Звільнення Залужного: думка військового експерта Тома Купера

Тривожні очікування підтвердилися: Володимир Зеленський таки звільнив Валерія Залужного і призначив на його місце Олександра Сирського. Огляд Тома Купера, який ми пропонуємо до вашої уваги, був написаний незадовго до того, як про заміну головнокомандувача стало відомо. Нагадуємо, що думки наших авторів не завжди збігаються з точкою зору редакції.

колаж: Matrix-info

Дозвольте мені розглянути одну проблему, щодо якої я нині отримую справді багато запитань і від читачів тут, і від ЗМІ. Дійсно, дуже багато запитань, так що мені легше відповісти на всі за допомогою цієї однієї статті.

Питання в тому, чи збирається президент Зеленський замінити генерала Залужного чи ні; і якщо він це зробить, що станеться?

Перш ніж я це зроблю, дозвольте мені пояснити: наприкінці 1940-х років у США був виданий надзвичайно популярний науково-фантастичний комікс під назвою «Бак Роджерс». Він був настільки популярним, що за ним зняли один-два фільми, і він все ще був досить популярним, коли я був дитиною, у 1970-х… Отже, Бак Роджерс був героєм, який літав по всьому космосу, щоб битися з усіма видами лиходіїв. Так чи інакше, коли хтось дійшов висновку, що Бак не міг би зробити нічого без належного фінансування (тобто «фінансування» на сучасному жаргоні), народився висновок: «Немає баксів (немає грошей), немає Бака Роджерса».

Іншими словами: «сучасна зброя має свою ціну», але також «не можна вести війну, не профінансувавши війну спочатку».

Це теж, принаймні з моєї точки зору, суть цієї с.прави «Зеленський проти Залужного». Чому: дивіться нижче. Тепер до ваших запитань.

***

Питання 1: Що може бути причиною звільнення Залужного та/або керівництва/іншого вищого командування ЗСУ та/або що це означатиме?

Попереду: я не можу знати, і я ніколи не буду стверджувати, що знаю точно, що на думці пана Зеленського, чи що на думці пана Залужного. І, наскільки мені відомо, остаточне рішення з цього приводу навіть не було прийнято (принаймні, на момент, коли я це пишу). Реально, мені складно вияснити, що у мене самого в голові, я мовчу вже про те, що в голові в моїй дружини (і, повірте мені, це стосується не лише «проблеми з жінками»). Отже, як я маю знати, що у когось іншого в голові?

Отже, у кращому випадку я можу тільки проаналізувати те, що вони говорять.

Теорія №1

Суть того, що Зеленський знову і знову повторює, полягає в тому, що він має намір звільнити кожен дюйм української території вздовж кордонів 1992 року. Здається, цього хоче більшість української громадськості, і, мабуть, про це думає і Залужний.

Зараз ця мета здається безнадійно недосяжною. На це є дві причини:

А.) Політики, ЗМІ та значна частина громадськості очікували занадто багато від українського літнього наступу 2023 року. Крім того, з військового плану цей наступ прорахувався в кількох аспектах: він наштовхнувся на набагато краще підготовлений опір, ніж очікувалося. Таким чином, він був надто оптимістичним: навіть якщо знищити велику кількість російських підрозділів, він не зміг дійти так далеко, як мав на меті.

B.) З жовтня Захід зайнятий «порятунком Ізраїлю» - який взагалі не потребує порятунку, але робить з палестинцями саме те, що росіяни роблять з українцями. Але, “і снова здравствуйтє”: «Ізраїль ах-так-супер-пупер-важливий». Що так само добре, принаймні для західних цілей, тому що інакше стане кристально зрозумілим, наскільки ендемічно та безнадійно некомпетентною, корумпованою та жадібною є вся система адміністрації тут (чи то в США, чи в ЄС, чи будь-де на Заході): настільки, що, наприклад, за два роки так і не вдалося істотно збільшити хоча б виробництво артилерійських снарядів.

І загальним результатом цього є те, що зараз усі в глибокій депресії. Війна не закінчилася черговою, елегантною та швидкою українською перемогою, а отже все виглядає чорним, зловісним, тощо. А коли всі в депресії, і все «так погано», то «хтось має за це заплатити».

Хоча насправді зараз стан ЗСУ «далекий від доброго, але принаймні далеко не такий поганий, як станом на серпень 2022 року». Однак зараз про це говорити «непопулярно», і тому ніхто не звертає уваги… так, щось я відволікаюся.

