Демаркувати не можна ескалувати: жах на вулиці "киргизько-таджицької дружби"

2022 рік став роком експорту нестабільності та воєн не лише на українських землях

2022 рік став роком експорту нестабільності та воєн не лише на українських землях. У міру розвитку повномасштабної війни в Україні почали загорятися й інші, свого часу потьмянілі гарячі точки. Після 2 років перерви на Закавказзі відновилися бої між вірменськими та азербайджанськими військами. Проте практично непомітною для простого українського обивателя стала напруженість, захована вглиб Ферганської долини. Мова йде про 30-річну серію перестрілок на кордоні Республіки Киргизстан (РК) та Республіки Таджикистан (РТ) - колишніх співмешканців СРСР. Будь-яке непорозуміння на кордоні може стати тригером нових кровопролитних зіткнень. А повільність у вирішенні питань, що стосуються проблем делімітації та демаркації проблемних ділянок таджицько-киргизького кордону може лише збільшити кількість жертв та руйнувань. І це не змусило себе довго чекати - впродовж 14-17 вересня відбулися найбільш кровопролитні перестрілки на спірній прикордонній ділянці Баткенської області Киргизстану, територія якої пронизана численними анклавами, що належать Согдійській області Таджикистану. І це не враховуючи додаткового анклаву Сох Ферганської області Узбекистану, на територіях навколо якого теж свого часу відбувалися зіткнення між мешканцями суміжних селищ.

Хронологія конфлікту виглядає наступним чином:

14 вересня - відбулися три випадки стрілянини на трьох різних ділянках – у місцевостях Булак-Баші, Як-Сай та Паски-Арик. Сторони звинуватили одна одну у провокуванні стрілянини - за версією киргизької сторони першими стріляти почали прикордонники Таджикистану, за версією таджицької сторони - першими вогонь відкрили військовослужбовці КР. Вже до вечора того ж дня відбулося відведення військ за домовленістю між прикордонними службами двох країн..

16 вересня - за даними Прикордонної служби КР, таджицькі прикордонники "порушуючи домовленості" почали обстріл застав "Кок-Таш" і "Самаркандек". Деякі місцеві киргизькі Telegram-канали також повідомляли про ескалацію на інших ділянках прикордоння. Пізніше таджицькі військові зайняли будівлю школи у киргизькому селі Достук. Також повідомлялося, що Таджикистан обстріляв безпосередньо киргизький обласний центр Баткен та його аеропорт; зруйновано об'єкти цивільної інфраструктури міста. У свою чергу, таджицькі прикордонники звинуватили киргизьку сторону в обстрілах своїх прикордонних сіл. Місцеві жителі повідомляли, що киргизька сторона продовжує обстрілювати населені пункти прикордонного джамоату Чоркух, де було зруйновано будинки та постраждали мирні жителі. У сусідніх районах повідомлялося про загибель 12 громадян Таджикистану.

17 вересня - “Керівники силових структур та місцевих органів влади ведуть переговори щодо повного відведення важкої техніки та військовослужбовців до місць їхньої постійної дислокації”, - зазначив прес-секретар президента КР Ербол Султанбаєв. Крім того, деякі джерела повідомляли про припинення обстрілів та стабілізацію ситуації, йде вивезення постраждалих у безпечніші регіони.

19 вересня- Управління прикордонних військ ДКНБ РТ у Согдійській області звинуватило Киргизстан у "провокаційних діях, спрямованих на дестабілізацію ситуації на таджицько-киргизькому кордоні". Сторони продовжували звинувачувати одна одну в обстрілах та “стрілкотні” по обидва боки кордону. Проте, того ж дня, головами ДКНБ Таджикистану та Киргизстану було підписано протокол про стабілізацію та врегулювання ситуації у прикордонних районах. За останніми даними КР, загинули 59 киргизстанців, 163 постраждали. Таджицька влада повідомила про 41 загиблого та 30 поранених. Напружена обстановка зберігалася, проте профільні комісії розпочали роботу з оцінки пошкоджень, звільнення осіб, які утримувалися з обох боків. Наступного дня ситуація остаточно стабілізувалася.

