Між Ізраїлем та ХАМАСом. Посередництво як спосіб виживання

Як в одній державі поміщається керівництво ХАМАСу, торговельне представництво Ізраїлю і американська військова база.

колаж: https://unitedworldint.com

Тринадцять років тому у Лондоні ми з кількома колегами завітали до місцевого офісу катарської Аль-Джазіри з мраморною підлогою в холі, позолотою і найсучаснішою технікою. Тоді нас цікавило, як різні редакції новинних телеканалів світу будують свою роботу. За дві години в гостинному офісі Аль-Джазіри, єдиного арабського телеканалу, що мовить нарівні з найбільшими міжнародними світовими медіа на кшталт CNN чи BBC (в тих державах, де не заборонений) ми перебрали низку організаційних питань, але практично всі вони рано чи пізно доходили до одного: звідки брати на те чи інше гроші. Нам щоразу відповідали щиро: шукайте газ.

РОДИННА ГАЗОВА КОЛОНКА З ЕПІЗОДИЧНИМИ ПЕРЕВОРОТАМИ 

Катар - держава розміром трохи менша за Закарпатську область, близько 90% її населення мешкає в столиці, бо основна частина території поза Дохою - непридатна для життя пустеля. При цьому в Катарі зосереджено 13% світових резервів природного газу, своїми запасами він поступається лише Росії та Ірану. 

Так сталося зокрема і тому, що на відміну від багатих нафтою сусідів, які спершу геть не зважали на газ, вважаючи його побічним продуктом, Катар зробив свою ставку на багато років уперед. Завдяки своєчасним чималим інвестиціям в індустрію зрідженого газу, нині Катар щороку виробляє 79 мільйонів тон, і протягом найближчих п’яти років збирається збільшити ці обсяги мало не вдвічі - до 126 мільйонів. Вже зараз йому належить чверть газового ринку планети. 

Від початку існування Катара як держави, з середини 19-го століття, ним керує одна династія. Аль Тані - вихідці з одного з найстаріших арабських племен, яке веде свою історію ще з доісламських часів. Зовнішню політику різні еміри Аль Тані проводили по-різному: хтось домовлявся з британцями, хтось з турками, хтось дарував сусідам-саудитам десятки “кадилаків”, хтось тікав від політики в казино Монте-Карло. 

Траплялися і безкровні перевороти, які при цьому не віддавали владу за межі династії. Один з таких переворотів 1995 року привів до влади Хамада бін Халіфу Аль Тані. Саме він, відсторонивши від влади батька, перетворив Катар на потужного регіонального гравця, державу, яка зараз одночасно веде переговори з ХАМАСом про ізраїльських заручників і з Кремлем про повернення українських дітей.

ВЛАСНИЙ ВЕКТОР

Після “Бурі в пустелі”, американської операції, яка на початку 90-х звільнила Кувейт від іракського вторгнення і надовго загнала Ірак в міжнародну ізоляцію, перед Катаром, оточеним двома великими і амбітними силами - шиїтським Іраном та сунітською Саудівською Аравією - всерйоз постало питання про збереження власної політичної незалежності. Еміру Хамаду не вдалося домовитися з саудитами: він повстав без їхнього благословення, а відтак за рік по тому, 1996-го, і трохи пізніше, 2002-го, Саудівська Аравія підтримувала спроби нових переворотів, щоправда обидві невдалі. Чинила вона спротив і спорудженню газогону, яким Катар мав транспортувати газ до Кувейту та Бахрейну. 

Тому Катару довелося балансувати і використовувати геть усі наявні ресурси так званої “м’якої сили” - а це і медіа, і переговори, і гуманітарні проекти, і спорт, і культурна та освітницька діяльність - аби вибратися з-під чужого впливу і стати самостійною частиною світової економічної та безпекової схеми. Ось чому 1996-го Катар запускає “Аль Джазіру” - перше арабське супутникове інформаційне мовлення з умовно вільною редакційною політикою.

Мовник швидко здобуває популярність, висвітлюючи спершу афганську та іракську войни, потім - палестинські заворушення 2000-го року. Консервативному арабському світу “Аль Джазіра” не дуже подобається, її діяльність неодноразово стає причиною суперечок між Катаром та сусідами. 

