Образа.

Не слабкіше за біль та ненависть. І майже таке саме масове.

Одним з головних почуттів у кримськотатарському середовищі нині стала вона - образа. І це сталося не вчора, і навіть не на початку Великої війни.

Ще 2014-го кримські татари опинилися в становищі розділеного народу. Тепер ця розпорошеність помножується на кількість ліній зіткнення і фактичних кордонів.

Ще на початку окупації півострова росіяни роздмухували наратив "лідери кримських татар втекли на материк і зрадили народові, який вирішив залишитися під російською юрисдикцією". 

Ця маніпуляція справила враження на частину тих, хто залишився. Адже окупаційна пропаганда не уточнила, що представницький орган народу, Меджліс, російська влада записала в екстремісти, і кожному з понад 2-х тисяч кримських татар, обраних в меджліси різних рівнів, загрожує в’язниця. 

Гасло «Киримда яша» (живи в Криму) було офіційно ухвалено на Всесвітньому конгресі кримських татар в Анкарі 2015-го, за рік після окупації. Яка б репресивна навала не захопила півострів, для кримських татар добровільно покинути Крим це фактично власноруч здійснити плани загарбників - від Катерини Другої до Сталіна - щодо "вирішення кримськотатарського питання".

Росіяни очікували, що корінний народ масово покине Крим. Коли цього не сталося - вдалися до гібридної депортації. Почали зникати молоді кримці, деяких знаходили мертвими, причому ніякої системності в тих викраденнях і вбивствах не було - відтак створювалася атмосфера страху. 

Далі пішли переслідування учасників пікетів, Меджлісу і Хізб-ут Тахріру – горизонтальних структур, які для Москви завжди були загрозою. 

За 8 років між анексією Криму і Великою війною російські окупанти ув’язнили майже дві сотні мешканців півострова з політичних причин. 

Понад 80% в’язнів - кримські татари, які складають лише 15% населення Криму. Москва чітко вказала, хто її головний ворог в Криму. Півострів за вісім років покинуло 20 тисяч кримських татар, тобто кожний десятий.

І абсолютна більшість цих людей облаштувалися або на півдні країни - Генічеську, Мелітополі, в селах Арабатської стрілки, - або на Київщині, головне в Бучі та Ірпені. Коли "русський мір" нарешті показав світові своє звіряче обличчя, почалася нова хвиля втеч.

Тепер вже внутрішні мігранти на материку розділилися на тих, хто залишився в Україні, і тих, хто вирішив поїхати за кордон. 

Осіння мобілізація Путіна призвела й до масової втечі кримців з півострова, якої не було впродовж понад восьми років окупації. Лише за перші три дні мобілізації півострів покинуло від 15 до 20 тисяч кримських татар. Частина з них повернулася, втім механізм "самодепортації" запустився. За чоловіками у вимушене вигнання відправилися дружини, діти і батьки.

І тепер образи стали багатовимірними.  

Цю ситуацію ми можемо спостерігати й у масштабі всієї України. За 11 місяців Великої війни з країни поїхали 8 мільйонів громадян і майже стільки ж стали вимушеними внутрішніми переселенцями.

Люди покидають рідні міста і села не лише тому, що їх окупували, і не тільки через постійний страх загинути від ворожої ракети чи артснаряду, а й через хронічну втому, до якої призводять біганина до укриттів, звуки сирен,  відсутність світла, води й тепла або ходіння на 15-й поверх пішки. Найчастіше Батьківщину залишають, турбуючись за дітей або старих батьків. Проте, виникає нова хвиля образ - між тими, хто вирішив витримати і вижити в рідній місцині, і тими, хто поїхав.

Навіть якщо війна несподівано скінчиться завтра, кримські татари матимуть на півострові мінус 50 тисяч співвітчизників - поїхав кожний п'ятий. За даними опитувань, з 8-ми мільйонів українських біженців повернутися планує половина - тобто за кордоном залишиться щонайменше кожний десятий громадянин.

Розпадуться тисячі родин, розірвуться десятки тисяч дружніх зв'язків, але - виникнуть сотні нових діаспор кримців і українців в Європі і Північній Америці.

Образи не зарадять втратам, що кожен з нас відчуває, проте можуть на роки позбавити реалізації можливостей.

Врешті звільнену від радянської окупації Балтію відроджували саме емігранти. В кожній з трьох країн президентами були вихідці з діаспор – Валдіс Адамкус (Литва), Вайра Віке-Фрейберга (Латвія) Тоомас Ільвес (Естонія). Вони не були обтяжені радянським минулим і швидко рушили свої країни до Європи, чого не сталося в Україні, на яку діаспора не мала такого впливу.

Крим і Україна можуть отримати зиск від нових діаспор, використавши знання і досвід тих співвітчизників, що наразі отримують освіту, досвід роботи і життя на Заході. А врешті, саме за прагнення західних цінностей нас і знищує Росія, воліючи повернути Україну на колоніальний цвинтар - хай навіть без жодного українця і жодного кримського татарина.