Вже наприкінці тижня, у неділю 25 вересня, сторонами підписано мир, а саме протокол №42 зустрічі делегацій КР та РТ щодо стабілізації ситуації на прикордонних територіях, з текстом якого можна ознайомитись тут. Слід зазначити, що цей масштабний конфлікт підозрілим чином протікав під час щорічного Саміту Шанхайської Організації Співробітництва (ШОС), що проходить в Узбекистані 15-16 вересня. Співпраця між спецслужбами стала можливою завдяки домовленостям за результатами зустрічі президента КР Садира Жапарова та його таджицького колеги Емомалі Рахмона про припинення вогню та відведення військ, яка відбулася якраз “на полях” саміту ще 16 вересня, у день найбільшої ескалації.

Чи надовго вистачить чергового світу – питання залишається відкритим. Сторони, в принципі, зберегли поточний статус-кво, а питання демаркації кордонів вкотре відстрочили. На даний момент між сторонами було узгоджено лише 664 км із 987 км або 68,4 % лінії кордону. Лише у 2021 році сторони змогли узгодити близько 80 км кордону та, зрозуміло, для остаточного врегулювання – роботи тут ще непочатий край. Але щоб українському оглядачеві розібратися в протиріччях далеких, але колись сусідів по російському царському та радянському минулому, йому слід спершу розібратися в тому, якою ж є причина таких подій. Відповідь надзвичайно складна та обумовлена ​​глибокими історичними протиріччями, які змусили обидві країни опинитися по різні боки барикад, незважаючи на вітрину зовнішнього благополуччя в рамках СНД та членства в ОДКБ.

Звернемо увагу на мапу та райони, де відбувалися основні події конфлікту. Кордон між країнами порізаний і не усі її ділянки мають природні рубежі - гори, хребти, великі чи дрібні річки, водойми. Історично саме вони окреслювали кордони багатьох держав, але не у цьому випадку. Ферганська долина є низиною, в якій історично стикалися безліч народів, як осілих, так і кочових – предків сучасних таджиків, узбеків і киргизів, які протягом багатьох століть заселяли родючі землі, починаючи з часів міграції тюрків-огузів (X-XI ст.), експансії монголо-татар (XII ст.), походів військ Тамерлана (Тимура) та його нащадка Бабура (XIV – XVI ст.), міграції іранських народів тощо.

Багато сіл та селищ обох сторін примикають одне до одного, а територію обох країн (включаючи також і сусідній Узбекистан) пронизують численні анклави, через які проходять великі транспортні артерії, що впливають на соціально-економічне життя місцевих жителів. Як правило, саме такі порізані ділянки становлять ядро ​​проблем, що випали на складну частку взаємин країн Ферганської долини.

Тому можна стверджувати, що сам географічний чинник і послужив витоком всіх проблем і який вже в пізній час почав відігравати все більш відчутну роль при формуванні точних кордонів між великими регіональними державами, які виборювали встановлення свого впливу. Особливо це стало помітно під час роздробленості дрібних узбецьких та іранських ханств, які стали легкою здобиччю перед посиленою експансією Російської імперії з півночі в середині ХІХ ст. Паралельно з цим збільшувався вплив Британської корони з півдня, яка до того моменту вже остаточно встановила своє панування в Індії і мала намір підкорити важкодоступний Афганістан, використовуючи надійно відпрацьований механізм "розділяй і володарюй".

Так, за часів російського панування, територія Ферганської долини була включена до складу новоутвореної Ферганської області, колишніх земель Кокандського ханства, завойованого Російською імперією у березні 1876 року. 

