Тайванський вузол: хто виграє від останніх виборів на острові?

Девʼятнадцята економіка світу, яку офіційно визнають лише дванадцять крихітних острівних держав і Ватикан. Тайвань - це острів-парадокс, надсучасний і надконсервативний водночас. Хоча від України його відділяє девʼять тисяч кілометрів, тайванці пильно стежать за тим, що у нас відбувається. Бо і вони самі, і наш із ними найтісніший союзник - американці - говорять: якщо дати Путіну перемогти в Україні, наступним буде Тайвань. Завоювати острів Китайська народна республіка хоче стільки ж, скільки існує на карті світу. Міжнародна оглядачка Яна Слєсарчук останній тиждень спостерігає там за виборами, які можуть змінити долю Тайваню - і результату яких не може передбачити ніхто.

ВІДСУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ПЕРЕКОНАНЬ НЕ ЗВІЛЬНЯЄ ВІД УВ'ЯЗНЕННЯ

Про те, як поліцейські змушували не спати кілька діб, силоміць заливали в нього солону воду, притискали обличчям до підлоги, аби він лизав власну кров - Фред Хімсан Чін розповідає спокійно, бо вже давно до цього звик. Вперше, каже, він не міг змусити себе переступити поріг вʼязниці, де його тримали і суду, який посадив його за ґрати на 12 років за те, про що двадцятирічний студент навіть не здогадувався.

На Тайвані з цих моторошних споруд зробили музей прав людини. Чіну зараз сімдесят два, з них уже більше десяти років він розповідає в цьому музеї про те, що з ним сталося. За цей час він провів вузьким коридором до своєї колишньої камери більше тисячу туристичних груп. Минулоріч йому тиснула руку тодішня спікерка палати представників США Ненсі Пелозі, яка - обуривши материковий Китай - прилетіла на Тайвань з візитом саме з Малайзії. В 1972-му Чіна засудили за те, що він, начебто, працював на комуністів і приніс вибухівку до американського представництва. У цьому народжений в Малайзії студент не міг навіть зізнатися так, щоб написане сподобалося його катам. Він дійсно часто приходив до представництва вчити місцевих військових китайській мові та підтягувати свою англійську, але в день вибуху сидів у гуртожитку. Хто його здав як можливого спільника теракту, Чін не знає досі. Як не знає і того, чому так принципово було заґратувати геть аполітичного майбутнього інженера, якому геть не завадив приїхати вчитися на Тайвань так званий «білий терор» - системне знищення будь якої опозиції протягом сорока років з 1947 по 1987. Якщо я тебе відпущу, наступний вирок тут винесуть мені, сказав йому на вухо суддя просто в залі суду.

Я перечитую текст, який уже написала, і розумію, що читаю поганий сценарій фільму про радянські репресії. Але поруч зі спорудою слідчого ізолятору - меморіал з табличками, на яких тисячі імен. Знищених, закатованих, навічно зниклих безвісти. Якщо когось здивує, що відповідальна за це партія - Гоміньдан - за кілька днів легко може повернутися до влади на Тайвані, варто нагадати собі, що комуністичну партію в Україні остаточно заборонили вже після початку повномасштабної війни, 16 травня 2022 року.

На переіменованій площі Свободи в Тайбеї - місці найбільших протестів столиці - досі стоїть меморіал генераліссимуса Чан Кайші з машиною, на якій він їздив, і робочим кабінетом, в якому він сидить як живий. До батька Тайваню - або останнього окупанта Тайваню, якщо дивитися очима аборигенів на Чан Кайші та два мільйони його прибічників, які наприкінці сорокових втекли сюди з материка після поразки, завданої комуністами - ставлення тут складне. Він не як Гітлер, а радше як Франко, намагається пояснити мені місцевий воєнний експерт Дзюшʼян Ше. “Наче і диктатор, - додає про всяк випадок, аби пояснити ще краще, але багато чого зробив.”