Справа в тому, що ні для кого не є секретом (і то вже з серпня-вересня 2022 року), що деякі з вищого командування ЗСУ (див. «полковники» та «генерали») не впевнені, що вони можуть або повинні щось взагалі робити. Принаймні деякі вважають, що немає толку, то й не слід навіть намагатися. Наприклад, заяви, які я чув, були в стилі: навіщо втрачати дорогоцінні війська, щоб «звільнити Донбас», де є лише люди, які, здається, не зацікавлені у звільненні?

Враховуючи, що таке мислення було вже майже два роки тому; і враховуючи підтверджену системну некомпетентність Заходу та, як наслідок, нездатність посилити ЗСУ достатньо, щоб забезпечити успішний широкомасштабний наступ (не кажучи про забезпечення тривалого постачання достатньої кількості артилерійських боєприпасів для ЗСУ лише для утримання своїх поточних позицій), дуже ймовірно, що деякі з вищих офіцерів ЗСУ сперечаються в тому ж стилі. Дивіться: «ми могли б, але навіщо?» Або «нам не надано засобів, тому ми не можемо».

Чого люди на таких посадах, як Зеленський, просто не люблять чути.

Тим більше, враховуючи, що принаймні настільки можливо, що деякі з них звинувачують уряд (а головою цього уряду є Зеленський) у неспроможності забезпечити те, що їм потрібно (або дозволити їм реформуватись і переозброїти ЗСУ вчасно, тобто до 2022 року, чи щось на кшталт).

Теорія №2

Крім того, цілком можливо, що причинами всієї цієї справи є «суміш» усіх перерахованих вище проблем або лише кількох із них. Або це може бути «хімія» між Зеленським і Залужним «погана», ми не можемо точно знати зараз. Справа в тому, що так чи інакше це призводить до того, що я називаю «тривалими незгодами». Тривалі незгоди між «політичними майстрами» (політиками) і «генералами» не є чимось новим. Насправді, це «новини» лише для тих, хто намагається коментувати «війну», не маючи жодного поняття про війну. Насправді історія сповнена таких незгод.

Просто для прикладу: ви коли-небудь чули про «серійне звільнення» Вінстоном Черчиллем командувачів Пустельних сил британської VIII армії в 1941-1942 роках? Я впевнений, що ні – насамперед тому, що маса англомовних історій тієї кампанії виглядає так, ніби «там у Північній Африці нічого не сталося» до того, як Монтгомері зайняв владу в серпні 1942 року, а потім «Союзники перемогли, і все було просто чудово".

Насправді Черчилль спочатку звільнив генерала Вейвелла, замінивши його на Окінлека; потім Окінлек призначив Річі, а потім звільнив його, а потім Черчилль звільнив Окінлека… перш ніж «знайти» Монтгомері, який, зрештою, нічого не зробив так, як не зробив би Окінлек, але… Ні. Натомість, і якщо взагалі, ви чули, що генерал, а потім фельдмаршал Роммель був таким військовим генієм, еге ж? Хоча, насправді, він весь час робив бозна що, і це було при таких його співробітниках, як Вестфаль чи Нерінг - люди, про яких ви точно ніколи не чули - тому що вони були потрібні, щоб прибрати за ним. Інші, подібні справи, включали б відоме звільнення (5-зіркового) генерала (вихваного як найбільшого військового генія в історії США) Дугласа Макартура в 1951 році президентом Труменом... а потім чи варто мені переходити до «Гітлера та його генералів»? «Сталіна і його генералів»? «Саддама і його генералів»? «Муллів» в Тегерані та їх полковників?

Або ви серйозно думаєте, що між «кровожерливими диктаторами» та генералами немає незгод?

Ой, як мило і наївно, майже так само мило й наївно думати, що Черчілль заздрив або ненавидів таких людей, як Вейвелл і Окінлек і будь-кого іншого, і тому звільнив їх, і це був кінець їхніх військових кар’єр. Навпаки: знаючи, що цінує їхній досвід і вміння, він замість них призначив їх на інші посади (те, що вони ще накоять в Індії – це, звичайно, вже інша історія).

Важливо мати на увазі:

А) Я повторююся, але дозвольте мені нагадати про це ще раз, щоб підкреслити: «тривалі незгоди між «політичними майстрами» (політиками) і «генералами» не є чимось новим, і більшість із них базується на фактах, які політики в таких посадах, як посада Зеленського, потребують «результатів», тоді як генерали на посадах, подібних до посади Залужного, не відчувають, що вони отримали війська, обладнання та постачання, необхідні для виконання свого завдання (або, у випадку Макартура: дозвіл робити те, що вони вважають за необхідне виграти війну).

