім'янином. Не завжди я настільки можу уваги своїй родині приділяти, як як він це робить.

Про тероризм, 206 людей було, зараз вже 216 і жодного терористичного акту. Якісь такі собі “терористи” виходять у Криму. З цього ми бачимо, що, звичайно, білими нитками шиті справи, чисті репресії. Cтосовно стану здоров'я, є гіпертонія, але мені прийшло повідомлення, що всього на 3 дні залишилось ліків. Зараз вже намагаємось якось передати ці ліки просунути їх туди, щоб нічого вкрай поганого зі здоров'ям не трапилось. Поки це все робиться через адвоката.

Чи може, на вашу думку, це бути пов'язано з вашою політичною діяльністю?

Не знаю. Я просто не можу зрозуміти: вони про мене знали і тому це зробили, чи вони зробили і потім про мене дізнались. Я не знаю, наскільки може ФСБ слідкувати за моєю активністю тут, і наскільки це може впливати на долю моєї родини.

Ви сказали: так звані терористи, які не влаштовують жодних терактів. Справді ми здебільшого бачимо вчителів, тренерів, громадських діячів, підприємців, релігійних діячів, священнослужителів. Наскільки я знаю, ваш брат будівельник, чим він займався до арешту?

Якщо  загалом про “так званих терористів”. Коли відбулася окупація у 2014 році, всі, в тому числі Росія, побачили, хто саме є тим контингентом, який не бажає бачити Росію в Криму. Це були кримські татари. Де збираються кримські татари, де їх можна послухати, де їх можна записати? Це мечеті - місце скупчення людей. Окей, там поставили прослушку, це все записали. Cправа в тому, що зараз у судах над кримськими татарами найсвіжіший аудіозапис, який додається як доказ у звинуваченні, це запис 2015 року.

Тому вже на початку спроби анексії Росія як країна-загарбник розуміє, що треба проти того населення, яке найбільше не бажає бачити Росію у Криму, зібрати достатньо доказів. Аби потім це використовувати. 9 років окупації минуло. 9 років тому ті люди ще поводилися, як заведено в Україні, коли ти кажеш, що хочеш. І вони в мечеті збираються і кажуть, “слухай, ну, треба щось думати”. Мовляв, тут Росія, треба щось робити, аби зберегти культуру, зберегти релігію тощо. Чи будуть якісь утиски на нашу релігію? Це все обговорювалося між людьми. ФСБ у цей час це все записувала. Зараз вони це все використовують, і ми помічаємо, що це використовують чомусь, знову для себе я не можу це пояснити, навесні і восени. Найбільша кількість обшуків, захоплень відбувається навесні і восени. Зараз може це якось було пов'язано, в тому числі з виборами, щоб залякати людей, щоб не було якихось провокацій. З іншого боку, виборчі дільниці горіли переважно не в Криму, а в Бєлгороді.

Як у депутата Одеської обласної ради, політика, не можу не спитати: останнім часом все частіше в ЗМІ обговорюється місто Одеса. Чи то історія з французькими військами в Одесі чи то, коли Медведєв розказує про те, що росіяни намагатимуться знову захопити Одесу, і що вона, мовляв, завжди була російським містом? Часто, на жаль чуємо про жахливі атаки російських ракет на місто з багатьма загиблими. Як вважаєте, чи взагалі Одеса готова к таким загрозам, які зараз нависають над містом з точки зору готовності населення протистояти цим викликам?

По-перше Медведєв - це все історія для внутрішнього ринку, для свого електорату. Тобто це не на широкий загал. По-друге, з перших днів повномасштабного вторгнення, ми бачимо, що Одеса перевтілилась, українізувалась. І якщо б сюди в Одесу зайшли так, як в Крим без пострілів, просто “вєжлівимі чоловічками”, це була б інша історія. Але зараз, коли ракети, коли дуже багато людей вбито, нещодавно у дев'ятиповерхівці вбито п'ятеро дітей, коли вони спали вночі. Потім 19 загиблих. Хтось може уявити, що Одеса буде зустрічати Росію з розгорнутими руками? Ні, звичайно, ні.

Готові воювати дуже багато, і найголовніше, що серед населення дуже багато волонтерів. Багато волонтерських штабів по всій Одещині. Ми кажемо не тільки про місто, а й про села. Пенсіонери школярі, студенти, які долучаються, в тому числі до нашого волонтерського центру, до нашої волонтерської діяльності. Це все показує спротив Росії. З кожної ракетною атакою волонтерство, донати - все це активізується ще сильніше. Тому що люди знову згадують, що війна триває, і нам потрібно всім робити спротив. Нещодавно прийшли до такої фрази, що нам потрібно не віддаляти поразку, а наближати перемогу. Тому ця вся активність повинна бути безперервна. Це, звичайно, важко. Це майже неможливо. Але і виживати під час війни - це теж майже неможливо, тому ми повинні це зробити.

А з військової точки зору, саме як ви бачите, як політик? Чи в Одеській області готові до натиску росіян, наприклад, з боку  невизнаної Придністровської республіки або з боку Чорного моря?

