НЕ ДОЧЕКАЮТЬСЯ! (с)

Миколаїв зазнав ракетних обстрілів, типу С-300. Пошкоджено навчальний заклад, об’єкти інфраструктури та житлові будинки. За попередніми даними, двоє людей загинули, троє отримали поранення

Ракети прилітають вночі о 1:10. Я лежу в ліжку і рахую вибухи. Крізь сон навіть не до кінця зрозуміло, що і куди прилітає. Завжди є сподівання: а раптом це все-таки працює протиповітряна оборона? Сподівання не справджуються. По Миколаєву прилетіло щонайменше 7 ракет. Вони зруйнували школу, житлові будинки і колишній завод.

ЛЮДИ З РОЗБИТОЇ 9-ПОВЕРХІВКИ

Кількаметровий шмат стіни відділяється від  будинку і падає додолу. Ще кілька секунд тому він звисав з будинку, наче велика кам’яна ганчірка. З цього будинку весь час щось летить на землю. Найбільше мотлоху у величезній ямі під балконом першого поверху – це вирва і ракета впала саме тут.

Іноді у вікно без рам виглядає Тетяна. Вона розповідає, ракета впала біля їхнього житла і лише дивом не вбила її чоловіка. Шматка квартири тепер немає. И розуміння, що роблять в таких ситуаціях, у жінки теж немає.

- Куди нам звертатися, ви не підкажете? – питає вона через дірку в стіні, яка раніше була вікном.

- Мабуть, в мерію треба, – підказують їй люди, котрі стоять за загороджувальною стрічкою і дивляться, як на землю випадають предмети.

Серед розвалля господарьовито ходить чорний кіт. Тварина, як і багато хто тут, вдає, що нічого надзвичайного не сталося.

З балконного вікна другого поверху виглядає жінка. Вона викидає уламки того, що ще вчора було її лоджиєю. Її квартира, звісно, теж постраждала, вікон тепер немає. Але вона махає з балкону рукою:

- Ви, я бачу, не у відчаї? – здивовано питаю її я.

- Не дочекаються, – каже зморена жінка, викидає з балкону шмат скла і посміхається. 

ЗАВОД, ЯКИЙ ПЕРЕТВОРИЛИ НА РУЇНИ

Шматки будівлі викинуло просто на дорогу. Але машини їдуть, бо півтора десятка комунальників метуть, гребуть и розчищають. Вони стараються так, що іноді разом з вітром піднімають куряву, таку високу, що не видно ані дороги, ані машин.

- Скоро буде чисто! Ми все приберемо, – переконує нас прибиральниця Стефанія и не припиняє махати мітлою.

Кожний ракетний обстріл Миколаєва супроводжується «суботником». Все розвалене, але буде чисто. Колись тут був завод. Типова будівля, яку віддали під малий бізнес. Невеличкі офісні приміщення.

Першими на роботу приходять робітниці майстерні з пошиву одягу.

- Ніяк не вгомоняться ці сволочі, плакать хочеться, тільки переїхали, тільки настроїлись, тільки упакувались. Але ми тримаємось, а що робить, – розповідає чоловік у синьо-жовтій курточці з написом «Україна».

Його звати Володимир, і він тут один з керівників. Цех переїхав сюди тиждень тому. Швачки стоять і чекають на початок робочого дня. Ніхто не розходиться, і я здогадуюсь чому. Тут, у прифронтовому місті, не так страшні російські ракети, як перспектива втратити роботу.

Вночі тут працювала жінка-охоронець. Самовидці розповідають, була шокована, похитувалася – вибухова хвиля не могла її не зачепити. ЇЇ напарниця каже, вже пішла додому:

- В неї просто зміна закінчилася. Вона до 8 ранку добула і пішла, – буденно пояснює жінка.

Робочий день в Миколаєві закінчується не коли прилітають ракети, а коли має закінчитися за графіком.

Біля входу плаче дівчина.

- В нас тут була студія…

Тут всюди якісь студії, хаби, танцювальні гуртки, оренда дитячих костюмів. Зруйновано відразу декілька поверхів. Але в будівлі бігають люди. Рятують свої речі. Повалило стіни, але залишилися таблички.

Біля обваленої плити на стіні табличка «заземлено».

Біля погнутих дверей ліфта старе, але тепер ще актуальніше попередження «ліфт не працює за технічними причинами».

Працівник одного з офісів на ім’я Сергій постійно відповідає на телефонні дзвінки і щоразу сміється в трубку «Та живий, живий, зустрінемося і кави поп’ємо».

До нас він говорить довго і дуже емоційно.

- Моя маленька донька говорить, що «Путін – директор війни». Хіба я можу звідси поїхати? Я хочу помститися за кожен обстріл. Ми не злопам’ятні, але нічого не забуваємо. Ми за все помстимося і нікого не забудемо. Місто-герой не дасть їм пройти. Вони ж бачать, що ми перемагаємо, а вони від злості бомблять цивільні об’єкти. Все буде Україна. І слава Україні.

Він закінчує говорити, а я кидаюсь йому на шию і обіймаю. Важко пояснити, чому незнайомий чоловік в розбитій будівлі викликає таке бажання його обійняти. Але він теж сміється. 

Сміється російським ракетам «в обличчя», якщо ви розумієте про що я.

ОФІЦІЙНА ІНФОРМАЦІЯ

Віталій Кім, ГОЛОВА МИКОЛАЇВСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ: «Миколаїв зазнав ракетних обстрілів. За попередніми даними, типу С-300. Пошкоджено навчальний заклад, об’єкти інфраструктури та житлові будинки, зокрема, було влучання біля дев’яти та п’ятиповерхівки. Також внаслідок влучання на територію підприємств виникла пожежа на виробничій будівлі та займання автівки. За попередніми даними, двоє людей загинули, троє отримали поранення та трьом громадянам надана допомога амбулаторно».