Дипломатією і патрульним кораблем можна домогтися більше, ніж самою дипломатією

Аби закріпитися при владі венесуельський диктатор Ніколас Мадуро вдався до рецепту свого приятеля з Кремля. Оголосив референдум і анексував сусідню територію, багату родючими копалинами, зокрема - нафтою. Однак захід дістав з російського вторгнення до України чималу науку і демонструє, що вдруге на одні й ті ж граблі не наступить.

САМІТ ЗВЕЛИЧЕННЯ ДИКТАТОРА

В ті самі хвилини, коли українці почали святкувати історичне рішення саміту ЄС про початок переговорів про вступ України, єдиний противник якого угорський прем’єр Віктор Орбан демонстративно покинув залу засідань, аби не брати участи в голосуванні, на іншому боці планети, за океаном, інший друг Путіна, президент Венесуели Ніколас Мадуро, приїхав на інший саміт. Цю зустріч в крихітному аеропорті острівної держави Сент-Вінсент і Гренадини зібрали, аби довести президентові Венесуели всіма можливими способами: анексія двох третин території сусідньої держави - Гаяни - задорого йому обійдеться. Водночас Мадуро подарували унікальну можливість повернутися додому переможцем. Майже переможцем.

фото: Reuters 

До 2015 року мало хто в Європі міг згадати, з ким межує Венесуела. Колишня британська колонія Гаяна була однією з найбідніших держав Південної Америки. Звідти вивозили деревину, цукор, золото і боксити. Ще наприкінці XIX століття, коли стало відомо про поклади золота і алмазів, Венесуела вперше оголосила про свої претензії на всю землю на захід від річки Ессекібо - площею близько 160 тисяч квадратних кілометрів, себто на дві третини території цієї тоді ще колонії Об'єднаного Королівства. 

Міжнародний трибунал в Парижі у 1899 році вирішив справу на користь Британії. Кордон зафіксували. Венесуела не здавалася - і кілька разів піднімала це питання протягом ХХ століття. Коли Велика Британія в 1966 оголосила Гаяну незалежною державою, з Венесуелою домовилися створити спільну з гаянцями комісію, аби розібратися зі спірними територіями. Цього так і не сталося. Справа застрягла в Міжнародному суді ООН.

Але в 2015 в Гаяні знайшли величезні поклади нафти. Розробкою займалася американська ExxonMobil, вона ж уже за чотири роки почала викачувати нафту - спершу по 100 тисяч, нині по 400 тисяч баррелів щодня, не переймаючись тим, що перші особи планети щороку наполягають: задля зупинення глобального потепління треба терміново зупинити видобуток і використання горючих корисних копалин та перейти на альтернативні енергоджерела. 

Як би не остогид усім редакторам світу перифраз “чорне золото”, для Гаяни - це саме воно. Доки всі економіки світу спільно знемагали від ковіду - гаянська демонструвала надзвичайну динаміку. Лише на будівництво і дороги влада витратила 64 мільярди доларів на рік, це своєю чергою стимулювало торгівлю, інвестиції і покращення життя тисяч людей. Звісно, Гаяні пророкували усі потенційні негаразди “держав-бензоколонок”. Наочним прикладом була саме Венесуела: корупція і беззаконня здатні поховати будь-які перспективи багатої на копалини країни. 

Але для нафтових інвесторів останніми роками Гаяна була пунктом номер один. Доки сусідній диктатор не вирішив її коштом підбадьорити свій електорат. 

