Історія демократії та парламентаризму кримських татар

Розвиток кримськотатарського парламентаризму та демократії має історичні передумови, які важливо розуміти у контексті викликів сьогодення. Про історію Курултаю або парламенту кримських татар розповідає кандидат історичних наук Мартін-Олександр Кислий.

У грудні ми традиційно згадуємо про всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, повалення Леніна 8 грудня 2013 року, будапештський меморандум підписаний 5 грудня 1994 року, а також Курултай, або як ми зараз кажемо Перший Курултай кримськотатарського народу, який 9 грудня 1917  року розпочав свою роботу в Ханському палаці, в Бахчисараї. Курултай, тобто національні установчі збори, проголосив про створення Кримської Народної Республіки та ухвалив демократичну Конституцію. 

Для того аби краще зрозуміти яке значення мав Курултай на свій час, та яким є його історичне значення, пропоную зануритися у передумови скликання національних зборів кримських татар. Також доступна відеоверсія.

Однією з ознак перетворення Криму на поселенську колонію, внаслідок анексії півострову Російською імперією, була політика витіснення корінного народу колонізаторами-переселенцями. Внаслідок цього змінився етнічний склад населення Криму. В результаті вимушеної еміграції, кримські татари перетворилися на етнічну меншість на власній землі. Це, а також асиміляційна політика влади щодо місцевих еліт та численні дискримінації широких верств населення, призвело до занепаду культури та  соціальних структур.

Саме з цієї причини 19 століття кримські татари називають «кара девір» – Чорне століття. Відсутність еліт, політична амбівалентність, превалювання релігійної ідентичності – все це уповільнило процеси націотворення кримських татар та усвідомлення себе як окремої спільноти. 

На зміну Чорному століттю прийшов період «Пробудження» («уянув деври»). Пов’язано це було із діяльністю кримськотатарського просвітника та реформатора Ісмаїла Гаспринського, який у 1883 почав видавати першу національну кримськотатарську газету «Терджиман». Однак, видається, пантюркістський проект Гаспринського, що за своєю природою був наднаціональним, не досяг очікуваних результатів. Тим не менш, саме секуляризм та просвітництво Гаспринського заклали соціальний фундамент для появи національного руху кримських татар. Саме йому в історії відводиться роль «будителя народу» від періоду стагнації та впливу релігійних лідерів, які були проти реформ.

Ісмаїл Гаспринський (1851-1914)

Кінець 19 – початок 20 століття – це час підйому націоналізмів у світі та регіоні. Не оминула ця доля і кримських татар, які мали для цього усі підстави: 1. живу пам’ять про втрачену державність та золоту колиску народу (тобто, Кримське ханство), 2. імперію що окупувала їхню землю, 3. відсутність політичних інститутів, 4. визначену та географічно окреслену батьківщину.

На початку ХХ ст. з’являється покоління кримськотатарської політичної еліти, яке вперше з часів анексії Криму орієнтується саме на відновлення державності та поняття «батьківщина»: в 1909 році у Стамбулі кримськотатарська студентська молодь заснувала організацію «Vatan» (з кримськотатарської, Батьківщина), метою діяльності якої було звільнення кримськотатарського народу з колоніального ярма. Націоналістична риторика та радикальність відрізняла Ватан від Младотатар, які були більш помірні у своїх вимогах. Поява нової кримськотатарської еліти, яка керувалася ідеями розбудови політичної нації зробила можливим формування національної партії «Milliy Firqa» у 1917 році. 

Заради справедливості слід відзначити, що на початку 20 століття кримські татари не були ідеальним об’єктом для політичної агітації. Значний вплив сільських мул, а відтак і консервативність, та відсутність не те що національної єдності, а самого лише уявлення про ймовірність такої єдності, були викликом для тодішньої еліти. Напередодні революції серед кримських татар переважали локальні ідентичності та суб-етнічна приналежність: більшість з них, за виключенням еліти, не уявляли себе частиною однієї нації. 

Попри це, на початок лютневої революції Ватан вже мав своїх членів майже у кожному кримському селі. Як стверджує дослідник Брайян Вільямс, кримські татари були найбільш національно свідомі поміж інших мусульманських народів в Російській імперії та змогли краще організуватися за російське чи українське населення в Криму.

І це дало свої плоди. Вже у квітні 17 року відбувся загальнокримський конгрес мусульман, на який з'їхалося 2 тис. делегатів з різних куточків півострову. Результатом з'їзду стало формування Кримського Мусульманського Виконавчого Комітету. Головою було обрано Номана Челебіджіхана, а очільником вакуфної комісії – Джафера Сейдамета.

Джафер Сейдамет та Номан Челебіджіхан. Фото у Ханському палаці, м. Бахчисарай

Обидва були засновниками організації Ватан. Вже незабаром усі вакуфні володіння були проголошені національною власністю кримськотатарського народу. Це спровокувало конфлікт з духовенством, яке, спираючись на підтримку Тимчасового уряду в Петрограді, сподівалося позбутися Челебіджихана. Останній, в результаті, заявив, що ісламське духовенство, легітимність якого була заплямована зв’язками з царським урядом, не повинно вирішувати долю народу.

Дослідник Алан Фішер умовно ділить кримськотатарську національну революцію 17 року на 3 етапи:

- від лютневої революції та до травня – період вимог культурної автономії у складі Російської імперії;

- від травня до листопада – вимоги територіальної автономії;

- після Жовтневої революції прийшло розуміння необхідності проголошення незалежності.

Нічого не нагадує? 