Однак у господарському плані підлеглі народи особливо не конфліктували, оскільки російська військова адміністрація суто фізично не могла контролювати усі великі території. Завдяки цьому багато народів мали певні вільності у внутрішній політиці. Тому всілякі суперечки мали лише побутовий характер та швидко вирішувалися містечковими елітами, які становили опору губернським адміністраторам, наприклад, у зборі податків та визначення землеустрою. Пізніше, вже за часів розпаду Російської Імперії та початку громадянської війни, міжнаціональні розбіжності також особливо не виявлялися. Існуюча на той момент конфронтація стосувалася виключно політичних аспектів - збереження старого режиму (Закаспійський тимчасовий уряд), підтримки або революційної влади (Бухарська народна радянська республіка (БНРР), Хорезмська Соціалістична Радянська Республіка (ХСРР), Туркестанська АРСР) або національного самовизначення як незалежної держави (Хівінське ханство, Бухарський емірат, Кокандська автономія).

Основною ж причиною нинішніх конфліктів на киргизько-таджицькому кордоні бачать у національно-територіальному розмежуванні Центральної Азії, яка почалася в 1924 році і призвела до неправильного встановлення кордонів між новоявленими союзними республіками в рамках облаштування СРСР після закінчення Громадянської війни і боротьби з басмацтвом. Це було ознаменовано ліквідацією Туркестанської АРСР, БНСР і ХРСР з подальшим утворенням нових національних республік - Туркменської РСР, Узбецької РСР (у складі якої входила Таджицька АРСР, яка з 1929 р. стала окремою союзною республікою), Киргизької АРСР (майбутня Казахська РСР з 1936 р.), Кара-Киргизької АО, яка у 1936 р. перетворилася на Киргизьку РСР. Як очікувалося тоді, створені однорідні «національні республіки» мали знизити градус потенційних міжетнічних конфліктів та сприяти зміцненню радянської влади у регіоні, підтримуючи принципи В.І.Леніна щодо забезпечення прав націй на самовизначення. Процес розмежування, що заклав основи державності республік, проходив складно: вже на етапі підготовки проекту делімітації кордонів розгорілися територіальні суперечки між місцевими національними кланами, які нікуди не зникли при встановленні комуністичного ладу та зникнення руху басмацтва. Найчастіше розмежування розглядалося ними як можливість розширити територію своєї національної республіки за рахунок сусідів.

Тобто, можна сказати, що на базі територій радянського Туркестану, Бухари та Хорезма нашвидкуруч були сформовані кілька автономних утворень, які входили безпосередньо до складу Радянської Росії (РРФСР), то до складу Узбекистану, а потім їх перетворили на повноцінні союзні республіки. Далеко не всі кордони між ними були проведені точно відповідно до етнічного складу відповідних територій, а всупереч цьому на основі консенсусів внутрішньопартійного характеру. З огляду на це стали виникати дрібні побутові конфлікти, які мали можливість перерости у масштабніші зіткнення. Центральному партійному керівництву доводилося виступати майданчиком, в якому кулуарно намагалися вирішити всі суперечки. Від кровопролиття рятувало лише те, що встановлені кордони були лише формальними, і будь-які особи, які не були задіяні в господарській діяльності на місцях, могли безперешкодно переміщатися цими територіями.

Проте спорадичні суперечки між керівниками Киргизької РСР та Таджицької РСР знову спалахували. Причиною цього були питання інфраструктурного характеру, оскільки у обох республіках, починаючи з проведення масової індустріалізації 30-х гг. ХХ ст., поступово зводилися об'єкти енергетики, проводилися нові транспортні артерії, утворювалися водосховища для розширення зрошувальних систем для місцевих потреб. Черговим "арбітром" подібних суперечок знову виступала Москва. З політичної точки зору радянська епоха повністю переорієнтувала всі політичні, економічні та культурні зв'язки національних республік з Росією, але в той же час вони стали ізольованими від міжнародно-політичних процесів, що розвивалися на Близькому та Середньому Сході. Тому вже після розпаду СРСР, незважаючи на прихильність до збереження традиційних зв'язків у рамках СНД, у регіоні деякий час був політичний вакуум. Новостворені держави активно почали шукати своє місце у новому світовому порядку. У регіоні схлюпнулися інтереси РФ, США, Китаю та Туреччини. Окремо на ситуацію в регіоні впливає ісламський фактор, стейкхолдерами яких були і залишаються Саудівська Аравія та Пакистан через Афганістан. Така міжнародна обстановка не може сприяти остаточній демаркації кордонів та встановленню міцного миру між республіками, в які б міжнародні організації та військово-політичні блоки їх не “вдягали”.