Деякі досі вірять, що саме він захистив Тайвань від комуністів, хоча багато хто каже, що врятувала острів корейська війна, через яку на початку пʼятдесятих поруч із Тайванською протокою, яка відділяє острів від материкового Китаю, стояли американські воєнні кораблі. Наче і йдуть розмови про те, що меморіал треба переформатувати, додавши до спадку генераліссімуса згадку про те, скількох людей закатував його режим. Наче демократична прогресивна партія, яка веде ці розмови, останні вісім років при владі. А меморіал і нині там. 

Принаймні не мавзолей.

ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Сучасні передвиборні мітинги на Тайвані схожі на рок-концерти. В п”ятницю Демократична прогресивна партія (DPP) зібрала на стадіоні і навколо нього чверть мільйона людей. Ті, хто не потрапив всередину, дивилися на екрани, розставлені вздовж вулиці. Вони так само завзято махали прапорцями разом з усім стадіоном, так само качали телефонами з увімкненими ліхтариками. Увійти на стадіон мені здавалося дуже складно - і я точно не впоралася б без допомоги. Однак вийти було набагато складніше: всі так хотіли бути ближче до сцени, що підходи до стадіону перетворилися на суцільне людське море. Хоча за останні два роки я геть відзвичаїлася від натовпу, цей геть не лякав. Найчастіше зі сцени лунав заклик обов’язково приходити на дільниці.

Невелика явка - головна потенційна проблема DPP. Свого часу саме через нечисленну явку у Сполучених Штатах переміг Дональд Трамп, президент, який після закінчення своєї каденції закликав прихильників штурмувати Капітолій, аби зберегти владу.

Створена ще в середині вісімдесятих (тоді - нелегально) найстарша демократична партія керує країною останні дванадцять років. Цього не могло статися, якби не численні протести, на які, не шкодуючи здоров’я, бо силовики не церемонилися, невтомно ходили небайдужі люди. Весь цей час Китай не розмовляє з Тайванем і накладає на нього обмеження за обмеженням, у той же самий час поширюючи усіма можливими каналами наратив, що DPP - це партія війни. Мовляв, вони не здатні домовитися з Китаєм, відтак підставляють усю країну. Геть інша річ Гоміньдан. Не проживши на Тайвані принаймні кілька років надзвичайно складно зрозуміти, як партія, яка втекла на острів через поразку від комуністів, яка катувала тисячі людей за підозру в участи у комуністичному спротиві - в наші дні посилає своїх представників до Пекіну.

Однак у розмові з журналістами представники Гоміньдану категорично відкидають, що вони співпрацюють з Китаєм. Доктор Александр Хван, головний експерт з міжнародних питань в партії, твердить: Китай це ворог, але воювати з ним не варто. Сі Цзіньпіна треба просто пережити. Доктор Хван стверджує, що від допомоги Китаю Гоміньдану стає лише гірше: розлючені тайванці йдуть голосувати за DPP на знак протесту. Озвучений ним рецепт: не давати Пекіну жодного приводу для агресії, практично дослівно повторює чинний міністр закордонних справ Джозеф Ву. Їхні погляди на те, що таке привід для агресії при цьому майже протилежні. Гоміньдан звинувачує і чинну президентку Цай Інвень, і віце-президента (він же - кандидат у президенти) Лай Чінте в тому, що вони прихильники проголошення незалежності Тайваня.

З України важко зрозуміти, чому бажання незалежності для острова, який роками виготовляє життєво важливі для всієї світової економіки мікрочіпи, є настільки серйозним політичним звинуваченням, що кандидату в президенти від правлячої партії доводиться це спростовувати. Але порінювати Тайвань з Україною (незважаючи на певну кількість дуже схожих рис) настільки ж невдячна і нерозумна справа, як порівнювати Україну з Сектором Гази. 