B) Іноді такі звільнення є «добрими». Іноді вони не зовсім «погані»: зараз мені в голову не спадає жодний негативний приклад. Я тільки впевнений, що ніяких звільнень – це зовсім не добре. Зверніть увагу на те, що послідовні президенти США не змогли звільнити навіть одного з вищих командувачів США в Афганістані та Іраку в період 2001-2020 років - і подивіться, куди це привело США (і союзників). Додайте до цього Сирію - тому що це все ще триває.. По суті, всі брехали (і досі брешуть) - собі, один одному та громадськості; марнування трильйонів грошей платників податків; збройні сили вигравали кожну битву, але всі програли дві війни і роблять все: щоб програти третю, а потім і четверту, і п'яту.

Теорія №3

Виходячи з власних заяв Зеленського (гарний приклад див. тут), схоже, що він шукає щось на кшталт «нового старту»: нову групу вищих офіцерів, не «вигорівших» двома роками запеклої війни (і великою кількістю втрат).

Чому це/як це відбувається?

Справа в тому, що командувати збройними силами - це виснажлива робота. Це не те, що ви можете робити «з дев’ятої до п’ятої»: це робота 24 години на добу, 365 днів на рік із важливою «побічною роботою». Намагаючись зробити це на війні, вас також можуть дуже легко вбити. Перш за все, ви несете неймовірну кількість обов’язків: якщо ви налажаєте лише один раз, у гіршому випадку всю вашу націю можна буквально знищити. У кращому випадку загине багато людей, а обладнання вартістю мільярди буде втрачено. Таким чином, принаймні теоретично, кожне ваше рішення повинно бути «правильним». І, поклавши руку на серце, визнаємо: це просто неможливо. Ми всі постійно робимо помилки.

І навіть якщо ти все це переживеш, у тебе все одно стільки крові на твоїх руках, усвідомлення того факту, що ти послав стільки людей на смерть або відповідальний за стільки смертей, це ще найменше зло. Все це накладає свій відбиток на кожного (це наклало б відбиток навіть на айсберг, я мовчу вже про людину з інтелектом, необхідним для виконання такої роботи).

Ось чому «свіжа кров» у сенсі «призначити когось, хто не знесилений усім, через що він/вона пройшов», зазвичай є хорошою ідеєю.

(А якщо ні: добре, тоді звільни наступного хлопця/дівчину та знайдіть заміну. Повторюйте цю вправу, доки результат не буде задовільним, і пам’ятайте: ніхто не є незамінним!)

Далі пам’ятайте, що військова наука постійно розвивається: вона ніколи не зупиняється. Є постійний прогрес у технологіях, тактиці, навіть на оперативному та стратегічному рівнях. «Свіжий розум» також має набагато більше шансів придумати нові ідеї: ідеї, які застануть ворога зненацька. Таким чином, «ротація» командирів (навіть у формі звільнення) має гарантувати, що керують лише ті, хто має найкращу/останню кваліфікацію. Звісно: на війні не завжди важлива найкраща/остання академічна кваліфікація у військових науках: значно більше значення мають бойовий досвід і заслуги. Однак пам’ятайте, що хтось, хто чудово виконує роботу як командир роти чи навіть батальйону, на всі 1000% виконуватиме таку ж чудову роботу командиром бригади, дивізії чи збройними силами повністю. Так само, як немає «закону», згідно з яким успішний головнокомандувач «має» бути хорошим президентом. Причина в тому, що кожна з цих позицій вимагає різного стилю дій (не кажучи: «іншого стилю командування»).

З мінусів: генерал Залужний користується такою популярністю в ЗСУ та серед населення, що є «беззаперечним авторитетом». Мати незаперечні авторитети, безсумнівно, добре, але вони також можуть стати величезною проблемою. Наприклад, будь-яка можлива заміна генерала Залужного може мати значні проблеми, намагаючись нав’язати свою владу ЗСУ та почати її переформування за власними ідеями. Бачите, «але за часів генерала Залужного ми робили це таким чином…» - і тоді хлопець (рідше дівчина) повинен кричати: «….і під моїм командуванням ви збираєтеся робити це по-моєму», весь час. Повірте мені, це поганий «стартер», і навіть якщо: через кілька днів це вам набридне.