Зі стабільним джерелом доходу і впливовим медіа-рупором, Катар посилює зв’язки зі Сполученими Штатами, аби вже вони зупиняли спроби Саудівської Аравії та ОАЕ перетравити меншого сусіда. Задля цього новий емір іде на радикальний для регіону крок: 1996-го першим з усіх сусідніх режимів дозволяє відкрити в себе ізраїльське торговельне представництво. А на початку 2000-х віддає американцям військову базу, переманюючи їхнійй контингент із Саудівської Аравії до себе.

БЛОКАДА ЗА УСПІХ

Імідж нейтральної держави, здатної мирити інших, Катар завойовує в середині 2000-х, вгамовуючи політичну кризу в Лівані після вторгнення угруповання Хезболла до Бейрута. Саме Катар влаштовував низку зустрічей між американцями та талібами. Власний міжнародний телеканал допоміг зацементувати репутацію досвідченого посередника, зосередженого на стабільності і мирі в регіоні. Балансування між непримиренними ворогами - Саудівською Аравією і Іраном - дозволяє роками утримувати позиції. 

Аж поки не починається “Арабська весна” - низка повстань проти авторитарних урядів, що прокотилася регіоном і призвела до зміни режимів у Єгипті, Тунісі, Лівії та Ємені, та кривавої війни в Сирії. Нафтові монархії Перської затоки протестна хвиля майже не зачепила, але на цьому помітно зросла роль “Аль Джазіри”, яка для мільйонів людей незалежно від громадянства стала цінним незалежним джерелом інформації арабською мовою. Це закономірно збільшило вплив Катару і сильніше роздратувало його консервативних сусідів.

Коли ХАМАС - палестинське бойове угруповання, створене коштом міжнародної релігійної спільноти “Брати-мусульмани” (яка на цілий рік змогла захопити владу в Єгипті, доки її не вижили звідти військовим переворотом) - почало в Секторі Гази громадянську війну, виживаючи звідти конкурентне угруповання ФАТХ, його засудили всі держави регіону… крім Туреччини і Катару. 

Саме до Катару тодішній лідер ХАМАСу Халед Машааль та його оточення перебралися з Сирії, де серед інших угруповань докладали зусиль, аби скинути диктатора Башара Асада. Політолог Женевського університету Хасні Абіді згадує: прихистити палестинців у себе Катар попросили з Вашингтона, поставивши на поступове пом’якшення риторики угруповання, через побоювання, що в іншому разі ХАМАСом займеться Іран. Надії не справдилися, фінансована Іраном Хезболла тепер активно допомагає ХАМАСу воювати з Ізраїлем з іншого, північного боку. 

Утім протягом років Катару вдавалося слугувати посередником між ізраїльтянами та палестинцями, зокрема під час останнього загострення на Близькому Сході 2014-го року. До останнього Катар з власного бюджету оплачував усі державні інституції Сектору Гази, а крім того платив за пальне, на якому там працюють електростанції. Чи має катарський емір вплив на рішення ХАМАСу за таких умов? У цьому немає жодних сумнівів.

Терпець сусідів увірвався 2017-го: скориставшись низкою локальних приводів, Саудівська Аравія, ОАЕ, Єгипет і Бахрейн раптово розривають дипломатичні стосунки з Катаром, оголошують йому фінансовий, торговельний і транспортний бойкот та висилають його громадян. Вони звинувачують Доху в ідеологічній і фінансовій підтримці джихадистів - себто мусульманських екстремістів, - а також дружбі з Іраном, із яким Катар тоді разом розробляв газове родовище. 

Один з ключових пунктів в ультиматуму, який висунули Катару, - закриття телеканалу “Аль Джазіра”. Звісно ж, цього не відбувається. Після напружених переговорів, коли ультиматум то зникає з порядку денного, то з'являється знову, стає зрозуміло, що блокада - це надовго. Американська адміністрація Трампа залагодити стосунки між своїми арабськими союзниками не здатна, Катар аж до перемоги Байдена на виборах вимушений пожинати плоди своїх завеликих дипломатичних успіхів. Укласти мирову угоду з Дохою саудити погоджуються лише наприкінці 2020-го, коли стає відомо, що до влади приходить Байден, з яким вони у такий спосіб налагоджують стосунки.

До слова, саме ділові зв'язки Катару з Іраном допомогли досягти угоди між Тегераном та Вашингтоном і випустити п’ятьох громадян Сполучених Штатів з іранської в’язниці в обмін на розмороження 6 мільярдів доларів на іранських рахунках. А 2021-го саме Катар допоміг ефективно - наскільки це взагалі було можливо за умов, коли таліби (у яких теж є офційне представництво в Досі) стрімко завоювали країну - евакуювати американців з Афганістану.

