Що насправді відбулось в Авдіївці? Наступ росіян на Харківському та Запорізькому напрямках

Аналіз військового експерта Тома Купер подій навколо Авдіївки та наступу росіян на Куп´янському та Запорізькому напрямках

Намагаюся розібратися в подіях в Авідіївці за останні кілька днів і читаю звичну суміш зведень з фронту, ваших листів і приватних повідомлень. Одні висловлюють підтримку, інші - огиду щодо мого характеру; деякі сповнені любові та відданості, а деякі гірко переживають через моє "применшення українських втрат".

І я подумав: гаразд, тут стільки істерії, давайте почнемо з "українських втрат".

Як вже згадувалося в одному з оновлень кілька днів тому: відхід з боєм - це одна з найскладніших військових операцій, яку тільки можна собі уявити. Я міг би і далі намагатися пояснити вам весь жах спроби втечі в оточенні ворога, який стріляє по вас. Подумайте про це: щоб вижити, щоб втекти, ви повинні вийти з укриття і підставити себе під ворожий вогонь. Поодинці це контрінтуїтивно, а тепер спробуйте зробити це з "цілою армією": взводом, ротою, батальйоном чи бригадою. Зробіть це з десятком, сотнею, трьома-шістьма сотнями, кількома тисячами військовослужбовців. Спробуйте врятувати при цьому хоча б найцінніше обладнання.

Це заходить так далеко, що дехто каже, що знаменитий німецький фельдмаршал Ервін Роммель ніколи не доводив свою майстерність так сильно, як під час двох виходів Німецького Африканського корпусу (ДАК): один у грудні 1941 року з Тобрука назад до Ель-Агейли, обидва в Лівії, і особливо наприкінці 1942 року і на початку 1943 року, під час 2000-кілометрового відходу з Ель-Аламейна, Єгипету аж до Тріполі у Лівії.

Як і в багатьох інших випадках, я "відщепенець". Ця чорна вівця, що виділяється з білої отари, тому що мислить зовсім інакше, ніж вся отара, і, між іншим, вважає Роммеля перш за все чудовим піарщиком, як і багатьох інших "великих полководців". Зрештою, саме його помічники, такі як Меллентін, Вестфаль та деякі інші, організовували всі ці відступи.

І ось, коли всі радіють "перемозі" або, в даному випадку, "гіркій і дорогій поразці", принаймні для ЗСУ та України, я наважуюсь пошукати докази того ж самого.

Справа в тому, що коли ДАК і союзна італійська армія відступали з Єгипту в східну, а потім і центральну Лівію, чи то в 1941, чи то в 1942-1943 роках, вони залишали за собою довгий шлейф з десятків знищених машин, або машин, у яких закінчилося пальне, виведених з ладу гармат, тисяч загиблих, купи боєприпасів і припасів - і десятки тисяч полонених солдатів.

Якось, після кількаденних пошуків у глибинах російських соціальних мереж, я не можу знайти нічого схожого, пов'язаного з ЗСУ та Авдіївкою.

Так, звичайно: здається, було захоплено штабне відділення 2-ї роти 1-го стрілецького батальйону 3-ї штурмової бригади, а його командир, молодий лейтенант потрапив у полон живцем. Так, є відео ще 6-7 полонених бійців ЗСУ. Є відео поранених бійців ЗСУ, які потрапили в полон до росіян, а потім залишилися дзвонити дружинам і розповідати, як їх покинули, що, не можу не визнати: напевно, дуже прикро для їхніх товаришів, які залишили їх.

Але жодного відео, як "колони ЗСУ марширують у полон". Навіть "шикування" якихось 18-20 військовополонених, як тоді, коли росіяни брали Лисичанськ. І дуже мало відео чи фото знищеної або захопленої української техніки. Одним зі справжніх винятків є ця самохідна гаубиця "Дана" 110-ї механізованої бригади, ймовірно, підбита FPV-дронами:

Натомість деякі російські піар-служби публікують фотографії на кшталт цієї, на якій зображений неушкоджений український Т-64, "броньований" цеглою та іншими будівельними матеріалами:

А потім з гордістю порівняти це з фото і відео російської броньованої техніки, як ця БМП-3 (також оснащена системою радіоелектронної боротьби РП-377УМВ2 для глушіння FPV-безпілотників):

А потім применшити той факт, що ЗСУ не має коштів на модернізацію своєї бронетехніки.

Перепрошую? Це все, що путінці можуть показати як доказ "гігантської, чудової, фантастичної перемоги" під Авдіївкою?

