Об'єднані Ердоганом

Шість турецьких соціологічних компаній оприлюднили рейтинги партій і кандидатів в президенти Республіки.

В усіх шістьох опитуваннях чинний президент Реджеп Таїп Ердоган програє висуванцю опозиційної коаліції "Нація" Кемалю Киличдароглу. Різниця між підтримкою кандидатів приблизно 10%, що дає опозиції шанс виграти в першому турі.

Лише в одному з опитувань розрив між основними кандидатами складає 3% і вказує на ймовірність другого туру. Компанія Ar-GE включила в опитування двох кандидатів, що порвали зі своїми великими партіями, утворили власні і відбирають голоси саме в опозиції. Мова про Муаррема Індже, який на минулих виборах був кандидатом від Республіканської Народної партії і програв з результатом 31%. Зараз соціологи дають йому 7%. Другий - Сінан Оган, якого виключили з Хорошої партії і він нібито має 5%. Решта соціологічних служб не вбачають серйозного впливу цих кандидатів.

Щодо рейтингів партій, то чинна партія Справедливості і Розвитку досі перша, але її наздоганяє РНП. Парламентські розклади залежатимуть від результатів двох великих коаліцій Cumhur ittifak (Коаліція Народ нинішньої влади) і Millet ittifak (Опозиційна коаліція Нація).

Чим же особлива ця опозиційна коаліція, учасники якої мають великі ідеологічні розбіжності і об'єднані, власне, лише одним - бажанням повалити режим Ердогана.

Турецька політична традиція є дуже консервативною. Родини поколіннями голосують за свої партії. Помилками минулого дорікають одне одному десятиліттями. 

Саме тому ці вибори в Туреччині є особливими, бо за 21 рік безперервної влади Ердогана утворилися дивні комбінації і альянси, які важко було уявити.

Насамперед це проглядається в коаліції опозиціонерів - Блок "Нація". 

Її кандидат на посаду президента Кемаль Киличдароглу очолює Республіканську Народну партію засновану Ататюрком.

Щонайменше 4 партії блоку ще 10 років тому не можна було уявити в альянсі з РНП. 

Насамперед, Демократичну партію. 1950-го року Демпартія поклала край 30-річному правлінню РНП, розгромивши її на виборах. 10 років потому армія вперше повалила законний уряд Республіки і стратила трьох міністрів на чолі з прем'єром Аднаном Мендересом. Відтоді всі нащадки Демпартії висловлювали ненависть до РНП, яку ототожнювали з армією і однопартійним ладом. 

Часи змінилися. Демпартія після заколоту-1960 жодного разу не вигравала вибори. Наразі її можна називати партією-вивіскою. Правий спектр турецького політикуму давно захопили інші сили, а Демпартія тепер є статистом у ататюркистів.

Партія Щастя. Теж з правого сектору, але якщо Демпартія - ліберали, то партія Щастя є спадкоємицею релігійного руху "міллі гьорюш" (національний погляд) в Туреччині, що виник наприкінці 1960-х. 

Засновником ідеології  "міллі гьорюш" був покійний прем'єр-міністр Неджметтін Ербакан, якого військові усунули під час безкровного заколоту 1997 року поставивши уряду ультиматум про негайну відставку. 

А почалося все в далекому 1969 році, коли Неджметтін Ербакан обрався до парламенту як самовисуванець і за рік перетягнув десяток депутатів на свій бік, утворивши партію Національного порядку. Нова політсила виступала за вихід з НАТО, зближення з ісламським світом і перехід від капіталістичної моделі до ісламської. 

За рік влада заборонила партію, втім ідеологія набула популярності і наступна партія Ербакана - Національного спасіння - кілька разів долала прохідний бар'єр і брала участь в коаліційних урядах аж до путчу 1980 року. 

1996 року Ербакан виграв вибори під брендом партії Добробуту. В ці ж роки запалала зірка Ердогана, що виграв від партії Добробуту мерські вибори в Стамбулі 1994-го року. Тодішню перемогу можна вважати щасливим випадком, бо виграв Реджеп Ердоган з результатом 25%, а його супротивники розтрощили демократичний табір: кандидат від правоцентристської Батьківщини отримав 22%, а відомий композитор Зюльфю Ліванелі від соціал-демократів - 20%. Ба більше, лівоцентристи могли б одноосібно перемогти в Стамбулі. Втім ще дві партії з табору есдеків  отримали по 3% і розмили власний електорат.

Ердогана називали політичним сином Ербакана. Вони обидва потрапляли під репресії 1997 року. І якщо професор і екс-прем'єр Ербакан отримав лише 5 річну заборону на політдіяльність, то мера Стамбула Ердогана ув'язнили майже на рік. 

Після закриття партії Добробуту їхні прибічники утворили партію Чеснот. 

Проте зірка Ердогана ставала яскравішою, а всередині руху "міллі гьорюш"  утворилася група молодих поміркованих ісламістів, що готові були поєднати Іслам з Європою, демократією і НАТО. Лідером групи став Ердоган, що разом з іншими "обновлєнцами" створив 2001-го року Партію Справедливості і Розвитку, яка без перерв керує країною до сьогодні. Патріарх Ербакан зібрав рештки від забороненої партії Чеснот і утворив п'яту і останню в своєму політичному житті партію Щастя. Ця партія жодного разу не потрапила до парламенту. Її найкращий результат був 5%. 2011-го Ербакан помер, а партія Щастя назавжди отримала у спадок їм'я свого лідера як канонічна партія ідеології політичного Ісламу, що їй "зрадив" Ердоган. 

І тепер це ультрарелігійне утворення перебуває в коаліції зі світською Республіканською Народною партією - політсилою Ататюрка, проти ідеології якого все життя боровся покійний Неджметтін Ербакан.

Партія Майбутнього екс-прем'єра Ахмета Давутоглу належить до кишенькових партій під лідера. Давутоглу створив її 2019-го після розриву з Ердоганом. Тепер він у блоці з РНП, хоча є автором неоосманізму - політичної доктрини, якою Ердоган лякає сусідів.

Партія Демократії і Прогресу Алі Бабаджана - майже генетична копія партії Майбутнього. Теж мікропартія під лідера і утворена 2020 після розрива Бабаджана з Ердоганом. Якщо Давутоглу був автором політичної концепції для Ердогана, то Бабаджан з дня утворення 2001-го і до 2015 був головним економістом, що лібералізував турецький ринок і відповідав за наближення країни до Євросоюзу.

Єдина серйозна партія в блоці з РНП - Хороша партія. Вона утворилася 2017-го, відколовшись від Партії Націоналістичного руху. Їх називають поміркованими націоналістами великих міст. Рейтинги коливаються між 8 і 15 відсотками, а очолює партію жінка - Мераль Акшенер, що була в поваленому військовими уряді ісламіста Ербакана міністеркою внутрішніх справ.

Окрім того лідери всіх 5 партій є мусульмани-суніти, а в президенти вони висунули алевіта Киличдароглу. Якщо ставка зіграє, Киличдароглу стане першим алевітом на посаді керівника країни. 

До сьогодні було легше уявити на чолі держави курда (і це було щонайменше двічі) ніж алевіта, навіть якщо той є турком.