ЗАПЕКЛІ ДРУЗІ 

Успіх катарської “Аль Джазіри” надихнув росіян на створення власного пропагандистського ресурсу. На шалені гроші в англомовну, іспаномовну та арабомовну редакції “Russia Today” запросили експатів з усього світу (низка з них звільнилася згодом, коли агресивна політика Росії стала очевиднішою, деякі навіть робили заяви про це в прямому ефірі). Але стосунки з Дохою у Москви складалися важко. Восени 2011 року на шпальта світових видань потрапив короткий, але бурхливий скандал. Російського посла Тіторенка затримали в аеропорту Дохи, коли він повертався туди з поїздки до Йорданії і начебто сильно побили через відмову надати доступ до огляду особистих речей. Москва відреагувала гучними заявами і відкликанням посла. Ані західні, ані арабські, ані російські джерела жодного разу не повідомляли, що саме так зацікавило митників у валізах Тіторенка. 

Вже наступної зими постійний представник Катару в ООН у кулуарах заявив нині покійному російському постпреду Чуркіну: якщо Росія накладе вето на резолюцію Радбезу щодо Сирії, де саме починалася громадянська війна - відносини Москви з усією Лігою арабських держав буде зіпсовано. Відповідь Чуркіна потрапила до преси: “Якщо говоритимете зі мною таким чином, то вже сьогодні не буде такої країни, як Катар”. 

Ці слова спростувало російське МЗС, але підтвердило подальше ставлення росіян до Катару. 2018-го (вже після того, як сусіди оголосили Катару блокаду) в інтерв´ю “Russia Today” побитий посол Тіторенко скаржився на погане ставлення катарців і заявляв, що катарському режиму скоро прийде кінець. Оскільки цього не сталося, стосунки довелося перебудовувати. Зараз катарським інвесторам належить приблизно 20% акцій Роснєфті і 25% акцій аеропорту Пулково, не кажучи вже про 500 мільйонів доларів у підсанкційному банку ВТБ. 

Навряд чи правляча династія забула погрози знищити Катар, просто Росія не перша, яка обіцяла це Катару за його півторасотрічну історію. Підтримувати з Кремлем фінансові стосунки в умовах ізоляції Росії для Дохи в першу чергу означає тримати відкритий канал зв'язку і наголошувати на своєму нейтралітеті. Тому новий російський посол Догадкін вдається вже до геть іншої риторики, пишаючись тим, що попри західні санкції між державами зростають економічні і культурні зв’язки. 

На початку року міністр енергетики Катару на форумі в Абу-Дабі заявив, що переконаний: рано чи пізно російський газ повернеться до Європи, яка пробачить і забуде Москві вторгнення до України. За це довелося виправдовуватися вже міністру закордонних справ Катару, який наголосив, що загарбницьку війну Росії Катар ніколи не схвалював і не схвалить. Хай там як, але саме за посередництва Дохи Україна змогла повернути додому десятьох українських дітей, незаконно вивезених до Росії після повномасштабного вторгнення.

НАЙКРАЩИЙ З НАЙГІРШИХ ВИХОДІВ

Ще в жовтні міністр закордонних справ Ізраїлю Елі Коген перебуваючи на засіданні ООН закликав світову спільноту натиснути на Катар, аби той змусив ХАМАС, який живе у нього на утриманні, негайно відпустити усіх ізраїльських заручників без жодних додаткових умов. Доха назвала такі заклики небезпечною провокацією, яка підриває переговорний процес. 

Протягом місяця після цього ізраїльтяни приїздили до Катару на переговори, які зрештою призвели до п'ятиденного перемир'я та обміну ізраїльських заручників на палестинських в'язнів. Невідомо, чи наполягають американські дипломати за зачиненими дверима на тому, аби Катар до чогось примусив ХАМАС, але ані публічно, ані анонімно про це ніхто не говорить. Адже розірвати зараз зв’язки між Катаром і ХАМАСом означає - повністю віддати ХАМАС Ірану. З яким - на відміну від Катару - домовлятися про будь-що, що стосується Ізраїлю, практично неможливо. 

Це наріжний камінь, на якому тримається сучасний Катар. Його стосунки з екстремістами не подобаються нікому, але коли доводиться говорити з екстремістами - кращого посередника не знайдеш. І тримаючи чверть світового газового ринку, Катар є одним з небагатьох гравців світу, який дійсно може це собі дозволити.