Російські інформаційні операції у Туреччині: недовіра, дезінформація та дезорієнтація (Частина I. Російські наративи у турецькому контексті)

За 10 місяців після початку війни, у турецькому медіа просторі все ще поширені (про)російські наративи, а турецькі ЗМІ, як і раніше, залишаються вразливими до інформаційних операцій Кремля

Фото: ORF.AT

Якщо досить довго слухати турецькі ЗМІ, легко повірити, що нападають на Росію, Україна ніколи не існувала як суверенна держава з незалежною внутрішньою і зовнішньою політикою, а Захід підступно використовував "маріонетковий уряд" у Києві, аби послабити режим Путіна. За цією логікою, Росія не вторглася в Україну, а була втягнута в конфлікт провокаційними кроками НАТО (членом якого сама Туреччина є з 1952 р.) і прагненням Альянсу створити військові бази в Чорноморському регіоні (на відміну від самої Туреччини, на території України немає жодної бази, яка використовувалась би НАТО, і така можливість навіть не обговорювалась). Відтак, багато хто стверджує, що для примирення "двох сусідів, які воюють", потрібен розумний компроміс з обох сторін. Коментарі на кшталт "не можна очікувати від Росії капітуляції", "ядерні держави ніколи не здаються", "це Захід наживається на тривалому конфлікті з Москвою" однаковою мірою можна почути і від таксистів, і від шанованих експертів.

Незважаючи на безперервну політичну, дипломатичну і практичну підтримку з боку турецького уряду у відновленні територіальної цілісності України, за 10 місяців після початку війни в турецькому медіа просторі все ще поширені (про)російські наративи, а турецькі ЗМІ, як і раніше, залишаються вразливими до інформаційних операцій Кремля.

Причини цього складні й часто виходять далеко за межі України.

Одна частина проблеми - глибоко вкорінена недовіра до Заходу, що створює благодатний ґрунт для будь-яких теорій змови, фейкових новин і дезінформаційних кампаній, які покладають провину за дестабілізацію і мілітаризацію регіону на США та інші "зовнішні сили". Туреччина може бути поляризованою країною, але одна річ, здається, об'єднує людей усього політичного спектру і всіх верств суспільства: ісламісти і секуляристи, ліберали і консерватори, націоналісти і євразійці однаково поділяють сильні антизахідні настрої, що робить їх легкою мішенню для російського впливу.

Частково антизахідний дискурс у турецьких ЗМІ (частиною якого тепер стала й Україна) підживлюється націоналістичною риторикою влади, яка, ймовірно, ще більше посилюватиметься напередодні президентських і парламентських виборів, запланованих на наступний рік. Речник і головний радник президента із зовнішньої політики любить цитувати слова Вольтера про Священну Римську імперію, яка, за його словами, "не була ані священною, ані римською, ані імперією”. Проводячи паралелі із сучасною ситуацією, він часто зазначає, що “новий світовий порядок”, сформований після Другої світової війни, ніколи не був "ані новим, ані "світовим" (всесвітнім), “ані порядком", а просто переходом від біполярної до однополярної системи на чолі зі США. Так, коментуючи російську війну в Україні, після засудження окупації українських територій, він зазвичай роз'яснює ширший вимір конфлікту: донедавна "існував світовий порядок під гегемонією США; тепер Росія закликає будувати новий порядок, заснований на егалітарній справедливості".

Сам президент Туреччини Ердоган вбачає в російському вторгненні в Україну спроби Володимира Путіна поставити під сумнів "несправедливу" світову систему і докорінно перебудувати світовий порядок, із залученням інших незахідних держав, таких як Туреччина. "Росія - не звичайна держава; це сильна держава. Захід, особливо США, нападає на Росію майже без обмежень. Звичайно, Росія чинить опір, коли стикається з цим", - цитує Ердогана національна телекомпанія TRT перед самітом G-20 у листопаді.

Така націоналістична та антиамериканська риторика не обов'язково є проросійською чи антиукраїнською. Вона також не означає, що офіційна Анкара змінила свою позицію щодо поставок військової техніки в Україну, закриття проток для російських військових кораблів або зусиль щодо продовження зернової угоди. Однак, говорячи про дипломатичні успіхи Туреччини як миротворця в регіоні і підкреслюючи привілеї міцного співробітництва з Росією в галузі енергетики і торгівлі у внутрішньополітичному контексті, турецькі ЗМІ тим самим одночасно посилюють наративи Москви.

Експерти підкреслюють, що завдяки сильним антизахідним настроям всередині країни та постійній підтримці Кремля іззовні, наративи про Росію мають широке коло прихильників серед політиків та військових, експертних і наукових кіл, у проурядових та опозиційних ЗМІ, як правих, так і лівих. Це допомагає формувати внутрішню суспільну дискусію у парадигмі, що відповідає російським інтересам.

Один із провідних турецьких аналітиків, який вивчав проблему дезінформації в турецьких ЗМІ, ще у 2019 році стверджував, що Росії навіть не потрібно вкидати фейкові новини в турецькі соціальні мережі, “оскільки всередині країни дезінформація є настільки поширеною, що Москві вже вдалося заразити нею обидві сторони дискусій". Проаналізувавши понад 173 мільйони цифрового контенту, він дійшов висновку, що "Росія виграла інформаційну війну в Туреччині", фактично навіть не починаючи її. Проросійські ідеї та настрої настільки представлені в ключових ЗМІ, що немає потреби в додаткових російських або проросійських операціях впливу, вважає він. "Це не означає, що в Туреччині не існує російської дезінформації або інформаційних операцій. Скоріше, [це означає], що виразно проросійські погляди і без них поширюються основними проурядовими та опозиційними ЗМІ", - йдеться в дослідженні.

Схожого висновку дійшли й експерти RAND corporation, аналізуючи  "Використання Росією засобів масової інформації та інформаційних операцій у Туреччині". Зокрема, вони продемонстрували, як (про-)російські ЗМІ прагнули підірвати політичне та безпекове співробітництво Туреччини зі США та Європою, посилюючи взаємний скептицизм і підкреслюючи політичні розбіжності між партнерами після трьох послідовних криз: збиття російського літака 2015 року, спробу державного перевороту 2016 року та вбивство посла Росії в Анкарі того ж року.

Серед іншого, вони відзначають, що (про)російські коментатори та експерти зробили значний внесок в посилення антиамериканського дискурсу у турецькому суспільстві у 2015-2018 роках. Зокрема, російська медійна стратегія була спрямована на підрив єдності НАТО та розпалювання взаємної недовіри між Туреччиною та її західними союзниками; перешкоджання протидії Анкари діям Росії в Євразії і на Близькому Сході та посилення впливу Кремля на внутрішньополітичні події в Туреччині, аби зробити країну більш вразливою до російського впливу. Враховуючи помітну активізацію турецько-російських контактів і різке погіршення турецько-американських відносин за останні роки, можна сказати, що значною мірою ці цілі були досягнуті.

Принаймні, до того, як міф про велику Росію почав руйнуватись з її нищівними поразками в Україні - як на полі бою, так і в інформаційному просторі.

 

 




Prev

Рекорд української ППО...

Next

Навіщо росіяни хочуть скидати на українс...


Додати коментар