Російські інформаційні операції в Туреччині: недовіра, дезінформація та дезорієнтація (Частина III. Агенти російського впливу)

Російську пропаганду ретранслюють не лише маргінальні турецькі ЗМІ чи кремлівські медіа. Нерідко можна побачити, як центральні турецькі газети і телеканали порушують професійні та етичні стандарти журналістики, передруковуючи образливий і упереджений контент і маніпулюючи громадською думкою

У попередніх частинах ми розглянули внутрішній контекст і вразливості інформаційного простору Туреччини до російських операцій. У цій частині ми зосередимося на російських агентах впливу, які розповсюджують у Туреччині кремлівські наративи, і на тих "експертах", які посилюють голос Росії в турецьких ЗМІ.

Частина проблеми полягає в тому, що Росія просуває свої антизахідні, проросійські та євразійські наративи як у проурядових, так і в опозиційних ЗМІ – як правих, так і лівих. У той час як ідеологія турецького євразійства в різних її проявах заслуговує на окремий детальний аналіз, її основна ідея була чітко викладена одним із авторів концепції турецького євразійства Мехметом Перінчеком: "Деякі інтелектуальні і політичні кола, а також військові вважають євразійство (Avrasyacılık) новим геополітичним дискурсом для Туреччини та альтернативою прозахідній зовнішньополітичній орієнтації Туреччини".

Загроза, яку становить "неоєвразійство", криється у потужній підтримці з боку Росії, яка використовує цю концепцію для зміцнення свого впливу серед турецьких політичних і військових еліт, а також маніпуляцій громадською думкою. На відміну від попередніх років, коли євразійство залишалось теоретичною конструкцією маргінальної групи турецьких політиків, поступово неоєвразійці перетворилися "з негідників за ґратами” (багато хто був раніше засуджений до ув’язнення в межах декількох справ зі спроб організації державного перевороту) у “партнерів по коаліції в уряді та бюрократії", вдало користуючись боротьбою за владу всередині Туреччини і щедрою фінансовою підтримкою Москви. За словами колишнього заступника голови та речника комітету із зовнішніх справ турецького парламента Суата Киниклиоглу, це стало можливим, тому що "націоналістичний ісламізм і євразійство перетинаються, оскільки обидві ідеології заперечують домінування Заходу в світовому порядку, відчувають загрозу з боку ліберального культурно-цивілізаційного засилля Заходу й, отже, мають спільний анти-гегемоністський погляд на світ".

Власне, про це писав і російський ідеолог євразійства Олександр Дугін у своїй книзі «Вісь Москва-Анкара», яка пізніше була перекладена турецькою мовою: «Важливо, що антиамериканізм об’єднує три морально різні, іноді антагоністичні сили в турецькому суспільстві: лівих, націоналістів і представників релігійних кіл. Такий широкий діапазон свідчить про те, що євразійство в Туреччині має великі перспективи, які виходять далеко за межі будь-якої окремої політичної сили чи партії». У своїй пізнішій статті «Євразійська стратегія Туреччини» він детально описав коло потенційних партнерів: «Євразійство [в Туреччині] знайшло інтерес серед абсолютно протилежних сил – правих націоналістів, центристів, релігійних кіл, певного сегменту військового керівництва, інтелектуальних фондів, такі як Фонд Ясаві, «Платформа Діалог Євразії» [Фетхуллаха Ґюлена], економічних структур, таких як «Євразійський форум», Асоціація російсько-турецької дружби RUTAM, нонконформістський журнал «Yarın» тощо». 

Саму ідеологію євразійства та ціну, яку за неї платить Туреччина у трансатлантичних відносинах, ми вже розглядали раніше, у попередніх частинах цієї публікації. У практичній площині поширення неоєвразійських поглядів серед частини військової та політичної еліти Туреччини, її експертних та академічних кіл суттєво поповнили пул проросійських політичних коментаторів у турецьких традиційних і соціальних мережах.