Географічно це неможливо. Тут всього дві точки, де можна висадити десант. Це майже нереальна історія. Миколаїв утримав цю небезпеку на початку повномасштабного вторгнення, так і буде в подальшому. Тому десант з моря в Одесі майже неможливий. Плюс в тому, що Чорноморський флот РФ порівняно з початком вторгнення зменшився, багато кораблів перетворилось на підводні лодки.

Ви кажете, Придністров'я? Концентрація військ у Придністров'ї не може бути непоміченою, тому що немає прямого переходу. Тільки Молдова і Україна - це те, чим є кордони так званого Придністров'я. Туди неможливо просто протиснути російські війська, щоб вони потім йшли на Україну. Це більше залякування. З цього боку паніки не має бути.

Більша проблема тут - це звичайно, ракетні атаки. Одесі потрібен ще хоча б один “Patriot”. Ці комплекси дійсно роблять свою справу і дуже ефективно. Він потрібен Одесі, щоб не було таких жертв, які були 15 березня.

В якій військово-політичній точці, на вашу думку, ми зараз знаходимось? І на чому мають сконцентруватися влада і суспільство разом, аби взяти ініціативу в цій війні знову?

Cкажу банальні речі - на єдності. А ще - не звертати увагу на те, що любить дивитися наш президент, на рейтинги. Це наше задача. Хто кого любить? Яка потім різниця, хто буде кого любити? Як ми з вами знаємо з найкращого досвіду, коли росіяни прийшли в Крим і почали роздавати ці червоні паспорти, а потім вже яка різниця була хто кого любив? Ми повинні об'єднуватись і робити все для того, щоб використовувати всі, абсолютно всі наші можливості, дивіденди для того, щоб долучати до цієї війни народну спілку. Аби люди дізнавались про політичних в'язнів.

Давайте про політичних в'язнів скажемо, що вони не є військовополоненими, на них не розповсюджується навіть Женевська конвенція. Це є теж великою проблемою не тільки кримських татар, а й України. Тому що ті політичні полонені - це люди, які чекали і чекають Україну. Які не бажають там бачити диктатора, які не бажають бачити автократичну федерацію. Це ще один резерв, який Росія, розуміючи це, ховає за грати.

Об'єднання країни, використання всіх резервів, використання резервів опозиції, використання резервів влади на міжнародних майданчиках. Це я думаю є необхідністю вже навіть не сьогодні, а вже позавчора. Ми повинні, не зупиняючись просити зброю, не зупиняючись, мобілізувати суспільство, мобілізувати не тільки в армію, а мобілізувати в допомогу армії. В нас дуже багато роботи. А ми думаємо про рейтинги? Це ганебно.

Спочатку повномасштабної фази війни, ви активно ведете волонтерську діяльність. Я до вас приїздив в Одесу і бачив волонтерський центр, де багато чого відбувається, починаючи від гуманітарної допомоги населенню і закінчуючи такою ініціативою, як “Дрон вихідного дня”, коли у волонтерському центрі ви просто збирали дрони. На чому ви зараз іще фокусуєтесь, чи продовжується ініціатива “Дрон вихідного дня”, і чи можемо очікувати ще чогось? До чого можуть долучитися наші громадяни?

В нас зараз активно продовжують плести маскувальні сітки. Для цивільного населення ми завозимо гуманітарну допомогу. Але основне це автівки і дрони. Дрони ми вже перенесли з волонтерського центру. Заради захисту і безпеки наших інженерів робимо це в іншому місці.

Якщо чесно, коли ми починали цей проект, я очікував, мабуть, більш повільного розвитку. А вийшло так, що з Купʼянського напрямку нам вже Ісмаїл Халіков надіслав відео, яке показує результат роботи наших дронів. Це здійняло такий резонанс серед наших інженерів, серед наших друзів і партнерів, що ми продовжуємо це робити.

Плюс автівки. Зараз дві машини ми вже передали, 154-й бригаді і 3-й окремій штурмовій бригаді. Зараз очікуємо ще дві автівки, які зараз на ремонті. Потім вже будемо завозити ще декілька нових автівок. Робота йде.

Перед Новим роком рахував кількість людей. 109 людей долучені до громадської організації “Кримські татари Одещини” в тій чи іншій ролі.

А щодо ініціативи “Дрон вихідного дня” - скільки вже є дронів? Можемо говорити про цифру якусь?

Так, ми можемо сказати. Наразі 40 дронів вже готові, декілька з яких відправлені, решта очікують на відправлення. Замовлена вже нова партія деталей. Ми намагаємося це зробити так, щоб, наприклад, за місяць ми зібрали 10 штук, потім на другий місяць - 25. Люди навчаються. На початку було всього дві людини, які повністю вміють збирати та налаштовувати дрон оперативно.  Зараз вже цих людей шестеро. Вони навчають ще пʼятьох і так кількість людей збільшується.

Є ідея зробити філію нашої ініціативи в Києві. Вже є звідти пропозиція. Ми чекаємо наших друзів зі столиці, щоб вони приїхали, забрали пару наших напрацювань і відвезли до Києва. Тоді ми будемо разом ще масштабніше це робити.