Кримськотатарська ідентичність і наше спільне майбутнє

Про "кримськотатарськість" від сьогодення до майбутнього

Бачення майбутнього кримськотатарського народу може вироблятись у різний спосіб. Підхід може бути мистецьким – відчуваючи реальність навколо, поточні тренди, кримський татарин може спробувати спрогнозувати картину завтрашнього дня. Багато людей намагаються говорити про майбутнє кримськотатарського народу саме в такому ключі. При цьому підхід «я так бачу» є цілком релевантним, якщо людина, що його пропонує, дійсно глибоко та водночас тонко відчуває свій народ та дух сьогодення. Припускаю, що подібного роду візії пропонуватимуть здебільшого кримські татари, оскільки для зовнішнього спостерігача багато нюансів залишаються за лаштунками. Відповідно, необґрунтовані спекуляції на тему «кримські татари в майбутньому сепаруються/радикалізуються/асимілюються/інкапсулюються в собі (обрати варіант по душі)» від людей, що не мали частого та змістовного занурення в кримськотатарський контекст, є нерелевантними.

Підхід до вироблення бачення майбутнього кримськотатарського народу як цілісної спільноти може також ґрунтуватись у науці та по суті бути технологізованим. У такому разі для конструювання бажаного стану в умовному «завтра» необхідно виконати дві умови:

• зрозуміти те, що собою являє кримськотатарський народ як цілісна спільнота зсередини, 
• розпізнати ключові характеристики України як контексту, в якому цей народ розвивається.

У цій статті поговоримо про внутрішні особливості кримських татар. Іншими словами спробуємо проаналізувати кримськотатарську ідентичність, розкласти на складові поняття «кримськотатарськість». При цьому спробуємо десакралізувати деякі уявлення кримських татар про себе та навпаки – зробити їх корисним інструментом задля консолідації кримських татар та усвідомлену домовленість про спільне майбутнє. 

По-перше, необхідно визначити особливості (об'єктивні та уявлені), які диференціюють кримських татар з-поміж інших. Які маркери допомагають нам розрізнити нам свого від інших? Кого ми приймаємо до своїх лав, а кому відмовляємо в такій «валідації», навіть якщо людина себе визначає кримським татарином? До таких особливостей, з огляду на аналіз історичної літератури, а також нещодавні дослідження, кримські татари відносять зв'язок із рідною землею, віросповідання, мову, уявлення про спільне походження, спільне минуле, культурні практики та дотримання традицій і звичаїв. 

З вищезазначеного є два фактори, роль яких не є однозначною. Мова та релігія. 

Мова. 

Останнім часом чутно голоси серед кримських татар, які припускають, що мова не є необхідною складовою кримськотатарської ідентичності, що вона не виконує ані функції диференціації від інших, ані консолідації всередині. Дійсно варто визнати, що кримськотатарська мова історично та сьогодні не відіграє ролі наріжного каменю націотворення кримських татар. На відміну від інших народів, які стандартизували розмовні говірки у літературні мови в 19-му та на початку 20-го сторіччя, кримські татари досі використовують свою мову передусім як розмовну на діалектах походження своїх батьків. Стандартна писемна кримськотатарська мова не поширилась у достатній мірі, щоб стати чимось загальновживаним, нормальним, непроблемним. Зрештою, це стало зрозуміло і в уряді, який заходився реалізувати Стратегію розвитку кримськотатарської мови та почав власне зі стандартизації. 

Кримськотатарська мова рідко стає фактором розпізнавання в іншій людині свого земляка. На цьому тлі контрастно виглядає вагомість мови для українців. Поширеність та вживаність української мови є запобіжником від експансії «русского мира» на теренах України. Так само російська мова відіграє ключову роль для націотворення росіян – розширення сфери вжитку російської мови всередині рф розглядається як умова для національної злагоди, при цьому використання російської мови в сусідніх країнах є підставою для територіальних та геополітичних амбіцій російської держави. 

Попри певну дисфункціональність кримськотатарської мови в поточному моменті, є висока ймовірність, що ця ситуація може суттєво змінитись на користь qirimtatar tili. Коли кримські татари в Криму зможуть реалізувати право на самовизначення в формі автономії, представлення інтересів народу, а також доступ до користування певними індивідуальними благами, залежатимуть від доведення громадянином своєї причетності до кримських татар. Історія про походження не завжди доступна в документах, що його б підтвердили, віросповідання є справою приватною, зв'язок із культурою складно встановити. Тож мова може стати ключовим об’єктивним фактором, що на додачу до інших підтверджуватиме право людини називатись та записуватись кримським татарином / кримською татаркою. 

Релігія. 