Суть цієї «теорії № 3» полягає в тому, що Зеленський може шукати офіцерів з новими ідеями або офіцерів, яким легше продовжувати реформувати ЗСУ, легше адаптуватися до нових технологій і тактик або реалізувати свої особистий вплив на розвиток подій на полі бою різними способами.

***

Питання 2: Що означатиме звільнення генерала Залужного для перспектив України у цій війні?

Те, що вони казали ще в 1950-х чи 1960-х роках про суть сучасної війни: «ні баксів, ні Бака Роджерса». Означає: немає грошей, немає війни.

По суті: для українських перспектив у цій війні заміна Залужного та інших топ-офіцерів ЗСУ означає «десь між дуже малим і нічим».

Причина в тому, що Залужний не міг зробити набагато більше з тими засобами (читай: грошима), які були в його розпорядженні. І що будь-яка заміна йому навряд чи зможе зробити набагато більше.

Якщо, наприклад, США «рятують Ізраїль», відправляючи всі артилерійські снаряди калібру 155 мм ЦАХАЛу, тож кожні 10 хвилин можна буде вбивати ще одну палестинську матір, але не в Україну… тоді жодні п’ять Залужних не зможуть запобігти ситуації, як в Авідіївіці кілька днів тому, коли війська викликали артилерійську підтримку, а M777 були готові та доступні, але не мали жодного снаряда.

Це не зміниться, незалежно від того, яка група офіцерів командуватиме ЗСУ, навіть якщо Зеленський організує нову команду для командування ЗСУ. Тому що військові офіцери можуть робити лише те, що дозволяють їм політичні господарі. «Надання можливостей» насамперед здійснюється у формі надання фінансування або забезпечення іноземної допомоги. Завдяки ЄС тепер забезпечено фінансування для виживання України як держави протягом наступних кількох років. Однак це не означає, що фінансування того, що ЗСУ потребувала б і/або хотіла мати, також забезпечено: навпаки, це сильно залежить від того, чи отримає ЗСУ набагато більше, ніж отримує з жовтня.

І це, власне, відповідальність Зеленського.

Тому, а також тому, що немає нікого, хто може творити чудеса, і якщо адміністрація Зеленського не знайде спосіб суттєво збільшити фінансування ЗСУ – і не вдарить по кількох смердючих задах на Заході достатньо сильно, щоб цей почав постачати серйозні обсяги артилерійських боєприпасів - будь-яка нова група офіцерів у верхівці ЗСУ може змінити ситуацію відносно несуттєво (наскільки суттєво чи несуттєао див. нижче).

***

Питання 3: Якщо ситуація покращиться, чи може Зеленський зарахувати це собі?

Так, звичайно, може. Він президент і має повноваження відправити Залужного у відставку. Насправді, знайти альтернативу - це його обов’язок, якщо ситуація не влаштовує (незалежно з якої причини).

***

Запитання 4: А що, якщо ситуація погіршиться, кого буде звинуватити?

Вгадайте кого?

Зеленського. Тому що, зрештою, це його робота, і він має підписати будь-який такий наказ, а отже – офіційно і остаточно – це буде його рішення.

Хоча «звільнити» Зеленського в такому випадку – справа українських виборців – зокрема на наступних виборах теж.

***

Запитання 5: Що ви можете сказати про загальний стан Збройних Сил України під керівництвом Валерія Залужного?

На даний момент відповідь незрозуміла. Стан дослідження цієї війни такий, що доступні лише заяви різних осіб, а офіційної документації майже немає. Таким чином, ми маємо ситуацію «він сказав, вона сказала»: багато різних людей роблять багато різних тверджень, але немає абсолютної впевненості в тому, хто правий, а хто ні (або, ще гірше: хто бреше, а хто ні) .

Безсумнівним є те, що ЗСУ під керівництвом Залужного вистояли під час початкового російського натиску. Одне лише це було великим досягненням – тому що майже всі (а отже, і Путін) очікували, що ЗСУ згорнуться і втечуть. Або навіть масово здаватимуться. Крім того, опір ЗСУ та якість цього опору (і, як наслідок, масові втрати Росії) змусили Путіна різко зменшити цілі цього вторгнення: вивести свої війська з Києва, Чернігова та Сум і відмовитися від планів захоплення Одеси. Зрештою, бойова воля ЗСУ дозволила відновити східну Харківську та північну Херсонську області.

