“Якщо не Авдіївку, то давайте подаруємо Мар'їнку” та “Ні спільному Різдву!”

Росія завжди намагається знайти "єдність" між собою і українцями, проте навіть сприйняття і святкування Різдва або Нового Року демонструє геть протележне

фото: libkos

Припинення західної фінансової та військової допомоги стало для Путіна різдвяним подарунком. Його фаворити хотіли подарувати ще й Авдіївку на додачу, але, незважаючи на 30-тисячні втрати російського війська, місто все ще чинить опір. Якби подарунок під ялинкою був би тільки з Заходу, то його фаворити сильно зганьбились би. Але удача була на їхньому боці - сусіднє прифронтове місто Мар'їнка нарешті було зайняте і його можна святково запакувати, щоб заповнити порожнечу під ялинкою.

Президент Володимир Путін привітав свого міністра оборони після його оголошення про захоплення на державному телебаченні. У той час на задньому плані випливали жахливі картини зруйнованого міста, Путін - у дегуманізованому матеріалістичному стилі старих добрих Совєтів - наголосив на реальних наслідках успіху: «це дає російським військам можливість вийти на ширший оперативний простір».

«Ширший оперативний простір», – вишуканий військовий жаргон президента доповнив глибокий аналіз фактів від його міністра Шойгу: «Під контролем Мар’їнки його солдати зможуть просунутися далі і дозволять ефективніше захистити Донецьк від ударів українських сил».

Дарувати подарунки – це давня традиція, яка в християнському світі асоціюється з Різдвом. Коли християнство поширювалося і нарешті стало домінуючою релігією в Римській імперії, традиція обмінюватися подарунками під час язичницького свята Сатурналії стала частиною різдвяних ритуалів. Якщо залишити осторонь аспект обміну подарунками, то головна мета свята – поділитися позитивними емоціями, як-от любов, надія та радість.

Дійсно, ці найпозитивніші людські емоції спостерігалися навіть у похмурих умовах Першої світової війни під час різдвяного перемир’я 1914 року. Перемир’я настало в перші місяці війни, коли в армії закінчилися люди та боєприпаси. Під час безвиході, напередодні Різдва, французькі, німецькі та британські солдати перетнули окопи на нічийну землю, щоб обмінятися їжею та поговорити. Навіть футбольні матчі організовували.

Натомість мудрі лідери Росії, пояснюючи факти своїй патріотичній аудиторії (яка інакше подумала б "Мар’.. Що? Де це?"), опустили той факт, що в повністю зруйнованому місті колись жили дев’ять тисяч людей, а тепер там кладовище російських військ, і чисельність загиблих перевищує кількість населення довоєнного міста. Розповідь, позбавлена співчуття, опускає те, що справді важливо для людей, і єдина надія, яку вона дає, це те, що більше не буде кровопролиття в цьому маленькому місті.

Російська тактика загалом схожа на ходи шахиста у кав'ярні, оскільки сумнівні та ризиковані атаки, такі, як у стратегічно не важливому місті Бахмут, мають на меті підштовхнути суперника до помилки. Іншою такою тактикою є жорстокість їхніх військових. Росіяни навмисно цілять у цивільних людей та цивільну інфраструктуру, щоб відчай зламав український опір. Крім того, українських військовополонених використовують як політичний важіль впливу, відмовляючись від обміну, а їхні сім’ї отримують заклики протестувати проти свого уряду. Крім того, напади на ядерні реактори та перетворення їх на місце розташування своєї армії також мають на меті поширити терор.

Однак однією з тез вторгнення було те, що окремої української національності не існує. Звірства над мирним населенням і підла поведінка на полі бою, як от страта солдатів, що здалися в полон, розділяє дві нації дедалі більше. Справді, нелюдське ведення війни призвело до того, що українські православні християни вперше святкували Різдво 25 грудня замість 7 січня, дистанціювавшись від російської спадщини.

На щастя, час лікує всі рани. Президент Путін є пережитком холодної війни і не міг винайти жодної нової стратегії, ніж ті, які використав Радянський Союз. Нині йому 71 рік, і вище російське керівництво також є геронтократією із залишків КДБ.

Крім того, російська демографія також страждає від старіння. З 1993 по 2007 рр. коефіцієнт народжуваності російської етнічної приналежності впав нижче 1.5 - при тому що мінімум, необхідний для підтримки чисельності населення становить 2.1. Ефект від цього падіння помітний сьогодні. Росіяни у віці від 30 до 34 років становлять 12,5 мільйона в порівнянні з 6,5 мільйонами людей у ​​віці від 20 до 24 років. При населенні в 143 мільйони населення зменшення тієї його частини, що здатне народжувати дітей, є вірною ознакою проблеми. Дійсно, президенту Путіну, незважаючи на всю його звичну браваду, потрібно було ініціювати «Спецоперацію», інакше через 10 років чоловічого населення не вистачило б і на захист РФ, і на наступальну операцію.

Президент Путін наполегливо стверджує, що росіяни та українці однакові, можливо, саме через цей демографічний колапс. Етнічні меншини в Російській Федерації не зачеплені зниженням коефіцієнта народжуваності. Незачепленими зниженням в Росії також лишаються інші елементи, які впливають на продуктивність - алкоголізм, наприклад. Через деякий час російське населення не зможе зберегти перевагу над іншими етнічними групами. Ось чому Путіну потрібна свіжа кров, яку може дати вторгнення в Україну. Проте українці та кримські татари є стійкими, оскільки вони можуть зберігати свою національну ідентичність протягом століть і малоймовірно, що вони стануть рабами російських колоніальних амбіцій.