ПАПЕРОВА АНЕКСІЯ

В 2024 році на Венесуелу, як і на Росію, чекають планові президентські вибори. Але на відміну від росіян, які покірно готові вп'яте обрати Путіна і не бачать жодних альтернатив, венесуельці п'ять років тому мало не скинули Мадуро. Масові заворушення котилися містами, на вулиці вийшло до мільйона людей, вони кидали в поліцію камінням і були готові привести молодого спікера парламенту Хуана Гуайдо до влади. Він оголосив себе лідером Венесуели, цьому повірили Сполучені Штати, слідом за ними легітимним головою держави Гуайдо визнали 50 країн, на першій прес-конференції його нового міністра закордонних справ у Вашингтоні ледве помістилися всі іноземні журналісти, у чиновників Мадуро навіть відібрали амбасаду в Вашингтоні… але все це ні до чого не призвело. Протести припинилися, Мадуро залишився при владі, Гуайдо ледве втік до Сполучених Штатів і тепер, як і білоруска Тіхановська, називає себе лідером у вигнанні, його популярність серед народу - приблизно така сама. 2020-го генеральна прокуратура Венесуели звинуватила його в державному перевороті і таємних переговорах про відмову від історичних претензій на територію Ессекібо на користь Гаяни в обмін на політичну підтримку Великої Британії та інших держав. 

Словом, хоча Мадуро й утримався при владі, він добре пам'ятає, як під ним хитався стілець. А проведення принаймні якимось чином демократичніших виборів - це складова його останніх домовленостей зі Сполученими Штатами, котрі в обмін за це знімуть частину санкцій з венесуельської нафтової промисловості. Саме тому Мадуро наприкінці 2023-го звертається до перевіреного рецепту: найкоротший шлях до народного серця - мілітаризація і загарбання чужої землі. Особливо за умов існування багаторічної традиції вважати цю землю своєю. Всупереч останньому рішенню міжнародного суду ООН, яке зобов’язало Венесуелу утримуватися від будь-яких спроб змінити статус кво в регіоні Ессекібо, Мадуро провів референдум, запитавши у венесуельців: чий Ессекібо?

Незважаючи на потужну кампанію в телеефірах і на газетних шпальтах та організовані владою мітинги, на виборчі дільниці 4 грудня прийшло 10% венесуельців. Не найкращий знак для президента, якому дуже хочеться переобратися за рік. 

Утім Мадуро зробив вигляд, що його все влаштовує, наказав розіслати по всім школам нову карту Венесуели із доданим до неї регіоном Ессекібо, видав дозвіл венесуельській нафтовій компанії видобувати там нафту і оголосив, що будь-які переговори про іноземний видобуток нафти на узбережжі Ессекібо, відтепер треба вести з Венесуелою.

Передбачувано, що Гаяна не була в захваті від усіх цих оголошень. Здригнувся фондовий ринок: з найбажанішого нафтового ресурсу південноамериканська країна перетворилася на найризикованіший. 2022 рік добре навчив світових інвесторів: кордони можуть змінюватися, наскільки б дикими і неймовірними не виглядали названі для цього причини. Бразилія одразу посунула до кордону війська: адже на офіційній межі Венесуели та Гаяни настільки непролазні джунглі, що в разі військового вторгнення венесуельцям довелося б обходити їх землею Бразилії, чого та допускати не збиралася. Сполучені Штати одразу висловилися на підтримку державного суверенітету… однак військової допомоги обіцяти не стали. 

Просто запланували з гаянцями спільні навчання. 

Тиждень напружених переговорів - і Ірфаан Алі, президент Гаяни, єдиної офіційно англомовної країни регіону, прилетів до Сент-Вінсенту й Гренадин, де - після кількагодинного обговорення ситуації з дипломатами низки держав регіону - таки зустрівся з Ніколасом Мадуро. І навіть підписав із ним спільну декларацію, згідно з якою обидві сторони зобов’язалися не вдаватися до силових дій і розв'язувати територіальну суперечку політичним шляхом. Наступну зустріч домовилися за три місяці провести в Бразилії, а до того - створити спільну комісію, яка стежитиме за тим, аби на кордоні не було жодних провокацій. 

ЩО ЦЕ ДАЛО МАДУРО?

