Перший з початку Великої війни: про що домовлявся глава турецької дипломатії у Києві?

Візит Хакана Фідана став не лише його першим візитом до України на посаді міністра закордонних справ, але і першим візитом до Києва турецького високопосадовця за часів повномасштабного вторгнення. І на це є свої причини.

Фігура нового міністра закордонних справ Туреччини, а донедавна очільника турецької розвідки, Хакана Фідана завжди залишалась в тіні міжнародної політики, хоч сам він неодноразово відігравав ключову роль у досягненні непростих (і непублічних) домовленостей.

Турецькі експерти відзначають, що навіть після призначення на керівну посаду в МЗС він часто воліє залишатися «за кадром». На відміну від свого попередника Мевлюта Чавушоглу, Фідан дає менше інтерв’ю, нечасто з’являється перед камерами, а у коментарях для ЗМІ залишається небагатослівним. 

Замість активного спілкування з пресою новий міністр взявся за вирішення найбільш нагальних і складних питань турецької зовнішньої і безпекової політики. Менш ніж за три місяці на посаді йому довелося розбиратися з непростим спадком у відносинах Туреччини із Заходом, черговою кризою у взаєминах із Грецією, загостренням на Кіпрі, проблемою сирійських біженців (яка сягнула вже берегів Британії), необхідністю посилення боротьби з тероризмом і продовження зусиль для забезпечення Глобального Півдня українським та російським збіжжям. 

Як кажуть англійці, забагато всього на одній тарілці. Тому - важливі пріоритети. 

Свій перший офіційний візит після призначення на посаду Хакан Фідан здійснив до Іраку, де намагався переконати іракський уряд визнати Робітничу партію Курдистану (ПKK) терористичною організацією. Зокрема це мало би зняти питання транскордонних (насамперед повітряних) операцій турецьких ЗС на території країни, які в Багдаді розцінюють як незаконне порушення кордонів, а в Анкарі пояснюють необхідністю нейтралізувати джерела терористичної загрози для власної безпеки.

З Багдаду Хакан Фідан прибув до Києва, де був прийнятий президентом і прем’єр-міністром України, а також мав зустрічі з міністром закордонних справ, лідерами кримськотатарського народу і керівництвом НАБУ. 

Цей візит став першим приїздом до Києва турецького високопосадовця з початку повномасштабного вторгнення.

У серпні минулого року Реджеп Таїп Ердоган відвідував Львів для участі у тристоронніх «зернових» переговорах з Володимиром Зеленським та Генсеком ООН Антоніу  Гутеррешем. Вже цього року лідери України і Туреччини зустрічалися у Стамбулі, звідки український президент повернувся разом із захисниками Азовсталі, а також привіз запевнення Анкари у непохитній підтримці територіальної цілісності України, включно з Кримом та нашого майбутнього членства в НАТО. До Києва торік приїздив радник президента Туреччини (а нині голова турецької розвідки) Ібрагім Калин. Але візит носив скоріше неофіційний характер і мав на меті робочі консультації в Офісі президента України. 

Нинішній візит міністерського рівня має важливе символічне значення, адже нарешті знімає «табу» на відвідання турецькими можновладцями української столиці.   

На спільній прес-конференції пролунало багато слів про всеохоплюючий та багатовимірний характер стратегічного партнерства, але пріоритети візиту турецького міністра очевидні – реінкарнація зернової ініціативи та участь турецького бізнесу у післявоєнній відбудові України.

Для Анкари критично важливо зберегти свій статус дипломатичного та торгового посередника у торгівлі українським і російським збіжжям з рештою світу. 

Формат, запропонований Туреччиною рік тому і великою мірою утримуваний політичною волею та дипломатичним хистом турецького президента, дав тріщину. І цього разу не схоже, що Росія збирається повертатись за стіл переговорів, не зважаючи на численні публічні заклики Ердогана особисто до Путіна. 

Турецька дипломатія полюбляє тишу і рідко робить гучні заяви без попереднього узгодження з іншою стороною. Той факт, що офіційна Анкара неодноразово анонсувала зустрічі двох президентів  - спочатку в Туреччині, а потім на полях саміту G20 та Генасамблеї ООН у Нью-Йорку - без підтвердження з боку Кремля слід розцінювати скоріше як елемент публічного тиску на Путіна, аніж реальні домовленості.  