Це стало ще більш очевидним під час російського повномасштабного вторгнення в Україну. Турецький аналітик Рагіп Сойлу відзначав, що у більшості турецьких телешоу “світські турецькі націоналісти, відставні генерали та колишні військові регулярно нападають на Захід”, тоді як “критика Росії та Китаю майже відсутня”. У своєму огляді висвітлення турецькими ЗМІ російського нападу на Україну «Російсько-українська війна: як ток-шоу генерали налаштовують громадськість проти НАТО», він розповідає про численні випадки "ефірів мейнстрімних ЗМІ за участю відставних генералів і коментаторів, які покладали провину за війну на Вашингтон і розширення НАТО на схід" і вітали російську "військову операцію" в Україні як “крок до завершення епохи імперіалістичного атлантизму”, простіше кажучи – світового домінування США.

Колишні армійські офіцери та адмірали стали настільки частими гостями турецьких ЗМІ після початку російської агресії в Україні, що феномен "ток-шоу генералів" і "ток-шоу націоналістів" привернув увагу багатьох оглядачів як добре сплановані, скоординовані зусилля із розпалювання антинатовських, антиамериканських і антиукраїнських настроїв у Туреччині. Вони не тільки намагалися виправдати російське вторгнення в Україну, а й всіляко підкреслювали загрозу "цілеспрямованої кампанії Заходу з метою знищити Туреччину або, принаймні, підкорити її". 

Окрім цього, контроль з боку держави (а часто - і самоцензура телеканалів) роблять медіа-середовище Туреччини більш вразливим до інформаційних операцій і маніпуляцій, обмежуючи коло альтернативних голосів. У результаті ті експерти, яких запрошують до ефірів центральних ЗМІ, часто обираються з наявного "пулу експертів", який формується на основі їхніх ідеологічних поглядів і лояльності, а не експертизи з конкретної тематики чи професіоналізму. Таким чином, залежно від ситуації, ультраправі націоналісти або ліві симпатики Росії мають однакові шанси стати "зірками шоу", озвучуючи практично одні й ті самі меседжі з російських методичок.

Наприклад, колишній генерал-лейтенант турецьких ВПС, який нині очолює Асоціацію відставних офіцерів, прославився як військовий експерт і політичний оглядач, що розповідає про "спроби США перетворити Україну на ще одну Сирію" та "боротьбу НАТО за захоплення Північного полюсу у Росії". Інший офіцер, контр-адмірал Джем Гюрденіз, став відомим як головний стратег і автор нової військово-морської доктрини "Mavi Vatan" (“Блакитна Вітчизна”). Незважаючи на те, що він відкрито виступає проти консервативної ісламістської програми президента Ердогана, Гюрденіз всіляко підтримує плани уряду щодо розширення і модернізації турецького флоту в спробі забезпечити перетворення Туреччини на амбітну військово-морську регіональну державу, часто – ціною відносин з іншими партнерами по НАТО. Останні роки він був активно присутній на турецькому телебаченні і в пресі, особливо як частий автор видання Патріотичної партії (“Vatan”) – газети "Aydınlık", де він багато писав про необхідність побудови «євразійського альянсу» та «неминучість турецько-російського, турецько-китайського та турецько-іранського зближення».

Партія "Ватан" сама по собі - цікавий випадок. Маргінальна політична сила з антизахідним, євразійським порядком денним, вона зазвичай отримує менше 1% голосів на загальнонаціональних виборах, але широко присутня у пресі, на телебаченні та в соціальних мережах. Твіттер-акаунти газети "Aydınlık" (303 тисячі підписників) і “Народного каналу” "Ulusal Kanal" (522 тисячі підписників) повністю повторюють російські наративи. Фактично, сама партія слугує "ретранслятором" російської пропаганди, фейкових новин та інформаційних операцій у Туреччині. Це також єдина політична сила в країні, яка закликала уряд визнати Крим російським та запропонувала Чорноморсько-середземноморський план дружби та миру, згідно з яким слід було «визнати незалежність Республіки Абхазія і самопроголошеної Турецької Республіки Північного Кіпру та ліквідувати бази США і НАТО в регіоні».