Щоправда, я відношу такі досягнення не «генералам», а нижчим офіцерам і простим «військовим». Немає значення, популярні генерали чи ні; військові вони генії чи ні; пощастить їм чи ні; кваліфіковані вони чи ні. Справді, генерали можуть командувати скільки завгодно: якщо офіцери, сержанти та війська, якими командують ці генерали, тікають, здаються в полон тощо – тоді нікому залишається воювати. І багатьом офіцерам, сержантам і особливо просто «військовим» потрібно було  багато мужності, щоб вистояти і боротися з масованими російськими десантно-механізованими наступами на Київ, Чернігів, Миколаїв, Вознесенськ, Запоріжжя, на Ізюм, на Лиман, на Попасну, на Сєвєродонецьк, на Лисичанськ, на Бахмут, на Вугледар, на Авідіївку тощо. Дійсно, ЗСУ навіть не дійшли б до Роботиного, якщо б військові не були готові заплатити найвищу ціну та подолати ті великі та щільні російські мінні поля, щоб потрапити туди.

Де «генерали» дійсно важливі, так це в «організації». Тобто: надання можливості нижчим офіцерам, сержантам і військам, які бажають воювати – воювати. Ця підтримка проходить через забезпечення організації, стиль командування, навчання, матеріально-технічне забезпечення, а потім обладнання та озброєння тощо. При всій повазі, з генералом Залужним чи без нього: це також основні проблемні зони ЗСУ.

Певним є лише те, що саме Залужний прищепив або принаймні дозволив прищепити менталітет «бойового духу» та настрій «ми все зможемо» серед нижчих ланок ЗСУ: принаймні не надавши дозволу воювати охочим воювати, це було б неможливо. Таким чином, «плюс» йому.

Однак ще й досі, після двох років повного вторгнення жодна інша справа, важлива для ефективності ЗСУ, не «працює добре». Дійсно, покращення, які спостерігаються досі, залишаються відносно мінімальними. Чисельність ЗСУ надзвичайно зросла, але їй не вистачає добре підготовлених офіцерів, які б вміли керувати більшими формуваннями (від батальйону до бригади та більше). Брак кваліфікованих командирів такий, що бригади все ще групуються в «території дій», а не в дивізії, оскільки генерали не відчувають «безпеки», дозволяючи своїм нижчим офіцерам командувати більш ніж батальйоном. Перше: надто часто трапляється, що під час кризи в зону, про яку йде мова, кидаються батальйони з 5, 10, 15 і більше різних бригад по частинах, а не цілими бригадами.

Також є й інші великі проблеми. Існують серйозні проблеми в тому, як ЗСУ розгортає свої новостворені підрозділи (див.: кинути їх у наступ, замість того, щоб виділяти їм тихіші ділянки на передовій, щоб вони могли відпрацювати). Існують серйозні проблеми з матеріально-технічним забезпеченням (яким часто, здається, керують офіцери «радянського зразка», які радше «накопичують», ніж «просувають» те, що вони отримують, тощо). Крім того, є серйозні проблеми з ротацією існуючих підрозділів: відомі численні приклади підрозділів, які трималися в строю до 18 місяців замість ротації в тил, щоб дати їм нарешті деякий час для відпочинку, реорганізації і перепідготовки. Проблема: чим довше підрозділ знаходиться в бою, тим більше виснажуються його війська, а отже, тим більші втрати та нижча ефективність.

Недивний результат: деякі підрозділи (ті, яким дають час на навчання, відпрацювання, а потім збирають свої речі перед початком наступу) є високоефективними, і, отже, залучають багато волонтерів. Інші «просто ростуть»: вони існують (на папері та в польових умовах), але мають дуже низьку боєздатність… і, таким чином, майже не залучають добровольців і потребують підкріплення щоразу, коли відбувається серйозна атака Росії. Проте, як добре знають у ЗСУ (тому й не наполягають на загальній мобілізації всіх військовослужбовців України): боєздатність добровольців у кілька разів вища, ніж призовників.

Нарешті, є питання підзвітності: у той час як багато медалей роздають офіцерам і військовослужбовцям, які досягли успіху в боях, розслідування серйозних провалів ЗСУ просуваються “блискавично” (сарказм) – якщо взагалі просуваються. Наприклад, через два роки відтоді, як росіяни здійснили «недільну пообідню поїздку» до Херсона,

Мелітополя та Бердянська, досі незрозуміло, хто відповідальний за те, що дозволив їм це зробити. Так само досі незрозуміло, хто дозволив росіянам їздити від кордону до центру Києва в перші 2-3 дні війни. Принаймні з листопада 2021 року було зрозуміло, що росіяни вторгнуться, але нікому в СБУ та ЗСУ не приходило в голову, що вони нападуть на повну і спробують захопити не тільки Київ, а й Одесу, і всю північно-східну та південну Україну.. Хто відповідальний за такі масові прорахунки в оцінці намірів Росії?

