Ракети у Росії закінчаться не скоро. Відповіді на головні запитання до Тома Купера

Мій коментар щодо «цього сезону» російського ракетного наступу на Україну за останні кілька днів викликав багато запитань. Тому я вважаю, що настав час відповісти деякі з них. Мені не вистачає часу, щоб розглянути більш ніж «чотири групи запитань», але я спробую відповісти на решту найближчими днями.

1) Томе, ти повідомляєш те, що заявляє офіційний Київ, і сприймаєш це як належне.

Так, я повідомляю твердження офіційного Києва про кількість випущених і збитих російських ракет. Але це лише заяви, і я весь час намагаюся використовувати по відношенню до них слово “заяви”. Сподіваюся, мені не потрібно пояснювати різницю між “заявою” і «фактом».

Крім того, це не означає, що я сприймаю ці цифри як належне або чекаю цього від вас.

Просто для прикладу: мій дослідницький досвід навчив мене, що одна «справа» полягає в тому, що, незалежно від країни та уряду, про які йде мова, близько 0 з офіційних звітів витримують ретельний перехресний допит. Часто потрібно 30-40 років, щоб дізнатися «правду», але насправді офіційні звіти про сучасну війну є такими ж «надійними», як і будь-які чутки, що поширюються в соціальних мережах.

Добре, тоді чому я все ще це роблю, навіщо пересилати вам офіційні звіти?

Тому що те, що я роблю в цьому блозі, — веду хроніку повідомлень, аби створити відправні точки для майбутніх досліджень. Дослідження воєнної справи дуже схоже на математику: потрібна точка відліку. Якщо хочете, «нульове значення»: щось для початку, на основі чого починається дослідження, до якого потім додаються 1, 2, 3 або будь-які інші цифри, а потім починають застосовуватися формули, обчислення. Тобто тоді людина починає збирати інформацію та все перевіряти – щоб переконатися, отримати факти. Колись у майбутньому стане доступною набагато краща, авторитетніша інформація. Але наразі немає іншої «відправної точки», крім офіційних заяв: навіть якщо я прекрасно знаю, що вони не є «надійними», вони допомагають оцінити принаймні загальний масштаб атаки; чи це була, наприклад, “велика атака/спроба” чи “незначна атака/спроба”.

Вочевидь це не означає, що я сприймаю офіційно оприлюднені цифри як «остаточні» або хочу, щоб ви це робили. Ті, хто хоч трохи знайомий з моєю роботою, добре знають: я ніколи цим не займаюся. Крім того, я згадую ці дані, а потім наводжу цифри, оприлюднені іншими джерелами або засновані на власних дослідженнях. Але це дослідження потребує часу: іноді 30-40 років. Вибачте, але зараз я не можу телепортувати себе на 30-40 років у майбутнє.

2) Куди зараз цілять росіяни в Україні ?

Попередньо зауважте, що нині українська влада дуже добре блокує всю інформацію про те, що саме намагаються поцілити росіяни, а не лише про те, що їм вдається поцілити. Таким чином, достовірної інформації з України надходить вкрай мало. Дійсно, я бачив лише ті 6-7 відео та фото, які демонструють наслідки російських ударів, наприклад, 29 грудня та 2 січня, що є у всіх соціальних мережах.

Російські контакти та джерела також знають дуже мало.

Результат очевидний: невизначеність. Проте деякі висновки вже можна зробити.

А. На відміну від минулого сезону (2022-2023), коли основною ціллю російських ракетних ударів по Україні були енергомережа та система енергопостачання, цього року — або принаймні з 23 грудня 2023 року – схоже, вони націлені в першу чергу на українську оборонну промисловість.

Б. Другорядними цілями є головні командні об’єкти (або «вузли») Збройних сил України та авіабази Повітряних сил України (ПСУ).

Кілька прикладів:

Київ: 2 січня росіяни стверджували, що розгорнули аеробалістичні ракети «Кинджал» (випущені їхніми винищувачами-бомбардувальниками МіГ-31К) для удару по «основному підземному командному пункту», у котрому, як повідомляється, перебував у момент обстрілу заступник генерала Залужного, головнокомандувача ЗСУ.

Харків: 29 грудня та 2 січня росіяни стверджували, що знищили «цех з виробництва БПЛА» (або «завод» або «монтажний цех») у районі Харкова.

Одеса: 29 грудня та 2 січня росіяни стверджували, що завдали удари по «портовим спорудам і складам палива» в районі Одеси.

Київ: 2 січня росіяни стверджували, що вразили або вивели з ладу дві системи NASAMS земля-повітря в районі Києва.

Авіабази ПСУ: 31 грудня росіяни стверджували, що вдарили по «авіаційних базах» ПСУ.

В. Для порівняння, за останні один-два тижні я знаю лише про один «удар» — чи будь-яке пошкодження — по українській енергосистемі: удар 2 січня мав залишити без світла близько 260 000 киян (не знаю, як надовго, проте, як завжди, відповідні вхідні дані вітаються). Повідомлена причина: повітряну лінію обірвало, але незрозуміло що: це могла бути російська ракета, могла бути українська або взагалі уламки. Просто незрозуміло, було це навмисно чи випадково (причини я поясню нижче).

До речі, одна з російських ракет вийшла з ладу та впала на території Росії, завдавши значних матеріальних збитків.