За тим, як ми стримуємо російський наступ тайванці два роки стежать, не кліпаючи. І виявляють неймовірну кількість симпатії, хоча офіційний Київ (на відміну від низки європейських держав) категорично відмовляється підтримувати з Тайванем будь-який діалог (тому гуманітарну допомогу Україні тайванці надсилають через партнерів у Європі - зокрема Чехію та Литву). Китайська пропаганда (а на Тайвані є цілі телеканали, які її поширюють, не кажучи вже про ботоферми) змальовує Україну “як смачний тортик між Заходом та Росією”, за який на її землі точиться війна, - розповідає директор шпиталю Маккея Вейде Цай, який уже двічі приїжджав до України з групою лікарів. Його вразило те, що насправді Україна виявилася геть не такою. У цього китайського нарративу є підводна частина: якщо занадто сильно хотіти незалежності - отримаєш війну. Війни на Тайвані однаково бояться і ветерани, які пам'ятають минулу, і молодь.

Однак ми принципово відрізняємося одразу кількома речами. По-перше, Україна не одну сотню років була під російським ярмом. Тайвань же ніколи не перебував під владою Китайської народної республіки. Тому що вона сформувалася внаслідок громадянської війни з Гоміньданом, який ще в 1912 на уламках манчжурської династії Цинь заснував Республіку Китай. Власне саме так Тайвань називався до останнього. Генералісимус Чан Кайші стверджував (спершу на повному серйозі), що збирається відвоювати материк. На прикордонному острові Кінмень, який роками був для Тайваня форпостом, бо знаходиться усього за три кілометри від китайського берега, досі розсипані цитати Чан Кайші про повернення. До них досі ставляться з повагою. Це - так звана “концепція єдиного Китаю”, яку затвердили на обережних переговорах між китайськими і тайваньськими представниками на початку дев'яностих: і ті, і ті заявляли, що держава Китай єдина, просто кожна сторона вважала себе єдиним легітимним представником.

Треба сказати, що до сімдесятих років, незважаючи на певну абсурдність цієї ситуації з огляду на розбіжність у розмірах (трохи більше 35 000 квадратних кілометрів острова проти 9 500 000 квадратних кілометрів материкового Китаю), саме тайванські представники сиділи в ООН. Але потім покійний Кіссінджер вирішив, що загравання з Пекіном - чудовий способ стримати Москву. Тайваню втішним подарунком дісталися гарантії безпеки від Сполучених Штатів, зафіксовані окремим законом в Конгресі. Саме тому Україна досі чекає на F16, а на крихітному Тайвані (на який все ще ніхто не напав) їх майже півтори сотні. Зворотній бік цього призу - тайванські високопосадовці не ображаються, що їх (на відміну від простих людей) не пускають до Сполучених Штатів, та й до низки інших західних країн. А дітей ще з середньої школи привчають до того, що незалежність - не така вже й потрібна для країни річ, доки паспорт дозволяє подорожувати в більшість цікавих держав світу. 

УКРАЇНСЬКИЙ ФАКТОР

Варто мені було зайти на нічний ринок Шилінь, з найближчої ятки запропонували спробувати імбирний чай. Доки я вагалася, купувати один пакет чи два, моя супутниця Евелін сказала, що я з України. Тепер половина моєї валізи - півтора десятки пакетів імбирного чаю, який треба буде передати на передову чи куди ще людям треба. Заплатити за нього мені так і не дали. Це непогана ілюстрація того, як тайванці реагують тут на українців. Іноді здається, що їм хочеться нас помацати, аби переконатися, що ми справжні. 

