«Азюзюль». Остання пригода Ераста Фандоріна (закінчення)

Несправедливо обвинувачений російською владою в тероризмі та екстремізмі, хороший русський детектив Ераст Пєтровіч Фандорін завербований Зеленським. Виконуючи завдання світової закуліси, за якою стоїть таємничий генерал Бебі Йода, Фандорін вирушає у Кремль, щоб викрасти ядерну валізку президента Росії Владіміра Владіміровіча Путіна…

(Закінчення. Початок тут)

Дрон плавно залітає у вікно головної башти Кремля. Фандорін акуратно паркує його під сходами і йде коридором, вивчаючи таблички на дверях кабінетів. 

ФАНДОРІН (читає): «Мєдвєдєв»! Яке щастя, негайно до нього, це р-раз! Я впевнений, що у глибині душі Дмітрій Анатольєвіч залишився такою ж тонкою, глибоко чутливою людиною, як і раніше, - це д-два. Я доведу йому, що я не терорист - це т-три! 

(Фандорін заходить до Мєдвєдєва і бачить господаря кабінету, що валяється п’яним у калюжі блювоти, перемішаної з яйцями. Яйця тут усюди, вони стікають зі стін, стелі, вікон і навіть з портрета Владіміра Путіна).

ФАНДОРІН (шоковано): Та тут яєць - на мільйони!

(З темного кута кабінету виходить гола й п’яна Марія Захарова. Рот спікера МЗС вимащений яйцями. Вона тримає у руках приголомшливо дорогу курку і намагається повторити з нею гучний подвиг «Pussy Riot». У неї виходить дуже добре).

ЗАХАРОВА (самовдоволено): Ти сказав «на мільйони», котику? На мільярди, можеш мені повірити. Інакше заради чого ми взагалі воюємо. Йди-но сюди, красунчику, ми віддамося яєчним втіхам, а потім я пожалую тобі маєток біля моря у Маріуп… 

(Не встигнувши закінчити, Захарова засинає, звалившись обличчям у яєчний лоток. Від хрускоту мільйонів прокидається Мєдвєдєв)

МЄДВЄДЄВ (сонно): А, Фандорін... Терорист клятий... Здаватися прийшов? 

ФАНДОРІН (гаряче): Побійтеся бога, Дмітрій Анатольєвіч, ви ж знаєте, що ніякий я не терорист, що сталася жахлива помилка! Згадайте, ви ж любили Макарєвіча, Грєбєнщікова Боріс Борісича! 

МЄДВЄДЄВ (перелякано): Вперше чую! Охорона!

ФАНДОРІН (квапливо): Повинен попередити, я буду скаржитися Путіну. Коли помилка розкриється, вам буде непереливки. До речі, де я можу його знайти?

МЕДВЕДЕВ (з полегшенням): Далі коридором. Він якраз зустрічає Новий рік у колі родини, з розмовами на побутові теми. 

(Від надлишку зусиль Мєдвєдєв падає на спину і захлинається блювотою. Фандорін швидко йде геть).

***

Фандорін прокрадається в кабінет Путіна, використовуючи техніку ніндзя, і ховається за броньованим сейфом біля входу. За столом Путіна, замість родини, сидять Шойгу з оленячими рогами на голові, Лавров у збруї, Маргарита Сімоньян у шкурі самки бобра та патріарх Кірілл у червоному костюмі диявола. На протилежній стіні бовваніє розіп'ятий голою дупою до глядачів популярний російський співак Шаман. Поруч із Путіним стоїть його славнозвісна валізка.

ФАНДОРІН (здивовано): Маскарад? Ось тобі й р-раз. 

ПУТІН (ліниво кидає у зранену дупу Шамана столовий ніж): Так що, синку, виходить, у гомосєкі вирішив податися? Загубив-таки честь змолоду?

ШАМАН (жалісно): Папєнька, да я разочєк-та всєго, прості, бєс попутал. Дядя Пєвцов і дядя Машков казали “вафлєй дадім, вафлєй дадім”, а самі мені повний рот писюнів напхали.