Звісно, що так. Я можу повністю помилятися. Упускати масу фактів теж. І, без сумніву, все ще може змінитися в найближчі дні. Може статися так, що росіяни навіть нададуть серйозні докази про всі "масові" втрати ЗСУ, про які вони заявляють.

Особливо якщо російські піар-служби (поки їх не заарештували вірні сторожові пси їхнього головнокомандувача) візьмуться за "серйозну роботу" і почнуть фабрикувати "докази", як вони це роблять постійно. Тож навіщо змінювати це зараз?

Однак, хоча я впевнений, що деякі підрозділи ЗСУ дійсно зазнали "значних", принаймні, "неприємних", втрат - і одна лише думка про те, щоб кинути своїх поранених на поталу таким "переможцям", підіймає у мене волосся на голові - поки що я не знайшов жодних доказів того, що "8-9 українських батальйонів" потрапили в оточення, були розгромлені, захоплені в полон тощо. Навпаки: чим більше я шукаю, тим більше знаходжу свідчень про масові втрати Збройних Сил РФ.

Що ж, нічого не можу вдіяти: мені здається, що все, що зробили росіяни, - це забезпечили кілька величезних куп руїн місця, колись відомого як Авідіївка. І це після 10 років запеклих боїв і неодноразового понівечення близько десятка різних бригад "ДНР", а також ЗС РФ і ГРУ?

Але не дозвольте мені зіпсувати вашу вечірку.

Принаймні Путін не дозволив: він вже "телеграфував" командувачу угруповання військ "Центр" генерал-полковнику Андрію Мордвічеву - привітати з перемогою і взяттям Авдіївки. І похвалив довгий список підрозділів (більше 10 бригад) з I армійського корпусу, 2-ї гвардійської загальновійськової армії, 41-ї гвардійської загальновійськової армії та 90-ї танкової дивізії.

Це в свою чергу викликало звичні українські заяви про "смерть ще одного російського генерала": див. "Мордвічев помер від серцевого нападу".

Персонаж, який, ймовірно, увійде в російську історію як "переможець під Авдіївкою", генерал-полковник Андрій Мордвічев. Тисячі його солдатів, вбитих або покалічених у цій "славній битві", навряд чи потраплять до підручників історії

Тобто: поки українці не зайняті двома-трьома іншими своїми істериками. Див: "масована концентрація російських військ біля Куп'янська", продовження наступу на захід від Авдіївки та "гігантський російський наступ в районі Роботиного".

Хм...

Щодо Куп'янська: ну, 90-та танкова дивізія спочатку була одним з основних підрозділів, що здійснювали цю концентрацію. Замість того, щоб "їхати на Харків через Куп'янськ", вона була понівечена під час "визволення" того, що залишилося від Авдіївки. Тоді як інша частина цього "гігантського зосередження" - 2-га Таманська мотострілецька дивізія - завершила штурм українських позицій в районі Бахмута з таким успіхом, що ледве втримала під контролем Табаївку.

Яким же було здивування, коли росіяни (можна навести довгий список підрозділів 1-ї гвардійської танкової армії, ІІІ армійського корпусу, 25-ї армійської авіації тощо ВС РФ) знову атакували на північ і схід від Куп'янська, але були швидко відбиті.

Що стосується району Авдіївки, то поки що переможці ЗС РФ не вдавалися до "переслідування розбитих українців" та/або "наїзду на неіснуючі українські укріплення на захід від міста", але подейкують, що "резерви" групи "Центр" вже розділилися і прямують кудись в інше місце, ймовірно, до Бахмута та/або Запоріжжя. Схоже, святкування перемоги обірвалося навіть без мого втручання.

Щодо Роботиного: як видно на цьому відео, росіяни увійшли з близько 30 Т-55 та іншими "броньованими", але безнадійно застарілими, броньованими машинами, швидко втратили 18 з них від українських безпілотників і мін, а також 70 вбитими і 80 пораненими. А потім втекли з поля бою. Ось і все про цей випадок.

Поки обидві сторони "зализують рани", зачищають поле бою та обмірковують варіанти наступних дій, я буду "слідувати моді". Настав час для саморефлексії. Час насолодитися розкішшю прогулянки на свіжому повітрі, під "зимовим сонцем", і бути живим. Принаймні, час зібрати більше вихідних даних, щоб краще зрозуміти обставини, які призвели до втрати Авдіївки - і багатьох інших великих російських перемог останніх днів, тижнів, місяців і років у цій двотижневій війні. 

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням.

Том Купер