Двостороння домовленість ажніяк не змусила Мадуро відмовитися від результатів референдуму, більше того - зустріч із президентом Гаяни за участи більшості регіональних гравців і представників ООН він на камери свого телебачення назвав переможною. Адже те, що відбувається, посилює його імідж захисника суверенних прав Венесуели і дає черговий привід для боротьби з опозиціонерами - бо конфлікт із зовнішнім ворогом дозволяє звинувачувати кого завгодно в державній зраді та підривній діяльності. Мадуро вже називає опозиційних активістів зрадниками, посібниками Гаяни і американських нафтовиків та закликає “викривати їх на кожній вулиці”. Одразу після зустрічі він виступив перед військовим командуванням (зустріч транслювали по телебаченню) і оголосив, що уряд веде історичну боротьбу з метою повернення Ессекібо. 

Окрім внутрішньополітичної, є і зовнішня стратегія: Мадуро намагається перетворити спірну територію в карту для переговорів зі Сполученими Штатами. Венесуелі конче треба скасувати економічні санкції, а Вашингтон підв’язує їх скасування до прозорих виборів (і є великі сумніви, що з нинішнім рейтингом Мадуро, який коливається в межах 14%, вибори, які проведе Венесуела, задовольнять будь-якого іноземного спостерігача, крім хіба що російських чи білоруських). 

Тому цілком можливо, він готовий обміняти пом’якшення позиції щодо Ессекібо на те, що Сполучені Штати заплющать очі на особливості авторитарного венесуельського волевиявлення.

Для більшості аналітиків паперовий референдум про привласнення Ессекібо поки що не виглядає першою сходинкою до справжньої воєнної кампанії. Щоправда очевидні гібридні заходи, до яких далі вдаватиметься Мадуро: він збирається роздавати венесуельскі паспорти (які далеко не в усіх в Ессекібо користуватимуться популярністю, адже багато хто з місцевих - втікачі від режиму Мадуро); вже пообіцяв побудувати жителям Ессекібо житлові будинки (невідомо, як саме він виконуватиме цю обіцянку); організовує телемовлення з пропагандою переваг життя у Венесуелі і найімовірніше засилатиме до регіону свою агентуру, яка розбурхуватиме антигаянські настрої та формуватиме сепаратистські осередки. 

Все це ми в Україні вже бачили. Але здається, західні демократії теж чогось навчилися на нашому гіркому досвіді.

РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОК

HMS Trent - британський патрульний корабель берегової охорони класу “Рівер” - стояв собі на Барбадосі, допомагаючи ловити контрабандистів, коли Лондон раптом оголосив: наступного місяця корабель відвідає союзника і партнера Співдружності Гаяну в рамках патрулювання регіону.  Очікують, що він стане на якір біля столиці, Джорджтауна, і проведе навчання з гаянськими ВМС та іншими союзниками. Як надовго Trent затримається в Гаяні - зараз не повідомляють. На цей потужний фактор стримування венесуельських амбіцій уже відреагувало міністерство закордонних справ Венесуели, заявивши, що “колишня загарбницька імперія”, яка свого часу “нелегально окупувала територію Ессекіби” і “діяла майстерним та підступним чином проти інтересів Венесуели” тепер вчергове дестабілізує регіон. 

Якщо використовувати лексику радянських вчителів Путіна, англійка давно так вишукано не гадила. Черговий геополітичний шантаж Британія попереджає ще до того, як ворог почне виконувати безповоротний маневр, адже не дати Мадуро почати війну набагато дешевше для світової економіки, ніж потім мати справу з наслідками. Малоймовірно, що Путін почав би повномасштабні воєнні дії, якби в чорноморських портах України стояли натовські кораблі. Тоді цього побоялися, аби не ескалювати. Тепер - оскільки ядерного аргументу у Венесуели, на відміну від Росії немає - їй одразу демонструють, чим завершиться її спроба вдатися до будь-якого із воєнних сценаріїв.  

Все, звісно, залежатиме від того, як надовго HMS Trent затримається в Джорджтауні. Адже з українцями в Одесі британські морпіхи з нього теж проводили навчання - 2021 року.