В історії кримських татар, як і у більшості народів Європи, релігія відіграла ключову роль у виокремленні з-поміж інших. Урумів, християн за віросповіданням, які говорили ідентичною з кримськими татарами мовою, мали спільну з кримцями культуру в побуті і зовні виглядали як типові місцеві мешканці, наприкінці 18-го сторіччя депортували з Криму. Для уникнення депортації християни Криму тоді навертались у іслам, вливаючись у лави місцевих мусульман, стаючи по суті кримськими татарами. Іудеї-кримчаки та іудеї-караїми так само мали спільні із кримцями культурні та антропологічні характеристики, але через віросповідання ніколи не амальгамувались у середовищі кримських татар, проносячи окрему ідентичність крізь століття. Іслам так само легко дозволяв і досі дозволяє виокремитись кримським татарам з-поміж українців та росіян, з якими кримські татари сусідують у регіоні проживання. 

Неоднозначність ролі ісламу для кримських татар полягає в очевидному розколі вірян у Криму в 90-ті та особливо в «нульові», коли різні тлумачення основ віри та шаріату оформилась у течії, які мали низьку толерантність один до одного. Дискусії в мечетях, непоодинокі сутички між мусульманами, масові акції представників окремих течій, що засуджувались іншими, – ці явища були симптоматичними для Криму до 2014-го року. Численні спроби порозумітись між представниками глобальних течій в окремо взятому Криму не мали успіху. «Стандартизація» релігії не відбулась. Після окупації півострова росією публічні прояви незгоди всередині кримських мусульман були подавлені, але основа для «фітни» (розбрату) залишається. 

Таким чином, релігія не стала фактором консолідації кримських татар. Диференціації від інших – так, об’єднання всередині між собою – ні. У такому випадку як «інструменталізувати» релігію для майбутнього кримських татар? Як зробити віросповідання фактором, що і надалі буде слугувати потужною основою для етнічної самоідентифікації, водночас не ставатиме причиною для розколу та втрати єдності? 

Як і з мовою, у випадку з релігією є цілком імовірний сценарій, що за умови реалізації сприятиме вищезазначеному. У питанні релігії кримські татари потрохи звикають жити у режимі «домовились не домовлятись». Що цьому сприяло – чи-то дорослішання спільноти, чи-то зовнішні обставини – питання, що потребує окремого дослідження. Водночас можна констатувати, що дедалі частіше питання розбіжностей у тлумаченні ісламу не піднімаються на поверхню у спілкуванні між кримськими татарами. Мусульмани Криму акцепують послідовників інших вчень, якщо такі вчення «не виходять» за релігію. Питання ж виходу з релігії дедалі менше стає предметом словесних спекуляцій у гарячих спорах. Наразі такий тренд не є достатньо потужним, щоб стати незворотнім, водночас його бажаність є очевидною. Для подальшого його розвитку важливим є унеможливлення спроб узурпації публічного простору однією з течій, а також подальший розвиток поваги до приватного простору людини всередині спільноти. 

Мова і релігія з деякими вищезазначеними особливостями, а також «непроблемні» характеристики, як-от зв'язок із землею, спільна історія, спільне походження, адєтлєр – є родючим тлом для подальшої консолідації кримських татар у межах спільноти, що чітко ідентифікує себе серед інших народів світу. Актуалізація таких характеристик, обмін відповідними знанням, поширення всередині спільноти, передача наступним поколіннями – усе це дозволить кримським татарам відчути внутрішню єдність та силу для конструювання спільного майбутнього. Таке конструювання по суті означатиме укладання «суспільного договору» про співіснування, що приносить взаємну користь та задоволення, а також захищає від спільних загроз. Іншими словами, коли кримські татари бачитимуть один у одному «свого», розумітимуть та довірятимуть один одному, вони зможуть домовитись про правила поводження в громаді, про взаємні права та обов'язки кримських татар, яка поведінка заохочуватиметься і навпаки яка засуджуватиметься. 

Порядок встановлення таких норм можуть ґрунтуватись на персональному лідерстві, що має перевагу швидкості, але ваду нестійкості. Порядок нормотворення також може бути інституціолізованим. Деякі спроби щодо такої інституціолізації в особі Курултаю/Меджлісу та Всесвітнього конгресу кримських татар мали обмежений успіх та потребують переосмислення.

У будь-якому разі домовляння про майбутнє має шанс на успіх лише за умови відповідності, релевантності контексту. У випадку із кримськотатарським народом ключовим контекстом, тобто середовищем у якому він розвивається, є Україна як держава та суспільство, як фізичний та ідейний простір. Як саме кримським татарам його розпізнати, яким чином прочитати – предмет окремої уваги.