ФАНДОРІН (тихо): Так ось вона, таємниця популярності Шамана. Синок, значить. Не брехали-таки, що в сімейному колі… Ну все, мені кінець. З такими таємницями довго не живуть.

ПУТІН (звіріючи): Чушпан ти едакій! З мене у дитинстві теж так пацани дорослі кепкували, але я ж виріс нормальний! 

КІРІЛЛ (набожно): Зараз я йому очко святими облігаціями обклею, більше ніколи їбатись не буде.

ШАМАН (перелякано): Нє нада, дядя Кірілл! А то як же ми тоді з вами наступного разу… 

КІРІЛЛ (страшним голосом): Мовчи, сатана!

ПУТІН: Ну ж бо, Кужугетович, випробуй на цьому зрадникові свою нову секретну зброю на неіснуючих фізичних принципах.

(Шойгу мовчки витягує з-під стола якусь трубу, прицілюється у Шамана та натискає на кнопку. Труба видає виття, що наростає). 

ПУТІН (із цікавістю): Ну що, синку, лячно? Май на увазі, за п'ять секунд плазмовий шойгомет набере необхідну потужність і не залишить від тебе й мокрого місця.

ШАМАН (із викликом): А от і не лячно! Я русський, моя кров ат атца! 

ПУТІН (радісно плескаючи у долоні): Єсть! Ну нарешті! Запам’ятай цей урок назавжди, синку. Ти русський, а це означає - сидиш у лайні й пишаєшся… Зніміть його хтось зі стінки і посадіть біля мене по праву руку! Шойгу, а ти чому ще свій шойгомет не вимкнув?

ШОЙГУ (із занепокоєнням): Та щось він не вимикається чомусь, це дуже див…

(У кабинеті лунає жахливий вибух, і усіх, крім везунчика Фандоріна за броньованим сейфом, розриває на шмаття. До ніг статського радника під'їжджає вкрита сажею, але неушкоджена валізка).

***

Фандорін замислено спускається кремлівськими сходами з валізкою в руці. Благородного детектива розривають одвічні страждання русської інтелігенції.  

ФАНДОРІН (белькоче): Ну от. І що ж? Як вчинити? Як можу я, русський чєловєк, передати ворогу цю валізку? Чи не нашкодить це моїй батьківщині? Адже на фронті можуть загинути наші мальчікі, вони ж не винні, що їх туди посла…

(На черговому повороті сходів з-за мармурового красноармійця висовується чиясь крива нога і ставить Фандоріну підніжку. Фандорін, лаючись, котиться сходами до кінця прольоту, валізка вилітає з його руки, і її одразу ж хтось підхоплює. Фандорін підіймає очі і виявляє, що це Мар’яна Безугла). 

БЕЗУГЛА: Аніруш.

ФАНДОРІН: Мар’яночко, яка радість! Ви живі! А де Маса?

БЕЗУГЛА: Маса вже у «Шторм Z». І я тобі не Мар’яночка. Називай мене Азюзюль. Я ж тобі казала, що у мене завжди є план перемоги. 

ФАНДОРІН (вражено): І що тепер? Віддаси валізку Єрмаку?

АЗЮЗЮЛЬ: Ой, дуже треба, я його давно переросла. Мої інтриги бездоганні. Зараз я відкрию цю валізку, запущу ракети - і подивимося, як з ними впорається цей вискочка Залужний. Після цього його точно знімуть, я сяду на його місце, рейтинг собі зроблю і в президенти піду. 

(Азюзюль рішуче відкриває валізку. Бурхливі потоки старечого лайна накривають її з головою і уносять в далечінь). 

ФАНДОРІН (вражено): От воно як. Що ж, певно, воно й на краще. Якщо так піде й далі, вже через якихось десять років Росія стане вільною. Головне ні у що не втруча… 

(Послизнувшись на шматку лайна, Фандорін падає у зловісну жижу. Спочатку він просто пливе за течією, а потім починає з усе більшим задоволенням загрібати обома руками. На його обличчі поступово розквітає щаслива усмішка людини, що повернулася до споконвічних русських цінностей. Нарешті його душа знаходить собі спокій). 

ЗАВІСА.

Василь РИБНИКОВ