Ті ж самі євразійські рупори пропаганди зіграли ключову роль у тому, аби вбивство Дар'ї Дугіної зайняло ключове місце в інфополі Туреччини. Згодом до них долучилися й інші націоналістичні медіа. "Ігри ЦРУ! США знову злили Україну: за вбивством Дар'ї Дугіної стоїть Україна", - йдеться в заголовках одного з крайніх правих ЗМІ.

Відносини між російськими і турецькими євразійцями оформлені у низці спільних ініціатив і водночас тримаються на тісних особистих зв’язках. Лідер партії Ватан Догу Перінчек має давній досвід політичного партнерства з Олександром Дугіним, оскільки обидва зіграли ключову роль у зближенні Туреччини і Росії після кризи зі збитим російським літаком. Його син, Мехмет Перінчек, який зараз продовжує справу батька, у численних інтерв'ю та блогах хвалився дружбою дитинства з Дар’єю Дугіною.

Багато з тих турецьких експертів, які активно коментували інцидент із донькою російського пропагандиста, є частим дописувачем для United World International (UWI) - двомовного англо-турецького вебсайту, де вона працювала шеф-редакторкою. У березні 2022 року Міністерство фінансів США запровадило санкції щодо цього сайту як такого, що використовується російською розвідкою для поширення дезінформації і тісно пов'язаний з “фабрикою медіа” "Лахта" Євгена Пригожина. У пресрелізі до санкцій зазначається, що сайт служить "зусиллям Росії з поширення дезінформації та здійснення впливу на [публічне] сприйняття". Основні наративи, що просуваються партією Ватан і платформою UWI в Туреччині, включають необхідність побудови нового світового порядку та ідею про те, що Анкара повинна підтримувати Росію у війні з Україною, тому що "якщо Росія впаде, Туреччина буде наступною країною, яку розділить НАТО".

Ліві медіа-ресурси, такі як OdaTV (1,7 млн підписників у Твіттері), теж часто слугують рупорами російської пропаганди, поширюючи дезінформацію та фейки, як-от про "нацистського генерала ЗСУ Залужного з браслетом зі свастикою". Співзасновник новинного сайту OdaTV журналіст Сонер Ялчин, який користується довірою широкої аудиторії (1,8 млн фолловерів у Твіттері), у березні ц.р. критикував турецькі ЗМІ за надто проукраїнську позицію: «Наші ЗМІ піднесли президента України Зеленського до рівня «героя»! Це той, хто довірився США та втягнув свою країну у війну... Наскільки легко отримати звання «доблесного воїна» тому, хто спричинив бомбардування та масові руйнування своєї країни та смерть свого народу?» - обурювався він. Пізніше Ялчин неодноразово писав про роль «американської імперії» у «проксі-війні в Україні», яка використовує українців в своїх цілях «так само, як і курдів, і організацію Фетхуллаха Гюлена», фактично виправдовуючи російську агресію. Його дописи спричинили чималий резонанс та отримали відповіді інших колег з журналістського цеху.  

Нарешті, ані "Sputnik Türkiye", ані "Radio Sputnik" (RS) досі не заборонені у Туреччині і, як і раніше, активно працюють на інформаційному фронті (1 мільйон підписників у Twitter), хоча їхня популярність в останні місяці знизилася. Одна з головних авторів контенту Джейда Каран (400 тисяч підписників у Твіттері) починала свою кар'єру в низці невеликих газет правого націоналістичного толку, потім перейшла до головного опозиційного видання "Cumhuriyet" (ліві, світські кемалісти), а зараз публікує у "Sputnik Türkiye" історії про "українських нацистів, які п'ють кров російських немовлят".

