Туреччина між Росією та Заходом

Одним із факторів, що спонукали президента Путіна атакувати Україну, була залежність європейських країн від російського природного газу. Дійсно, тоді Європа задовольняла 45% своїх потреб у природному газі - в Росії

Процес "озброєння" Росією свого енергопостачання розпочався закриттям Газпрому на ремонт газопроводу Північний потік-1 (Nord Stream 1). За місяць дивні вибухи пошкодили газопроводи Північний потік 1 і 2, повністю перекривши потік газу. Досі триває дискусія про те, чи було це диверсією, і якщо так - хто був за нею відповідальний.

Російський план передбачав продаж газу до ЄС за високими цінами та збільшення витрат в європейських країнах. З урахуванням виведення з експлуатації газопроводів Північного потоку, а також закінчення строку дії угоди щодо оренди української газотранспортної системи після 2024 року, для постачання російського газу на європейський ринок залишилися лише турецькі Blue Stream і TurkStream. Після вибухів президент Путін запропонував Туреччині стати хабом для постачання російського природного газу, не лише компенсуючи втрати поставок до ЄС, але й контролюючи ціни на газ.

У 2022 році ціни на російський газ, що постачався в ЄС, впали майже на 60%, а обсяг поставок скоротився з 146 мільярдів кубометрів щорічно до 62 мільярдів кубометрів. Європейські країни компенсували ці втрати завдяки збільшенню імпорту російського зрідженого газу. Незважаючи на це, "Газпром" змушений був скоротити видобуток на 20% у 2022 році, але зростання цін на енергоносії в певній мірі компенсувало збитки в доходах. Однак для Росії загрозою є той факт, що країни ЄС активно диверсифікують джерела постачання енергоресурсів, що в кінцевому результаті може призвести до зменшення їхньої залежності від газу взагалі.

Росія своєю чергою намагається розширити власний ринок, особливо за рахунок Індії та Китаю, які є найбільшими економіками, здатними компенсувати втрати на європейському ринку. Індія закуповує російську сирову нафту за зниженими цінами, переробляє її і потім продукує дизельне та авіаційне паливо для поставок в ЄС. Проте потреби Індії в природному газу задовольняються країнами Перської затоки.

З іншого боку, російський газ постачається до Китаю танкерами у вигляді зрідженого природного газу або по трубопроводу "Сила Сибіру". Цей трубопровід ще не досяг повної потужності у 30 мільярдів кубометрів. Росія також має намір побудувати трубопровід "Сила Сибіру-2", який міг би постачати 38 мільярдів кубометрів газу щороку, але Китай поки що не прийняв цей газопровід. Затримка в рішенні Китаю щодо другого газопроводу може бути тактикою у торговельних переговорах. Проте навіть в тому випадку, якщо обидва трубопроводи стануть діючими, їх пропустна здатність все одно менша за втрати європейського ринку.

Проект перетворення Туреччини на газовий хаб спрямований як на диверсифікацію розподілу російського газу, так і на наближення Туреччини до Росії за допомогою послаблення її зв'язків із західним альянсом. Цікаво, що відносини між Росією і Туреччиною почали покращуватися після того, як Туреччина збила російський винищувач. З придбанням ракетних комплексів С400 і передачею Росії прибуткового проекту будівництва атомного реактора почалася процедура дистанціювання Туреччини від Заходу.

Зближення з Росією викликало значну напругу в союзі Туреччини з Заходом. Першою реакцією Сполучених Штатів було виключення Туреччини з програми винищувачів F-35. Незважаючи на те, що система С400 не була активована, Туреччина все ще намагається повернути свої 1,4 мільярда доларів інвестицій, купуючи старіші винищувачі F-16. Навіть ця угода ще не отримала ратифікацію. Туреччина настоює на підтримці тісних відносин з Росією за рахунок віддалення від Заходу та намагається проводити збалансовану зовнішню політику. З початком війни в Україні Туреччина отримала можливість продемонструвати Заходу, що її тісні відносини з Росією можуть бути корисними. Завдяки її відносно нейтральній позиції, Захід був посередником в Чорноморській зерновій ініціативі, яка в липні 2022 року дозволила експортувати українське зерно.

Задля демонстрації відданості західним цінностям Туреччина безумовно підтримує суверенітет і територіальну цілісність України проти російської агресії і надає Україні безпілотники Bayraktar. З метою збалансування цих дій Захід утримується від участі в російських економічних санкціях.

Проте, підтримувати цей крихкий баланс стає все важче. Запитання щодо можливого вступу Фінляндії та Швеції до НАТО стало предметом складних політичних маневрів між Туреччиною та її союзниками. Незалежно від того, чи це стратегічний розрахунок, чи реакція на прийняття деяких політичних біженців у Швеції, фактом залишається, що Захід, особливо Сполучені Штати, втомився від цього політичного "танцю".

Президент Байден наполегливо відмовляється організовувати зустріч у Білому домі з президентом Ердоганом. Нещодавно США ввели санкції проти п'яти турецьких компаній і громадянина Туреччини, яких звинувачують у співпраці з Росією щодо ухилення від санкцій та у війні проти України. Після цього спецслужби Латвії заблокували заявку турецької асоціації компаній на тендер на будівництво високошвидкісної залізничної лінії. Ці події свідчать про те, що ситуація може загостритися або принаймні перешкодити потоку фінансових інвестицій, яких Туреччина відчайдушно потребує в умовах поточної економічної кризи.

З іншого боку, у відносинах з Росією також є свої труднощі. Росія розуміє позицію Туреччини щодо приєднання Швеції та Фінляндії до НАТО, але підтримка Туреччиною вступу України збільшила напруженість. Пізніше рішення Туреччини дозволити командирам "Азовсталі" повернутися в Україну було розцінено як порушення угоди щодо обміну полоненими та викликало критику. Обидва лідери досягли певних неформальних домовленостей і співпрацювали на особистому рівні. Однак останні події показують, що ці обіцянки та взаєморозуміння можуть стати недостатніми.

На прохання Туреччини "Газпром" погодився відкласти розрахунки за газ на суму 600 мільйонів доларів до 2024 року. Проте угода щодо чорноморської зернової торгівлі не була подовжена, і відомо, що розбіжності щодо питань управління на переговорах з газовим центром в Туреччині виникли до такої міри, що проект може бути скасованим. Це свідчить про те, що політика балансу Туреччини може почати підривати її надійність. Під час візиту на Генеральну асамблею ООН президент Ердоган заявив у інтерв'ю, що для нього Захід і Росія є однаково надійними партнерами. Тим не менше, недавні події можуть призвести до того, що як Захід, так і Росія, почнуть сприймати Туреччину з підвищеною обачливістю.