До речі, кримськотатарський національний рух мав тісні зв’язки не тільки з кримськими організаціями українців, але й з українською Центральною радою. Так в серпні 17 року Джафер Сейдамет та Амет Озенбашли відвідали Київ, де зустрілися з Михайлом Грушевським, Володимиром Винниченком та Олександром Шульгіним. А вже у вересні делегація на чолі із Сейдаметом взяла участь у так званому з’їзді поневолених народів, ініційованому Центральною Радою.

Важливо зазначити, що 20 листопада було проголошено Українську Народну Республіку, південні географічні межі якої були визначені як «Таврія без Криму». Таким чином українська Центральна Рада визнавала право кримських татар на самовизначення в Криму.

9 грудня 17 року розпочав свою роботу Курултай, тобто національні установчі збори. Більшість делегатів складали члени партії Мілі Фірка. Але важливим є інше: право обирати делегатів та обиратися мали жінки. Четверо жінок було обрані делегатами зборів, а Шефіка Гаспринська – членом президії. Таким чином в Криму, вперше в мусульманському світі, і раніше за більшість західних країн, було запроваджено жіноче виборче право.

Учасниці Першого Курултаю: Зейнеб Амірхан, Ільхаміє Токтар і Шефіка Гаспринська

Місцем проведення Курултаю було обрано Ханський палац в Бахчисараї, що мало неабияке символічне значення у справі відновлення суб’єктності.

Відкриття Першого Курултаю у дворі Бахчисарайського Ханського Палацу у 1917 р. 

«Татарська нація сьогодні заново народжується», – проголосив на відкритті Курултаю Номан Челебіджихан. 

Результатом роботи Курултаю стала конституція, яка була демократичною, ліберальною та національною за духом. Цей документ був, безумовно, прогресивним для свого часу, не тільки у вимірі тюркського та мусульманського світів. Серед іншого було проголошено:

Незалежність законодавчої влади, виконавчої влади, судової влади; право на самовизначення всіх народностей; рівність, а саме скасування станових привілеїв, повне рівноправ’я жінок з чоловіками; свободу особистості, слова, друку, зібрань, житла, союзів, страйків; страхування життя робітників.

Згідно з Конституцією Курултай отримав повноваження Парламенту. А також було створено уряд – Директорію, головою якого було обрано Номана Челебіджихана.

Попри те, що Курултай проголосив створення Кримської народної (або демократичної) республіки, остаточне рішення про форму правління згідно зі статтею 12 Конституції повинно було бути прийняте на Всекримських Установчих Зборах.

Справді, напередодні Курултаю Сейдамет зробив заяву: «Ми проти татаризації Криму, але ми також проти суверенної влади будь-якої іншої національності над Кримом. Якщо ми скликаємо татарські національні установчі збори «Курултай», то тільки для того, щоб з’ясувати для себе і виявити перед іншими волю татарської національності. Необхідні всекримські установчі збори, участь в яких мають взяти всі народності, що населяють Крим»

Однак, з огляду на попередні заяви, в яких йшлося про те що кримські татари «нікому не дозволять встановлювати гегемонію в Криму», видається, що у складні часи невизначеності та нестабільності кримськотарські лідери обрали шлях балансування та компромісів.

З одного боку, молоді національні лідери мали чітко сформульовану претензію на Крим і розуміння саме цієї землі як власної батьківщини. Звідси заяви про те що «на цей раз кримські татари не покинуть Крим», маючи на увазі еміграцію 19 століття. З іншого боку, після століття імперського панування кримські татари все ж таки складали меншість у Криму і вплив Курултаю не був абсолютним на півострові. А тому кримські татари були вимушені шукати компроміси та обирати таку риторику, що здатна була вберегти Крим від внутрішнього конфлікту. Саме з цієї причини для Челебіджихана взірцем політичного устрою стала Швейцарія.

Як казав голова уряду: «Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу необхідні рівні права й умови, бо нам йти пліч-о-пліч». 

На жаль, така політика аж ніяк не врятувала молоду республіку від реальної загрози. Попри те, що абсолютна більшість тогочасних кримських органів самоврядування та організацій визнавали владу Курултаю, ба більше, бачили у ньому порятунок від анархії, в Криму існувала ще одна сила, на яку не поширювався вплив Курултаю та обрана політика гармонійних міжетнічних стосунків. Цією силою були більшовики, а саме моряки Чорноморського флоту у Севастополі. 

В січні 18 року після боїв з кримськотатарськими підрозділами на станції Сюрень більшовики захопили Сімферополь. Курултай та Директорія припинили своє існування, Челебіджихана було ув’язнено та згодом страчено. Сейдамет був вимушений тікати з Криму.

На жаль, задекларованій розбудові національної демократичної республіки не судилося справдитися через більшовистський терор в Криму. Позатим, здобуток Курултаю не минув безслідно. Короткий, але яскравий період революційної боротьби зберіг історичну тяглість державотворення кримських татар. Якби Курултаю не було, ідея національного суверенітету могла б зникнути за роки панування радянської влади. 

Натомість у червні 91 року в Сімферополі було проведено Другий Курултай кримськотатарського народу, на якому було проголошено право кримськотатарського народу на самовизначення в Криму. Саме портрет Челібіджихана висів над президією Другого Курултаю.

Другий Курултай кримськотатарського народу, Сімферополь - 1991 р. 

Це, а також блакитний прапор з тамгою та гімн на слова Челібіджихана стали символами спадковості та відновлення національного суверенітету.

Період кримськотатарської національної революції є вкрай важливою сторінкою історичної пам’яті народу та уявлення про самих себе як націю. Курултай став містком між втраченою державністю Кримського ханства та політичними амбіціями після повернення на батьківщину з вигнання. Але це вже зовсім інша історія.