3) Чи є проблема в тому, що росіяни справді «цілять по цивільному населенню» в Україні своїми ракетними ударами (як широко стверджується)?

Вибачте, що розчаровую, але я так не думаю.

Безсумнівно – справді, жодних сумнівів – російські балістичні та крилаті ракети вже забрали життя сотень українців. Винищували цілі родини. Коли така ракета, як, наприклад, Х-22, врізається в житловий будинок, будьте певні: це не пережити. Ні вибух від детонації, ні пожежу, ні тим більше осколки, що розлітаються навколо, чи обвал будівлі, про яку йдеться.

«Проблема»: коли хтось використовує такі важкі і неточні ракети для націлювання на військові об’єкти у містах, мирні жителі отримують удари. Так чи інакше. Вони страждають або від ракети, її удару чи ефектів її боєголовки, або від уламків збитої ракети, або від ракет, випущених під час спроби збивати ракети, що наближаються. Це вже траплялося десятки разів і в цій війні, і в багатьох попередніх війнах.

Західні військові органи розробили для таких випадків іронічне визначення «побічний збиток». У західної громадськості (скажімо, під час конфлікту у Лівії, де Захід насолоджувався такою розкішною перевагою, що міг обирати свої цілі так, як це було зручно окремим пілотам) атаки, які завдають «серйозної побічної шкоди», вважаються «неприйнятними». Однак це не означає, що вони ніколи не відбувалися, а надто в останні 10-20 років. 

Більше того, варто лише побачити реакцію Заходу на бомбардування Іраку чи Сирії в останні 10 років або ізраїльське бомбардування Сектору Гази в останні три місяці – і багато висновків більш ніж очевидні. Найголовнішим є те, що «побічний збиток» не тільки регулярно завдається, але й справді «толерується» (іноді навіть «вимагається») громадськістю на Заході. А також те, що західна влада також широко бреше про суми «побічного збитку». Якщо виникнуть сумніви, перевірте веб-сайт тут: airwars.org

І оскільки така “практика вибору цілей” не переслідується належним чином західною владою вже десятиліттями (справді: їх регулярно відбілюють), то поклавши руку на серце: запитайте себе, чому тоді росіян має хвилювати, що вони завдають «побічної шкоди» Україні?

Іншими словами: це точно така ж проблема з неповагою до дійсних міжнародних законів і правил ведення війни. Коли Захід систематично ігнорує це, навіть підтримуючи порушення законів і правил протягом десятиліть, тоді він створює прецеденти для таких, як «система Путін» у Росії, щоб також їх ігнорувати.

4) Кілька запитань стосувалися російських ракет Х-22 і заяв про те, що українці не можуть їх збити, але також стосувались пункту 3, тобто «побічної шкоди».

Я думав, що розглядав це в окремій статті. Принаймні я пам’ятаю, що писав щось на цю тему і намалював наступну ілюстрацію на основі однієї з радянських інструкцій для Х-22, але зараз не можу цього знайти. 

Намалював це я кілька років тому для книги, написаної колегою з Великобританії. По суті, це опис призначення Х-22 і її польотного профілю. Пам'ятайте: Х-22Н - це ядерний варіант. Очевидно, що в Україні це не розгорнуто.

Суть полягає в наступному: така зброя, як Х-22, «Іскандер» і «Кинджал», була розроблена, щоб «перелітати» і «долати» будь-який тип ППО, з яким вони можуть зіткнутися. Дивіться: вони летять на висоті над зоною ураження маси ракет «земля-повітря». Вони створені летіти швидше, ніж на них зреагує протиповітряна оборона противника, чи бодай залишити їй дуже мало часу для реакції. Крім того, вони розроблені для пікірування на цілі на дуже високих швидкостях (так званих «гіперзвукових» швидкостях).

Останнє також означає: навіть якщо таку ракету збивають, коли вона пролітає над містом, вона все одно майже напевно завдасть шкоди. Вона може не потрапити в ціль, але навіть пряме попадання, що спричинить її «розпад» на такій високій швидкості, як Мах 2-5 (як Х-22, Кинджал, Іскандер тощо), майже напевно спричинить падіння уламків. І ці уламки, падають на землю з такою швидкістю та силою, що вони, швидше за все, повністю знищать, наприклад, типовий сімейний будинок в Україні.

Або половину квартирного дому. 

Кадр із відео, на якому видно палаючі уламки російської ракети, що падають на Київ ввечері 2 січня 2024 року. Будьте певні: незалежно від того, наскільки сама ракета була «знищена», вона все одно спричинить сильний вибух, коли те, що від неї залишилось, потрапить на землю.

Власне: у таких випадках ніхто не може сказати, куди впаде який уламок. Саме тому для цивільних в Україні залишається не менш важливим бути дисциплінованими і, коли є тривога про повітряний наліт, йти до наступного укриття (неважливо, наскільки проблематично чи довго це не було б).

***

PS. А, ну і свого роду «post scriptum». Ні, у Росії не скоро закінчаться балістичні та крилаті ракети. Звичайно, їх запаси невеликі, але завдяки низьким темпам, якими Захід надає військову допомогу Україні, і тому факту, що Захід досі не може перешкодити Москві отримати для них високотехнологічні компоненти з-за кордону (особливо зі США, але також і ЄС) - московські поліцаї отримали достатньо часу, щоб відновити свої запаси.

Текст публікується з дозволу автора. Вперше опублікований за посиланням.