Іншим прикладом шляху журналіста від авторитетних медіа, таких як «Sabah» і «Hürriyet» до газети «Aydınlık» та інших ЗМІ із сумнівною репутацією, є Мердан Янардаг (640,8 тисяч підписників у Twitter). 24 лютого 2022 року він пояснював на турецькому телебаченні, що «Україна — це країна, якої ніколи не існувало в історії», а російські війська за день дійдуть до Києва. З тих пір він забруднює турецький медіа-простір історіями про «українських нацистів, які відкрито носять свою нацистську символіку» та «банду, що керує країною з Києва», «забороняє говорити будь-якою іншою мовою, крім української» та «утискає права кримських татар». Канал Tele1 TV, де Мердан Янардаг є засновником, шеф- редактором і співведучим програми «18 хвилин», присутній на всіх основних платформах супутникового телебачення з 2017 року, має 1,2 мільйона підписників на Twitter і 621 тис. підписників на YouTube.

У листопаді 2022 року Янардаг вів пряму трансляцію з Москви – ефір, гідний стати хрестоматійним прикладом кремлівської пропаганди: вихваляння великої російської культури, захоплення пам’ятниками Пушкіна та Чайковського, творами Достоєвського і Толстого, традиціями російського театру та державності, приправлені концентрованою українофобією і закидами на адресу Заходу. Під час цього ж візиту Янардаг, за його словами, провів зустрічі в російському МЗС і зустрівся з Георгієм Мурадовим, так званим «заступником голови Ради міністрів Республіки Крим – постійним представником Республіки Крим при президенті Російської Федерації». Водночас Октай Депрем, якого називають «українським кореспондентом Tele1 TV», регулярно веде репортажі з окупованих територій України, висвітлюючи так звану «російську спецоперацію» в так званій «Донецькій народній республіці».

Втім, у багатьох випадках російську пропаганду ретранслюють не лише маргінальні турецькі ЗМІ чи кремлівські медіа. Нерідко можна побачити, як центральні турецькі газети і телеканали порушують професійні та етичні стандарти журналістики, передруковуючи образливий і упереджений контент і маніпулюючи громадською думкою. Один із недавніх прикладів цього - публікація газети Hürriyet за листопад ц.р. "США приголомшені цими словами... Зеленський буде розлючений". "Заяви про Зеленського, зроблені ведучим Fox News Такером Карлсоном, мали ефект бомби, що вибухнула", - пише провідне турецьке видання. "Карлсон назвав Зеленського "корумпованим диктатором, який вимагає грошей від платників податків США", і звинуватив його в спробі втягнути США в Третю світову війну. Ми витрачаємо на Україну вдвічі більше допомоги, ніж щорічно витрачали в Афганістані. Хто цей хлопець? Корумпований український диктатор. Звідки в нього таке нахабство?" перекладає Hürriyet запитання ведучого Fox News. І надає турецькій аудиторії відповіді колишнього льотчика спецназу США: "Хоча політична кар'єра Зеленського фінансувалася мільярдером Ігорем Коломойським, зараз його майно конфіскували. Тепер у Зеленського є більший, багатший, важливіший і впливовіший меценат - адміністрація Байдена". Журналісти Hürriyet закінчують свою "статтю" цитуванням російського RT News, про те, що "цьогоріч Вашингтон надав Україні військову та економічну допомогу майже на 70 мільярдів доларів", і посиланням на Wall Street Journal, який пише про побоювання представників Конгресу й уряду США щодо обсягу допомоги Україні, які можуть призвести до "затримок із постачанням зброї на Тайвань". Це лише один, але показовий приклад того, як російські інформаційні операції формують громадську думку Туреччини.