Власне про це ж свідчить і нещодавня зміна попередніх планів: тепер вже турецький президент готується подорожувати до Росії. Якщо ця зустріч врешті-решт відбудеться, вона стане п’ятою з початку масштабного російського вторгнення в Україну. Протягом липня-вересня 2022 року Ердоган  і Путін вже мали переговори у Тегерані, Сочі, Самарканді та Астані.

Нині у господаря бункеру бажання зустрічатися з турецьким лідером явно поменшало. 

Водночас у нинішній ситуації і Анкара не має ані бажання, ані фінансових та військових можливостей розмовляти з Кремлем мовою ультиматумів. Відтак, «останнього турецького попередження» Путіну, на яке багато хто сподівається в Україні, не буде.  

Туреччина не готова включатись у забезпечення свободи мореплавства у Чорному морі військовими засобами і так само не готова втрачати статус країни-посередника, якого її можуть позбавити запропоновані Україною формати зернової ініціативи без участі Росії. 

В Анкарі без особливого ентузіазму дивляться на альтернативні шляхи постачання українського збіжжя на світові ринки, над якими зараз активно працює Київ. Водночас, і паралельні перемовини, які Росія розпочала з Катаром і Туреччиною, аби виключити з логістичних ланцюгів Україну, теж не викликають в неї ані довіри, ані підтримки. Окрім удару по партнерству власне з Україною, такий крок значно зашкодив би відносинам Туреччини зі США та ЄС. А це зараз найменше потрібно Ердогану, який намагається економічно розвернути країну на Захід, залишаючись при цьому геополітично на Сході.

Тож, місія у Хакана Фідана дійсно непроста. Завдання максимум - відновити «зернову угоду», домовившись про незначні поступки з усіх сторін. Завдання мінімум - запропонувати новий формат за посередництва Туреччини, який би включав і Україну, і Росію – можливо, як частину ширших «пакетних» домовленостей на інших напрямках. 

Нещодавно турецький міністр вже зустрічався з російським послом в Анкарі Олексієм Єрховим; на наступні дні планується візит Фідана до Москви і переговори з Лавровим. Його нинішній візит до Києва – гарна можливість для українських топ-чиновників «пробрифувати» турецьких партнерів і викласти своє бачення російської агресії – не тільки на українській суші, але і на спільному, Чорному морі.

Хоч президент Ердоган взяв участь у «Кримській платформі» лише у форматі відео-повідомлення, на саміті був присутній його головний зовнішньополітичний радник Чагатай Килич, який також мав шанс особисто послухати українських спікерів і переконатися у відсутності «втоми від України» серед західних партнерів. Саме цю тезу – неготовності Заходу і надалі допомагати Україні – активно розкручують російські боти та проросійські тролі у Туреччині.

Важливі також і чіткі меседжі турецьких представників про те, що «Крим – це Україна», а захист прав кримських татар залишається у фокусі уваги Туреччини. Анонсована участь спікера турецького меджлісу Нумана Куртулмуша у парламентському саміті Кримської платформи, запланованому на жовтень, має «закріпити» цей ефект.

Нарешті, не в останню чергу візит Фідана продиктований і пошуками нових економічних можливостей для турецького бізнесу – ще одного пріоритету нового кабінету Ердогана. Участь турецьких підрядників у післявоєнній відбудові України вже давно стоїть на порядку денному двосторонніх відносин.

Від Києва Анкара чекає оголошення тендерів і посилення боротьби з корупцією; від Заходу – фінансування відповідних проектів. Очевидно, що і в Україні, і в ЄС від турецьких компаній очікують поваги до міжнародного права і санкційного режиму проти Росії.  

Подякувавши колезі за важливий візит і готовність долучитися до відбудови України, Дмитро Кулеба водночас озвучив і очікування України від турецьких партнерів: участь Туреччини у Формулі миру Зеленського, підтримка членства України в НАТО, посилення боротьби з порушниками санкційного режиму і торгівлею краденим Росією українським зерном через турецькі порти.

Чи почули сторони аргументи один одного можна буде говорити лише згодом.

А надто, що наступна після Багдаду і Києва зупинка Хакана Фідана – Москва.