Довга гра України

Майже два роки великої війни. Що далі, які ресурси в державі і до чого тут інтереси України у Африці? Розмірковує політолог Іззет Енюнлю

З настанням осені Україна впадає в сплячку. Завдання повного злому російської оборони, схоже, відкладається до наступної весни. Хоча повна сплячка українського контрнаступу може дати російським військам відновити свою оборонну лінію та звести нанівець важко здобуті перемоги навколо Токмака, Бердянська та Василівки. Крім того, Захід може не захотіти продовжувати підтримувати Україну ще кілька років, отже час не на боці України. Проте, виснаженим українським військам необхідна перерва, і без обіцяної західної допомоги - як-от спеціалізованого обладнання та винищувачів F-16 - продовження боротьби призведе до виснаження українських сил, що недопустимо.

З іншого боку, російська агресія триває у формі “закидання гарматним мʼясом”. Україна заявляє, що з початку війни Росія втратила близько 300 тисяч військових. Проте війська Штурм-Z, сформовані із засуджених, розширюються та є дуже ефективними в ближньому бою. Крім того, Росія має потенціал мобілізувати 3 мільйони колишніх призовників, які пройшли базову бойову підготовку. Її величезна жива сила дозволяє виконувати значні піхотні атаки, незважаючи на великі втрати військовослужбовців. На відміну від України.

Попри такий підхід, російський наступ не забезпечує достатнього імпульсу для досягнення своєї мети - захоплення якнайбільше території. Однією з ключових точок конфлікту є бій за Авдіївку, оскільки, якщо місто буде взято росіянами, українським силам доведеться відступити від околиць Донецька. Щоб запобігти такому відступу, Україна може перевести війська з резерву з півдня на північ, але це призведе до гальмування критичного наступу на Крим. Незважаючи на інтенсивну зосередженість на місцевості, російські війська все ще далекі навіть від «Піррової перемоги», як у Бахмуті.

Відвернути увагу західної коаліції від своєї некомпетентності на полі бою, Росія сподівається завдяки війні Ізраїль-Хамас - аби США перенаправили допомогу Ізраїлю, послаблюючи підтримку для України. Росія намагається представити себе як захисника слабких і антипод Заходу, оголошуючи Ізраїль окупаційною силою, яка не має права захищатися, погоджуючись із посланцем ХАМАСу та пропонуючи конкуруючі резолюції ООН.

Одна річ, яку Росія могла не взяти до уваги, полягає в тому, що сьогодні світ взаємопов’язаний настільки, як ніколи в історії. Нещодавно на Північному Кавказі в Російській Федерації, завдяки розпалюваним у соцмережах антисемітським настроям жителі штурмували аеропорт Уйташ у Махачкалі, Дагестан та підпалили єврейський центр в Кабардино-Балкарській республіці.

Несанкціонований протест у репресивному режимі завжди викликає занепокоєння. Особливу тривогу викликають неконтрольовані заворушення на Північному Кавказі, де Росія вела дві жорстокі війни проти Республіки Ічкерія, щоб не допустити її відділення від Федерації. Регіон складається з корінних етнічних груп, які переважно є мусульманами, що страждають від непропорційної мобілізації та є біднішими, ніж решта жителів Федерації. За цих обставин будь-який несанкціонований протест може розвинутися в напрямку, який може загрожувати центральному уряду.

Крім того, силовики в Махачкалі були неефективні у запобіганні та ліквідації заворушень. Можливо, це сталося через те, що сили безпеки лояльно ставилися до протестувальників або їхні ряди були спустошені мобілізацією. У будь-якому випадку протести є ознакою зниження контролю Кремля в регіоні. Президент Путін відразу звинуватив Захід і Україну в підготовці заворушень, можливо, щоб відвернути увагу суспільства від цього факту. Росія досі не заважала радикалізації ісламу на своїх територіях, доки вони перебувають під її контролем. Однак її співпраця з Іраном і тісні відносини з ХАМАС можуть поставити під питання її вплив, що може непередбачуваним чином змінити стабільність Росії.

На відміну від російського опортунізму на Близькому Сході, Україна готується кинути виклик російському впливу в Африці як новий фронт. Раніше в серпні цього року міністр закордонних справ України оголосив про довгострокову боротьбу проти російського контролю над Африкою. У вересні серія атак безпілотників у Судані вразила Сили швидкої підтримки (RSF), які підтримує ПВК Вагнер. RSF є воєнізованою групою, відповідальною за багато жорстоких злочинів проти мирного населення. Хоча атаку точно не можна пов’язати з Україною, використані дрони, текст на контролері дрона та стиль атак вказують на Україну.

Через три дні після нападу президент Зеленський влаштував із президентом Судану незаплановану зустріч в аеропорту Шеннон в Ірландії та обговорив безпеку, включаючи діяльність підтримуваного Росією збройного ополчення в Судані. Також на засіданні був присутній міністр оборони України Рустем Умеров, і це свідчить про те, що призначення міністра відбулося не лише тому, що він кримський татарин, щоб підкреслити важливість Криму, але й тому, що він мусульманин, який може встановити відповідну довіру з переважно мусульманським населенням Північної Африки.

Протягом майже десятиліття Росія через свою ПВК Вагнер встановлювала свій вплив на континенті, допомагаючи нестабільним урядам – переважно режимам хунти, які не підтримуються Заходом – у Лівії, Центральноафриканській Республіці, Малі та Буркіна-Фасо. Після смерті Євгена Пригожина, лідера найманської групи, міністр оборони Росії відвідав ці країни, а також зустрівся з нігерійськими путчистами для зміцнення та розширення свого впливу в Африці.

Наразі можна подумати, що Україна намагається відкусити більше, ніж може розжувати. Війна, що триває на її території, вже змушує Україну шукати значної фінансової та військової допомоги з-за кордону, і, крім того, її війська потрібні їй на своїй території. Однак, як каже міністр закордонних справ, це довга гра, і Судан може бути найкращим місцем для початку, оскільки допомога уряду Судану у відновленні контролю над його багатими золотими копальнями може надати певну фінансову підтримку. Крім того, успіх у Судані додасть арабському світу впевненості у наданні фінансової підтримки. Отже поки війна в Україні триває, вона також має тенденцію поширюватися на багато фронтів у всьому світі.