З наближенням президентських та парламентськими виборів, що мають відбутися наступного року, турецький інформаційний простір, вочевидь, стане ще більш чутливим до російських інформаційних операцій, оскільки суспільство стає дедалі більш поляризованим і, отже, більш вразливим до зовнішнього впливу. Прикладом спроб втягнути Україну у внутрішню політику Туреччини стало недавнє порівняння турецького письменника Мустафи Ґюльдага (129 тисяч підписників на Твіттері) турецького опозиціонера, мера Стамбулу Екрема Імамоглу та президента України Володимира Зеленського. 15 грудня, після винесення судового рішення у справі Імамоглу, Гюльдаг написав у твіттері довгий тред, в якому пояснював, як Захід «клонує» «новий тип державних лідерів»: «Користуючись потрясіннями в Україні, глобальні сили використали Зеленського, аби просувати новий тип лідера – шоумена та актора. Це тип лідера, якого глобалісти хочуть бачити в інших країнах. Цей типаж був ретельно створений як кінопостановка, в агентстві. Добре спланований проект від самого початку до кінця. Цей тип лідера є найбільш зручним типом лідера для великого обнулення. Запам'ятайте. Ці типажі створюють і рекламують агентства та кінокомпанії. Розважальна компанія «Студія Квартал 95» прославила Зеленського. Зеленський прославився завдяки серіалу. У Туреччині такий типаж шоумена вже створено. Макрон був першим прикладом цього типажу. Потім його клонували і в інших країнах. Слід добре дослідити зв’язки агентств і компаній, які запалюють зірки таких типажів». У своєму твіттер-акаунті Мустафа Ґюлдаґ рекламує десятки книг, які «проливають світло» на західні теорії змов та тіньових «глибинних держав».

Турецькі експерти також попереджають про високу ймовірність втручання Росії у майбутні вибори в Туреччині, використовуючи армії ботів і тролів. Наприклад, нещодавно мільйони користувачів соціальних мереж поширили відео, на якому президент Росії Путін розповідає на Russian Energy Week 2022 про свою ідею «газового хабу» та роль Туреччини в ній. На відео було накладено турецькі субтитри, які нібито слугували перекладом слів Путіна про те, що «Росія буде постачати природний газ тільки до Туреччини, і що Туреччина буде єдиним адресатом в цьому питанні для всіх західних країн» (що не відповідає дійсності). Цим дописом спочатку поділився користувач TikTok на ім’я «kisasakisastr», пізніше відео отримало 466 тисяч лайків і швидко стало вірусним у TikTok, Твіттері та інших соціальних мережах.

Цим відео також поділився колишній мер Анкари Меліх Гьокчек (4 мільйони 300 тисяч підписників у Twitter). Свого часу він відіграв свою роль у турецько-російському зближенні після того, як провів день напередодні невдалої спроби державного перевороту у липні 2016 року у компанії російського євразійця Олександра Дугіна в муніципалітеті Анкари. В ході цього «історичного» візиту, Дугіна супроводжував Хасан Дженгіз, президент «Євразійського союзу місцевих органів влади» (Avrasya Yerel Yönetimler Birliği), відомий просуванням у Туреччині ідей «Русского міра» та «Євразійського світу». За його власними словами, Дженгіз має тісні зв’язки з родиною Дугіних і використовує канали громадянської дипломатії для просування євразійського порядку денного, заперечення незалежності України та дискредитації Заходу.

Цей перелік прихильників євразійства та російських агентів впливу не є вичерпним.

Звичайно, ці приклади не означають, що в Туреччині немає ЗМІ, які заслуговують на довіру, ретельно перевіряють інформацію та дотримуються професійних стандартів. Однак після років російської гібридної війни все ще є й ті, які загрожують національній безпеці Туреччини, сприяючи поширенню російських інформаційних операцій і фейків.

Не нам судити турецьку внутрішню політику та турецькі ЗМІ, навіть якщо вони поширюють російську чи будь-яку іншу пропаганду. Але нам, як українським експертам, журналістам та блогерам – працювати над тим, аби українські голоси були не менш чутними в турецькому інформаційному просторі.