Проте на даний момент Москва зберігає лідируючу позицію над контролем ситуації. І мова не йде про економічну залежність чи роль в ОДКБ для реагування на можливі “кризові ситуації”. Йдеться про надання фізичної можливості демаркувати кордон. Хоча робота Міжурядової комісії з делімітації та демаркації державного кордону РК і РТ вже відбувається протягом 20 років, ситуація ускладняється тим, що топографічна робоча група, а також робоча група з правових питань урядових делегацій КР та РТ так і не можуть врегулювати частину кордону, що залишилася, враховуючи ситуацію щодо таджицьких анклавів, оскільки таджицька сторона посилається на радянські карти 20-х та 30-х рр., тоді як киргизька – на карти 50-х рр. Однак ні для кого не секрет, що РФ є правонаступником СРСР та депозитарієм багатьох архівних даних минулих епох. Цей факт, а також намір зберегти свій вплив у Центральній Азії на тлі оперативних провалів у контексті війни в Україні та у взаєминах із західними країнами, дають очевидну перевагу РФ, яка на свій розсуд може диктувати власні інтереси щодо врегулювання ситуації. Про це російський президент Володимир Путін недвозначно давав зрозуміти своєму киргизькому та таджицькому колезі у рамках тристоронньої зустрічі президентів в Астані 13 жовтня. Щоправда, наступного дня у відповідь теж надсилалися недвозначні формулювання, наприклад Президента РТ Емомалі Рахмона: «Ми хочемо, щоб нас поважали. Ми що, якісь чужинці? Не треба багато грошей вкладати. Володимире Володимировичу, прохання до вас, щоб не було політики до країн Центральної Азії, як до колишнього Радянського Союзу». Інтрига зберігається.

Беручи до уваги поведінку "яструбів" у керівництві РК і РТ, а також вичікувальну позицію РФ, говорити про повноцінний мир занадто передчасно. Незважаючи на припинення вогню, сторони багатьма меседжами показують свій рішучий настрій. Нещодавно у жовтні сторони почали знову звинувачувати один одного в недотриманні досягнутих домовленостей. З боку Киргизстану військові та спецслужби мають намір активно захистити кордон за допомогою імпортних безпілотників. Голова Кабінету міністрів Киргизстану Акилбек Жапаров заявив про провокаторів і третю силу, замішаних у конфлікті на кордоні. У цей час, деякі представники громадянського суспільства, не відстаючи від депутатів КР, активно закликають розслідувати факти “агресії” РТ на адресу КР, використовуючи по повній механізми власної практики “soft power”.

Щодо таджицької сторони, то окрім чергових звинувачень на адресу киргизьких колег, військові продовжують налагоджувати зв'язки зі всілякими геополітичними гравцями, використовуючи кейси як на проблемних ділянках північного кордону, так і на півдні, враховуючи складну обстановку в Афганістані. Паралельно, військові налагоджують зв'язки з Іраном щодо оборонного співробітництва, у тому числі вирішуючи питання закупівлі іранських безпілотників, які можуть бути використані не лише вздовж афганського, а й киргизького кордону з усіма наслідками, що випливають.

Так чи інакше, чи настане момент істини у прикордонних суперечках двох країн? А чи може це торкнутися мирного життя загалом усієї густонаселеної Ферганської долини? Це покажуть подальші події. У будь-якому випадку, регіон має всі шанси отримати негативний сценарій, якщо не буде зроблено методологічних зусиль і не буде враховано політичну волю всіх зацікавлених країн щодо стабілізації ситуації.