Кримськотатарські і українські андеграундні художники намагаються привернути увагу європейської клубної молоді до війни в Україні. В берлінському Монополі, що нагадує київський Клоузер, 9 митців показали світлини російських злочинів і спротив українського народу.
Під сильним дощем у районі Шонхольц на Півночі Берліну група німецьких юнаків шукає місце з назвою САМОПАЛ. Йду з ними.
Підходять до індустріальної будівлі. Чутно гучний сміх та електронну музику.
На вулиці нас зустрічає хлопець в окулярах із самокруткою в зубах. Представляється Віталієм та одразу попереджає:
- Вхід 5 євро. Збираємо на Київський військовий шпиталь для українських захисників.
В очі врізаються спалахи рожевого неону. На його тлі з будівлі вибігає смаглявий хлопець у футболці з написом: F*ck the War. Старий знайомий, Халіл Дервіш, художник з Криму. Після анексії півострова переїхав до Києва. 24 лютого пішов записатися у військо - не взяли. Тож волонтерить для одного зі спецпідрозділів. Заради берлінської виставки відпросився.
Халіл підходить до хлопця баскетбольного зросту, оточеного дівчатами, яким він щось емоційно пояснює. Це Віталій Хоменко, фотохудожник з Києва. Навесні став відомим завдяки своїм фото з найгарячіших точок Київщини.
Приєднуюсь до зібрання.
- Чому Самопал?
- Самопал - це вогнепальна саморобна зброя. Чувак, наша зброя - це мистецтво! - каже Віталій Адлерманн, куратор виставки.
На вулиці запах табаку та літньої зливи. Великий натовп, який щойно голосно розмовляв німецькою, українською, іспанською, французькою, російською та англійською хаотично суне всередину.
Ліворуч бар з тарілками канапок та кавунів, пляшками пива та мате. Праворуч - великий бокс для грошей, який вже встигли закидати 5-євровими купюрами
Стіна завішана роботами Халіла, навпроти - фото українських військових, розбомблених околиць Києва та херсонських кавунів - це працював Хоменко.
В кінці зали діджей - Богдан Темченко. Він колишня зірка українського телешоу Голос. Колись від його виконання Nirvana шаленіла Наталя Могилевська. Тепер пробує техно-сетами захопити увагу берлінської молоді.
Поруч кружляє хлопець в спортивках та дівчина в сонцезахисних окулярах. Рухаючись, як Майкл Джексон, але з пляшкою пива - вона позує на камеру хлопцю. Він - засновник київської галереї Euthanasia Вʼячеслав Кононов. Вʼячеслав запрошує мене на другий поверх.
- Це фото тату, яке я набивав сам, майже заплющеними очима, гла найдовша що в мене є. Дивись, тут написано “Weltschmerz”, з німецької - світова скорбота. Весь світ скорбить!
До мене звертається Леонардо з Іспанії, показуючи на фото з іншим тату.
- Що тут написано?
- "Нічого втрачати". Як тобі виставка?
- Сильно впливає на мене та занурює. Дуже наближає до того, що у вас там відбувається. Я все розумію.
Позаду хлопець у VR-окулярах переглядає на великому екрані мультфільм з нашого дитинства та абстрактні картини фільму жахів.
Разом зі мною на це все дивиться дівчина у чорному худі із чорним волоссям та чорними очима. Поліна Франк - єдина дівчина, що привезла до Німеччини свої твори в компанії чоловіків. Мала бути ще Віка Любенко, але замість Берліна обрала фронт під Харковом. Поліна ж виїхала з рідного Києва в ціле європейське турне. Після Берліна будуть ще Амстердам та Париж.
- А мої картини насправді горизонтальні, але на сьогоднішній виставці вони вертикальні! Через них можна розказати про лютий тріп навіть без наркотиків.
На першому поверсі відвідувачі розділились на учасників міні-рейву та покупців картин.
Навпроти фото з білявою дівчиною із кавунами стоїть хлопець із пляшкою мате. Щойно хотів його спитати про враження, повз проходить Халіл:
- Досить набридати людям. Це Йонатан. Якби не він, може і виставки не було б. Він “вписав” всіх нас у себе.
Халіл цілує Йонатана у щоку.
Берлінець Йонатан - старий знайомий діджея Богдана. Дізнавшись про виставку, запросив усю компанію пожити у себе вдома замість готелю - вони у Берліні задорогі, а з грошима в українських художників нині не дуже.
На виході проводжає той хто й зустрічав. Але тепер Віталій Адлерманн без цигарки. Поруч із ним дружина із торбою-кенгуру на грудях. Всередині - немовля.
- Це моя мала. А дружина і сама кураторка, навіть краща за мене. Ми в культурі всією сімʼєю.
Виставка в Берліні завершилася. Хлопці повертаються додому. Але збір грошей для Kиївського військового шпиталю триватиме й далі. У найближчих планах художників - влаштувати благодійний аукціон своїх робіт. І надалі доводити: мистецтво це таки зброя.