Щопонеділка і щоп’ятниці перед російським представництвом (тут воно вишукано називається Московсько-Тайбейською комісією, бо офіційних амбасад у Тайвані немає) майорять українські прапори. Алекс Хоменко, американський українець, вперше вийшов сюди 24 лютого 2022. Відтоді не припиняє цього робити. Української громади, - в один голос говорять всі, хто зібрався навколо нього, - до повномасштабної війни не існувало, наших на Тайвані усього живе не більше трьох сотень. В руках у Алекса скринька для пожертв, куди усі небайдужі (за 15 хвилин у нас на очах підійшло п’ятеро) скидають гроші - хто скільки може. Одного разу - невдовзі після початку російського повномасштабного вторгнення - поруч із мітингом зупинилася машина, звідти Алекса покликали і вручили конверт з десятьма тисячами доларів. Чоловік поїхав швидше, ніж українці встигли розпитати, хто він. Іноді такі самі машини зупиняються, аби винести чай чи солодощі. Тайванці взагалі люблять годувати тих, кого люблять. В цьому ми з ними дуже схожі.

Тільки одна людина за цей неповний тиждень сказала мені, що у разі війни збирається геть з країни. Канадієць, який відмовився представитися, розповів, що має місцевих родичів, але вони радше покоряться тому, що прийде, аніж покинуть країну. На його глибоке переконання, в разі, якщо Китай розпочне вторгнення до Тайваню, треба негайно тікати до американського посольства, звідти всіх якось заберуть. До українців він підійшов сам і сказав, що Зеленський - найкращий президент.

Незважаючи на численні кроки тайванців у бік України - напівофіційні, на третину офіційні і з перших п’яти поглядів геть не офіційні - вони самі розуміють, що попереду довга дорога. Китай пильно стежить за всіма, хто визнає Тайвань навіть на рівні дозвлу відкрити в себе тайванське представництво (по факту посольство і консульство в одному флаконі, саме такий варшавський офіс видавав мені візу для поїздки) і негайно запроваджує санкції. Литва від них досі не може оговтатися, для Україні посеред війни це може бути заважким тягарем, адже Китай - один з наших найбільших торговельних партнерів. Інша річ, що торговий баланс у нас негативний, себто не на користь Києва (бо експортних товарів стало менше). Злізати з голки економічного співробітництва з Китаєм (на яку нас останнім міцно підсаджував іще Янукович) нам буде так само важко, як Німеччині з голки російського газу.

І так само необхідно, краще рано, ніж пізно.

ФАКТОР ХАОСУ

Найновіша партія Тайваню, популярна саме тому, що нова: Тайваньска народна партія. Її лідер Ко Веньчже - колишній мер Тайбею - називає себе альтернативою традиційного багаторічного протистояння. Вінсент Чао, голова департаменту міжнародної політики в DPP на моє запитання, що робитиме в разі кепських результатів, відповідає: востаннє коаліційний парламент у країні був дуже давно і такого паралічу будь яких серйозних рішень точно ніхто не хоче. 

Ніхто, крім Китаю, звісно. 

Адміністрація Білого дому заявила: Вашингтон послав Пекіну чіткий сигнал: не втручатися у вибори на Тайвані. У відповідь на це офіційний представник китайського МЗС від імені своєї держави висловив незадоволення і рішуче протистояння обурливим висловлюванням американської сторони. Спроби китайців гібрідними методами переконати Тайвань у тому, що Сполучені Штати ненадійний партнер, - успіху не мали: цю тезу мені часто тут повторюють, незмінно з усмішкою.

В разі будь-якого загострення в Тайванській протоці, усій світовій економіці загрожує колапс гірший за 2008 рік: адже Тайвань виробляє 90 відсотків найсучасніших мікросхем світу. Тобто практично на всьому, чим ви користуєтеся - на телефоні, на планшеті, комп'ютері, в машині -  стоїть відбиток тайванського виробництва. Саме тому вся західна преса змагалася в гучних заголовках і називала ці вибори на Тайвані такими, що можуть змінити світ. Утім, хоча президентське крісло Демократична прогресивна партія за результатами голосування змогла утримати, перемогою для новообраного Лай Цінде результати волевиявлення назвати складно. Більшості у парламенті не отримує ані DPP, ані Гоміньдан. Тепер новостворена Тайванська народна партія дістає золоту акцію: зайнявши третє місце за кількістю голосів, саме вона вирішуватиме, як голосуватиме парламент.