Ні. Ні. Можливо. Ну добре, так.

Здається, що європейська рішучість послаблюється, але в західних ЗМІ небезпека російської експансії та українська боротьба повертаються на перший план

photo: mup.cz

За два місяці до завершення другого року російської незаконної загарбницької війни вже 47 країн надали Україні військову та фінансову допомогу. Найбільший внесок зробили переважно заможні західні демократії. Однак деякі країни, такі як Норвегія, країни Балтії та Данія, зробили більший внесок у порівнянні з розміром своєї економічної потужності, віддавши більше 1% свого ВВП. З іншого боку, деякі країни із значною економічною потужністю, такі як Франція та Італія, зробили лише незначні “пожертвування”. Найбільший окремий внесок у спротив України зробили США - понад 75 мільярдів доларів, що становить 0,3% ВВП країни, а ЄС в цілому надав найбільшу фінансову допомогу – близько 85 мільярдів доларів.

Ці внески надходять у вигляді як фінансової, так й військової допомоги, але обережність щодо прямого втручання у війну (яка існує з самого її початку) ускладнює постачання Україні наступальної військової техніки, такої як бойові танки та сучасні винищувачі. США, постачаючи частину більш досконалого військового обладнання і долаючи обережність коаліції НАТО, заохочують інші країни. Наприклад, на початку війни Німеччина запропонувала Україні як допомогу лише 5000 шоломів, а сьогодні, незважаючи на німецьку повільність, вона є однією з країн, які надали військову техніку та зброю на суму понад 20 мільярдів доларів.

Поки Захід підтримує Україну допомогою та санкціями, Росія 2024 року планує збільшити свій оборонний бюджет на 70% і витратити на нього 6% свого ВВП, що становить приблизно 120 мільярдів доларів. Незважаючи на санкції, у 2023 році ВВП Росії зріс приблизно на 3%, що дозволило вивести на повну потужність її військову промисловість, яка нині працює у дві-три зміни на добу. Крім того, більшість цивільних галузей також повернулися до довоєнного рівня виробництва. В результаті безробіття впало до 3%. Це означає, що подальше збільшення виробничих потужностей буде нелегким через дефіцит робочої сили, а також обмежить подальшу мобілізацію.

Оскільки військове виробництво становить значну частину ВВП, російське економічне зростання не обов'язково означає процвітання. Більше того, бюджет передбачає очікуваний дефіцит у розмірі 9,5 мільярдів доларів, що неминуче призведе до інфляції, що своєю чергою спричинить зростання вартості життя.

У 2006 році члени НАТО пообіцяли інвестувати близько 2% свого ВВП в оборону, щоб забезпечити військову готовність Альянсу. Нещодавно зобов'язання було оновлено - перевищити 2%. Проте навіть старої мети вдалося досягти лише 11 країнам-членам НАТО з 31. Військова промисловість також відстає, вона не здатна задовольнити попит не лише на потреби України, а й наповнити порожні склади Альянсу. Однак багато експертів попереджали про необхідність нарощування потужностей на початку війни. Відсутність пропозиції підвищує ціни, що призводить до неефективного витрачання і без того недостатнього військового бюджету. З іншого боку, обіцянка фактично передбачає дуже великий бюджет, оскільки сукупний ВВП країн-членів НАТО майже в 10 разів перевищує ВВП Росії.

Минулого місяця Німеччина, найбільша економіка Європи, пообіцяла зробити свою армію «хребтом оборони в Європі». Це завдання вимагає трансформації галузі та переконання населення піти на необхідні жертви, а також вимагає від інших європейських країн наслідувати цю трансформацію.

Європейські лідери зволікають як з прийняттям необхідних економічних зобов’язань та промисловою трансформацією, так і з постачанням військового обладнання та зброї в Україну. Протягом десятиліть європейські політики віддавали перевагу вирішенню проблем за допомогою дипломатії, а не воєнного втручання. Для західних демократій велич визначається здатністю забезпечити процвітання своїм громадянам. Однак сьогодні такий тип лідера має бути вже вимерлим. Велич має визначатися військовою могутністю.

Слабкістю демократій є небажання їхніх політиків приймати тяжкі рішення через можливі наслідки для їхньої політичної кар’єри. Однак сила демократії саме в здатності знаходити рішення, використовуючи колективні зусилля. Дійсно, може здатися, що європейська рішучість послаблюється, але в західних ЗМІ небезпека російської експансії та страждання українців повертаються на перший план, а аналітичні центри починають публікувати нові документи, такі як німецький звіт, який застерігає про напад Росії на країни Балтії та наголошує на  необхідності промислової трансформації. Ці аналітичні матеріали можуть стати інструментами для лідерів у пристосуванні до нової реальності, тоді як ЗМІ сприятимуть збереженню уваги громадськості.

На противагу цьому тоталітарні режими покладаються на дедалі менший пул надійних олігархів, щоб знайти рішення. Наприклад, у надзвичайній ситуації перед українським контрнаступом генерал Суровікін побудував оборонний рубіж, щоб утримати позиції, а насьогодні місцезнаходження цього генерала невідоме. Російські ЗМІ використовуються не для пошуку рішень, а для розповсюдження пропаганди для приховування фактів і сприяння покірності населення.

Опитування показують, що продовження надання Україні допомоги схвалюють 86% жителів ЄС та дві третини американців. Західним лідерам, які роблять правильні рішення, переконати громадськість буде набагато легше. 2024 рік може стати роком, коли Захід побачить, що російській агресії потрібно протистояти повним фронтом і вживати усіх заходів для її подолання.