Справді: ніхто?

Відповіді на це запитання досі немає. Вибачте, але тут відповідає не хто інший, як Головнокомандувач збройними силами.

Запитання 6: чи є Залужний великим полководцем і чому?

З одного боку, ситуація з цим питанням схожа на згадану вище: «замало даних для обчислення».

Наприклад, хоча Залужний не несе відповідальності за багато рішень оперативного рівня, він все одно мав право давати дозвіл на будь-які великі операції. Наприклад: той, який призвів до визволення східної Харківської області. Для цього знадобилися і «мізки, і кишки»… Але чи він вирішував? Або це рішення прийшло згори? Або нижче? Зважаючи на те, що мова йде про те, що Залужний хотів атакувати південне Запоріжжя невдовзі (тобто наприкінці 2022 року), але не отримав на це дозволу… Я не впевнений щодо відповідей: вони стануть доступними лише через роки, як тільки це все стане «історією».

З іншого боку, треба мати на увазі, що генерали на посаді Залужного не є «польовими командирами»: вони адміністратори, навіть «політики», але не «польові командири». Вони рідко (якщо взагалі колись) віддають прямі накази командирам на місцях. Це просто не їхня робота: їхня робота полягає в тому, щоб отримати (шляхом пояснення своїх вимог своїм політичним керівникам), адмініструвати/керувати/організовувати, мотивувати і, таким чином, сприяти. Це обов’язок їхніх підлеглих – планувати, організовувати, навчати, звітувати – і так: отримати схвалення Залужного – а потім реалізовувати свої плани.

Якщо є якісь сумніви щодо цього, візьмемо як приклад одного з історичних командирів на подібній посаді. Скажіть: генерал армії США Джордж С. Паттон, якого досі вшановують як генія маневреної війни армії США. У його випадку багато хто вказує на те, яким умілим генералом він був, наприклад, просуваючись на 80 км на день через північну Францію або повертаючи свою армію приблизно на 180 градусів за 24 години під час битви при Балджі, в 1944 році.

Однак, як я бачу, дуже мало з цього було справді досягненням Паттона. Армія, якою він командував, була організована, оснащена та навчена адміністрацією Рузвельта, яка складалася з досвідчених технократів, які розуміли, що вони повинні організувати, спорядити та навчити 60 дивізій, здатних воювати в різних обставинах і на таких полях битв, що віддалені аж на «половину світу», як-от в Бірмі, або на різних островах в Тихому океані, або Франції. Якби вони не знайшли спосіб переконати галузь розгорнути необхідні виробничі потужності, дозволяючи збройним силам навчити достатню кількість офіцерів і військ і підтримувати їх достатньо добре забезпеченими, Паттон не мав би чим командувати. Навіть його командирською автівкою.

(Якщо є якісь сумніви щодо цього досягнення, подивіться, чого не вдалося зробити українській адміністрації за останні 20 років, а потім, що НЕ вдається Байдену та іншим славетним західним адміністраціям за останні два роки.)

Паттон відіграв важливу роль у пошуку, просуванні по службі, призначенні та мотивації підлеглих офіцерів з менталітетом «ми все зможемо», дозволяючи їм тренувати свої війська та керувати ними, щоб вони могли рухати «невелике місто з 12 000 жителів і 4 000 транспортних засобів» - як танкову дивізію - більш ніж на 80 км на день або розгортати кілька таких формувань на 180 градусів навколо поля бою за 24 години.

Подібне стосується і Залужного.

***

Підсумок: хоча я не сумніваюся, що Залужний користується великою популярністю – у ЗСУ та серед українського населення, – я (поки що) не впевнений, чи він великий полководець, чи ні. Однак він точно той, хто підтримує бадьорість війська. А потім так здається, що багато хто хоче його як кандидата на наступних президентських виборах; тому багато хто каже, що Зеленський заздрить популярності Залужного і тому хоче його звільнити.

І навіть якщо: я не впевнений, чи Зеленський взагалі розуміє всі ці питання, чи вони для нього важливі. Але якщо він це зробить – що цілком можливо, хоча й малоймовірно (оскільки він зайнятий багатьма іншими справами), – то все це може стати додатковою причиною для нього розглянути можливість заміни «всієї верхівки ЗСУ».

Це приблизно все, що спадає мені на думку з цього приводу, і я сподіваюся, що це допоможе.

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням.