Туреччина та мирні переговори

З самого початку Туреччина виявила бажання якнайшвидше припинити війну в Україні, і провела дві окремі зустрічі між конфліктуючими сторонами. Поки що Туреччина взяла на себе роль медіуму у переговорах між сторонами. Однак Туреччина може виступити і в ролі миротворця, якщо правильно скористається наданою довірою і направить сторони до компромісу, виробивши прийнятні рішення.

Перша із зустрічей, організованих Туреччиною, пройшла на рівні міністрів закордонних справ в Анталії 10 березня, а друга – між делегаціями України та Росії у Стамбулі 29 березня.

Хоча ці переговори і викликали ажіотаж, але оскільки результат залишився не дуже ясним, це викликало певне розчарування.  Принаймні те, що ці переговори проходили в нейтральній країні, а не в країні, яка явно перебуває під контролем Росії, такою як Білорусь, уже можна вважати прогресом.  Безперечно, це успіх Туреччини, яка вміло підтримує збалансовані відносини з обома країнами.

 Чи є виважена політика, яку проводить Туреччина, вибором?

Насправді не дивно, що Туреччина, яка довгий час демонструвала войовничу позицію у зовнішніх відносинах, яка значною мірою виключає дипломатію, з початком війни швидко перейшла до дипломатії.  Умови, в яких опинилася Туреччина, не допускають іншого виходу, окрім дипломатії, та вимагають збереження максимально можливого нейтралітету.

Туреччина залежить від російських енергоресурсів, від природного газу до ядерних енергетичних проектів, які вона розробила як альтернативу природним ресурсам.  Крім того, для збереження військової присутності в Сирії відносини з Росією мають бути хоча б на стійкому рівні, оскільки Росія контролює повітряний простір у регіоні.

З іншого боку, хоча Туреччина як член НАТО і країна-кандидат у Євросоюз є союзником Заходу, їхні стосунки тривалий час були натягнуті.  У Туреччині виникли розбіжності з членами Євросоюзу та США з різних питань.  Особливо відносини загострилися після закупівлі ЗРК С400 російського виробництва і США розірвали контракт Туреччини на закупівлю винищувачів нового покоління F35 американського виробництва.  Зростання антизахідництва в Туреччині призвело до подальшого зміцнення відносин з Росією як з альтернативною державою.

Несподіваним сюрпризом для Заходу стало те, що Туреччина, що зближується з Росією і віддаляється від Заходу, відкрито засудила агресію Росії.  Навіть неучасть Туреччини в санкціях Заходу в цьому контексті не піддавалася сумніву і була прийнята завдяки її положенню у балансі сторін.  Зважена політика Туреччини та безпілотники, які вона виробляє та продає Україні, дозволяють Туреччині перебувати у певному престижному становищі.

 Участь Туреччини у переговорах

Як ми можемо визначити обов'язок сприяння, який взяла на себе Туреччина?  Посередництво в ім'я світу включає переговори, посередництво, примирення і торг між сторонами.  Хоча Туреччина кілька разів висловлювала свою думку під час цих мирних переговорів, немає інформації про пропозиції, які вона активно вносила, і про те, у яких переговорах вона брала участь у прийнятті цих пропозицій.

25 березня президент Ердоган заявив, що під час телефонної розмови з президентом Росії він закликатиме до "гідного виходу" з війни.  Хоча це хороша ідея, вона, мабуть, не нова для Путіна.

Проблема в тому, щоб з'ясувати, що сторони розуміють під гідним виходом і на що вони можуть погодитися.  Після цієї пропозиції, якщо Туреччина займе активну позицію щодо пошуку консенсусу між Україною та Росією, вона може перейти від ролі посередника у переговорах до посередника у справі мирного врегулювання.

 Дипломатичний виступ Туреччини

На даний момент, незважаючи на деякі помилки, Туреччина виконує свій обов'язок щодо початку переговорів.  Проте дипломатія потребує певної таємності, і, на жаль, турецькі офіційні особи багато говорять.  Наприклад, заява президента Ердогана про те, що сторони близькі до угоди з чотирьох із шести тем, здається, викликали невдоволення в Україні.  На додаток до цього ставлення до роздування важливості результатів після переговорів може кинути тінь на серйозність Туреччини.

Для підтримки іміджу президента Ердогана як сильного лідера, а також для поширення надій на швидке відновлення після економічної кризи, в якій перебуває Туреччина, турецькі офіційні особи та ЗМІ, близькі до адміністрації, надто зайняті міркуваннями про те, яку користь принесе ця війна Туреччині.

Це не тільки призводить до великої кількості розмов про проблеми, про які слід говорити менше, а й наражає Туреччину на ризик бути сприйнятим як опортуніст.

Ще однією небезпекою є можливість диверсії з боку Росії.

 Іззет Енюнлю